Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 32

Жебы он знати дал и всему дворови, —

Єдинадцатем учніом затървожоным,

Жидов пострахом розне роспужоным,

Подзначаючи, же мЂл старшим быти,

Котрого власность єст иных учити 1.

Тебе, отче наш, Петре преподобный,

Иж Х(ристо)с камень — камень тя оздобный

Сему даровал мЂсцу пресвятому,

Матки своєи — ведлуг тЂла-дому 2

1 Бажання сказати Могилі щось приємне на тему його імені потягло панегіристів туди, куди не ходили київські богослови: вони признають тут першенство ап. Петра і т. д., тимчасом як ми бачили, богослови висували прерогативи "Єрусалимського єпископа" — ап. Якова або Первозваного Андрія, апостола Русі і єпископа царгородського.

2 Домові матері своєї — Печерській Лаврі, "ведлуг тіла" — матеріальному домові — в протиставленні небесному.

Ровне теж залецил о нем повЂдати

Тым, котрых рачил под твою власть дати.

Што в том єст, толко же собі любовным

Показал тебе, и Петрови ровным.

Оному зровнал для владзы порядку,

СобЂ улюбил — для твоєго статку:

Же и сам в цнотах къ Богу ся зближити

Прагнеш, и своих к тому ж спорядити.

Въскресеніа день теды преясный,

Святый, весолый, свЂтлый и красный,

О преподобне, отче наш и пане,

Свято обшедши в том аггелском станє

И преложенст†над нами, твоими

Послушниками, иле их єст, всЂми,

Житя потерши сотного дороги

Просто Олимпу перейди пороги 1.

Ієродіакон Исаіа, типонадзиратель

1 Що б сказав Вишенський на таке мішання міфології до богословія — називання раю Олімпом!

Київське братство і братство Луцьке, їх засоби, завдання і методи.

Переходячи до другого культурного осередку київського відродження — Київського братства, стрічаємося з великими труднощами: коли від загальних, доволі поверхових відомостей, що правдою і неправдою перейшли в оборот підручників і популяризацій, потребуємо сягнути по якісь докладніші відомості в інтересних для нас питаннях, — ми спиняємось перед повним майже браком відомостей. Щось ближче про братство, про його відносини до школи, обставини його життя і под. маємо тільки в пізніших часах: в другій пол. XVII в., ще більше в XVIII в., і тоді можемо констатувати, що братства як такого — чогось, що нагадувало його прототип братство Львівське, — в Києві властиво не було. Був Братський монастир, що стояв під протекторатом або й під цілком конкретною владою митрополита, незважаючи на свої ставропігіальні права, і при цьому монастирі школа — колегія чи академія, ігумен Братського монастиря бував одночасно й ректором; братства ж як якоїсь громадської організації немає сліду, і, очевидно, її й не було. Чи було колись інакше? Чи це залежність від митрополії, витворена в Могилиних часах, розложила і атрофіювала колишню громадську організацію, чи, може, її й взагалі ніколи не було, і Київське братство в дійсності було тільки фірмою, під якою виступали ті сили, що в даний момент кермували політичними і культурними українськими справами.

Таке поставлення питання, на перший погляд, може здатись парадоксальним, неймовірним. Київське братство — така грізна сила, що фундується для поборювання супротивників руської церкви і народу, і вони, ці супротивники, устами митрополита Рутського, називали його джерелом всіх своїх нещасть, і росту сил, і самопевності української опозиції, — в дійсності мало б бути фікцією, фірмою, декорацією. А одначе історикові раз у раз приходиться, маючи діло з тою чи іншою стороною, заглядати за лаштунки її представників, шукаючи за дійсними силами й авторами даних подій чи акцій. Треба занятись цим і тут.

Справа незмірно утруднюється браком матеріалу. До нас не заховалось ні діловодства братства — його протоколів, рахунків, кореспонденції, як маємо в братстві Львівському, ні каталогу його членів, ні реєстрів його старшини, і те, що заховалось від нього, дуже мало говорить саме про його громадські сили. Його "Упис" — фундаційна грамота з списком членів, заховалася в пізнішій копії, безглуздо зробленій, з глухою заміткою, що, крім кількох підписів, захованих копіїстом, там було "прочіих в братство безчисленно вписавшихся", але і взагалі ця грамота дуже бідна змістом. Після купи текстів з Св. Письма на тему братолюбія маємо таке означення завдань нового братства; для ясності розбиваю його безконечний період на кілька речень інтерпункцією:

"Сему же убо божественному и спасительному и человЂколюбному поученію и мы грЂшніи послЂдующе, благодатію благаго Бога и господа нашего Иісуса Христа, хотящаго всЂм человЂком спасти ся и в разум истинный прити, єдва повдЂ нЂкогда возбнувше от многаго нерадЂнія и лЂности и мрачнаго суетія мирскаго, хотЂхом прозрЂти к свЂту благоразумія, пріємше в ум предстатіє страшнаго онаго судища и мздовоздаянія. Предстательством пречистыя и благословенныя владычицы нашея Богородица силою чеснаго и животворящаго креста и молитвами всЂх святых, начинаем сіе душеспасительное друголюбноє съединеніе. Братство церковное, в богоспасаемом градЂ КіевЂ, благословеніем и повелЂнієм святЂйшаго вселенскаго патріархи константинопольського кир Тимофея, начальнЂйшаго во ХристЂ пастыря нашего, и прочих святЂйших патріархов: александрійскаго, антіохійскаго и ієрусалимскаго. На утЂшеніе и утвердженіе в благочестіи нашому російскому роду сыном всходнего православія, обывателем воєводства кієвскаго, так духовного вшелякого, яко и свЂтского шляхетского стану, и всеє речи-посполитое местское и всЂм христоименитым людем. На выконанье христіанских милосердных учеников, так духовных — в размноженью и въкорененью христіанских добродЂтелей, честнаго иноческаго житія, в подаванью наук учтивых и в цвиченью дЂтей народу христіанского. Отколя хвала всемогущаго Бога на земли множится, потЂха родичом из сынов наказанных ростет, речи-посполитой оброна моцная и оздоба предивная фундуется и цвЂтет, — яко и тЂлесных — в обороненью вдов, сирот и в поратованью всяких людей упадлых. Яко ся в собЂ самый грунт и предсявзятье того святого и Милосерднаго Братства волею Вседержителя Бога закладаєть: спис и братское нерозерванное любове поприсяжоний в вязок и зъедноченье, ведла порядку прав, братством от святЂйших патріархов Львовскаго, Виленскаго, Могилевскаго и иных Короны Польское мЂст церквам наданных, благословенных. На што мы вси нижеменованные персоны, обоих — духовнаго и свЂтского станов люде, єдиным сердцем и єдиными усты позволивше и крестным цЂлованієм єдин за всЂх и всЂ за єдинаго при благочестіи стоячи, духом любве горячое звязавшися, нижей описанныє христианскіє братскіє повинности и порядки хранити в той Реєстр братскій списуємся" 1.

1 Ця копія походить із збірника, списаного для митр. Євгенія і ним переданого в р. 1827 до бібліотеки Академії; списано його з іншими документами з документальних додатків записки Академії, поданої нею синодові в р. 1773, що свого часу переховувалася в синодальнім архіві. Тоді, очевидно, й були пороблені копії з головніших документів братства, долучені до тої записки, а оригінали пропали, як догадуються, під час великої пожежі 1780 р., коли згоріла академічна бібліотека і келії братської старшини. Євгеніївські копії не визначаються поправністю, мають виразні помилки й дефекти. Передруковано їх у "Памятниках Кіев. археогр. комисіи", т. II (нове вид. 1898) і в додатках до "Исторіи Кіев. Дух. Академій" Голубєва й в книзі проф. Мухіна "Кіево-братскій училищный монастырь". Дати "Упис" не має: час його означається іменем патр. Тимофія, що був на сім уряді в рр.1612 — 1621, і підписом під "Уписом" Копистинського, з датою 4 січня 1616 р., що належав, мабуть, до найперших; тому остаточне Упорядження і підписання "Упису" кладуть на кінець 1615 р.

Таким чином конкретним завданням братства було створення монастиря і через його посередництво "розмноження христианських чеснот", далі — організація школи, нарешті — урядження шпиталю і "поратовання людей упадлих", все це для людей стану духовного, шляхетського "всеї Річи Посполитої міської" і всіх "нашого російського роду синів східного православія". "Уписні браття", як їх називають документи, — ті, що підписувалися під вищеподаним "Уписом" і тим самим приймали на себе "нижей описанныє повинности и порядки", мали обов’язок фінансувати своїми жертвами поставлені братством завдання і боронити їх всіми приступними засобами. Тих "повинностей і порядків" наша копія "Упису" на заховала. З аналогії братства Луцького, зав’язаного слідом за Київським, в тому ж дусі і в правдоподібному зв’язку з тою ж акцією, як зараз побачимо, мусимо собі уявити аналогічні київські повинності, написані на той же взір — львівських братських порядків 1585 року: обов’язки сходитися на братські засідання, платити складку до братської скарбниці, брати участь у братських відправах і под., з погляду істних завдань братства речі менш важливі. З другого боку, образ організаційних київських заходів доповнює звісний фундаційний привілей Гальшки Гулевичівни, що підводив явну матеріальну і правну базу під братську організацію. Списана під час сесії київського земського суду, себто під час з’їзду шляхти київської, краще сказати — поміщиків Київського повіту, що звичайно в великій кількості збиралися на ці сесії, 14 жовтня 1615 року; вона, очевидно, являється інтегральною частиною тої ж акції, що виявляє себе "Уписом". Гальшка Гулевичівна, волинська шляхтянка з походження, другим шлюбом замужня за мозирським маршалком Лозкою, осіла в Києві, віддає свої власні добра "права і вільності шляхецької будучі": садибу у Києві на Подолі "при вулиці, що веде від ринку до Дніпра", "на монастир, на школу, дітям шляхетським і міським і на інші способи богоугодного життя, на збавеннє христианське і милосердні вчинки, на гостинницю странникам духовним", на вжиток християн народу російського воєводств Київського, Волинського і Брацлавського, але виключно тих, що "в послушенстві святійшого патріархи константинопольського неодмінно трівають і трівати будуть". Задля негайного здійснення цих завдань вона зараз же "впроваджує в той двір і на його пляц духовних і світських православних — о. Ісайю Копинського й інших черців, а також і школу, і тим всім духовним і світським православним віддає їх в володіння при возному й шляхті, до того приданій" 1.