Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 45

Вірші на похорон Сагайдачного.

Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка 1, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго кор. милости Запорозкого. Зложеньш през инока Касіана Саковича, ректора школ кієвских в БрацтвЂ. Мовленыи от єго спудеов на погребЂ того цного рьщера в КієвЂ, в недЂлю проводную року божого тысяча шестьсот двадцать второго", зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби.

1 Один примірник, дефектний, у Ленінградській публічній бібл., другий — повний у Московській (б.Румянцевській) публ. бібл. ім. Леніна. В цілості книжечка передрукована в додатках до "Исторії Київ. академії" Голубєва, перед цим вірші — в "Кіевлянине" за 1850 р. Максимовича і недавно — в "Матеріалах до іст. книж. справи на Україні".

Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина.

Вона складається з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-тискладовим силабічним віршем з цезурою після сьомого складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).

Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:

Кгды мензства Запорозцов / кролеве дознали,

Теды за герб такого / им рыцера дали,

Который ото готов / ойчизнЂ служити,

За вольность єи и свой живот положити.

И як треба землею / албо тыж водою,

Вшеляко он способный / и прудкій до бою.

Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2.

ВЂрность поданных против / пану то справуєт,

Же им што найболшого / єсть в людєх даруєт.

Найболшую реч межи, всЂми сужу волность,

Которой в стосованю уступаєт годность 3.

1 Див. вище, с. 17.

2 Див. нижче, с. 210.

3 Гідність — в розумінню почесного соціального становища, уряду: свобода вища від якого-будь становища.

Того ми посвЂдчити могуть всЂ створеня,

Которыи з натуры прагнуть свобоженя.

Золотая волность: так єи называють;

Доступити єи всЂ пилне ся старають.

Леч она не каждому может быти дана,

Толко тым што боронять ойчизны, и пана.

Мензством єи рыцерЂ в войнах доступують,

Не грошми, але крвю ся єи докупують.

Войско Запорозкоє волности набыло

Тым, же вЂрне ойчизнЂ и кролюм служило.

Кройники о их мензст†старыє писали,

Як они неприятелей ойчистых бивали:

Морем, сухом, частокроть пЂшо, и тыж конно,

Хотяй ся неприятель их убирал збройно.

Пламя то єсть з насЂня оного Іафета,

Который з Симом покрыл отчіє секрета.

За Олекга, росского / монархи, плывали

В чолнах по мору и на / Царъград штурмовали.

Их то продки з росским ся / монархою крестили

Владимером: и в вЂрЂ / той статечне жили.

При которой и они / так стоять статечне,

Же за ню умирати / готови конечне.

Бывали межи войском / тым князЂ и паны,

С которых выходили / добрыи гетманы.

Яким и тот их гетман, Петр Конашевич, был,

Который справ рыцерских / дЂлностю всюды слыл.

О войску Запорозком / кождый может знати,

Як оно ойчизнЂ єсть по / требно, уважати 1.

1 14-складові вірші.

Украина тым войском въцале заставаєт,

А где Запорозцов нЂт, Татарин впадаєт.

СвЂдками того суть (ох!) мЂста Подолскіи

И краи Подгорскіи, / аж тыж и Белзскіє,

Где много поганин кръве / христіянской розлял,

А живо позосталых / тых в неволю забрал.

Козак, нЂ маючи нЂ зброй, нЂ шишака,

Стигает татар, бы могл / допасти лошака

Чинить здровю своєму / часто одваженя,

Бы толко неволник могл / мЂть высвобоженя

Прото, которыи бы / хтЂли вотовати,

Жебы их знести албо / Туркови выдати,

Теды певне в туюж бы як овцЂ, сЂть впали,

Кгды бы своих сторожов псов волком выдали.

Они ойчизнЂ нашой / суть обороною,

От татар поган ых и турков заслоною.

В другій половині автор звертається до козацького війська і нового гетьмана Олифера Голуба, виконавця волі покійного Сагайдачного, аби далі додержували тих прикмет, які тільки що дістали від нього такі високі похвали:

Але юж до вас мову / мою обертаю,

Зацноє рыцерство: всЂх / вас напоминаю:

Абысте в вЂрЂ своєй / святой моцно тръвали:

И вЂрность кролю пану / в 1 всем заховали.

За которую волность / вам єсть дарована,

Же проч самого кроля / не маєте пана,

От вшеляких податков / и судов волными

Єстесте. Заслугами / своими годными.

Тую волность за клейнот / дорогій ховайте,

Заслугами своими / єще причинаяйте.

И ты днешній гетмане, зацный ОлефЂру,

Щасливе справуй войском / тым а ховай вЂру

Богу и народови тыж христіанскому, —

Чим будеш завше страшный племеню поганскому 2.

1 Очевидно, треба читати як во.

2 14-складовий вірш.

И c тым рыцерством славы / доброи набывай,

А мене в ласце своєй зо всЂм войском ховай.

Которому книжечку / тую офЂрую

И под именем всего / войска в друк дарую.

И што ся тут на славу / гетмана писало

Петра Конашевича, / на вас ся стягало!

Кгдыж Гетман не сам през ся, / леч войском єсть славный,

А войско тыж гетманом / довод то єст(ь) явный.

Гетман без войска штож єст(ь) / войско тыж без него?

Згола нЂчого не єсть / єдин без другого.

Реч кончати, творцу вас / Богу, полецаю,

Щасливого звитязтва / завше вам жадаю.

Підписано: "Вашим милостям, моим велце ласкавым паном и добродЂом, всему рыцерству єго кр. мл. Запорозкому. Унижоный и зычливый слуга и молитвенник многогрЂшный инок Касіан Сакович, ректор школ Кіїовских, сл(уга) б(ожий)".

По цім ідуть характеристики покійного гетьмана і його портрет. Перший спудей (Стефан Почаський) описує високі прикмети небіжчика, підносить особливо його заслуги в визволенні невільників-християн з поганських рук і при тім висловлює небезінтересну гадку, яка війна дозволена — оборонна, та, що боронить покривджених:

Єсть для чого гайныи / слезы выливати,

Сердцы, усты, и шатми / жаль свой освЂдчати:

Бо ото смерть горкая невчесне порвала

Славного1 рыцера, с котрого похвала