Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі - Страница 78

Слуга злегка здвигнув плечима. Ашіма перевела зляканий погляд на Янга.

— Куди ви принесли мене?

Янг дивився повз дівчину. Що він міг відповісти їй? Носильники підняли паланкін на плечі і пішли з саду. Кілька хвилин Ашіма стояла непорушно.

— Вам доведеться зачекати, пані, — мовив слуга і жестом запросив її в будинок. Потріскані кам'яні сходи вели до темних дверей. Обабіч них на оповитих зеленню п'єдесталах сиділи крилаті бронзові леви.

Ашіма хотіла побігти слідом за носильниками, але слуга заступив їй стежку.

— Вам доведеться зачекати, пані, прошу вас… — з притиском повторив він.

В цю мить відчинились двері і з вілли вийшов якийсь чоловік. Він роздратовано гукнув:

— Чого ти вагаєшся? Тягни її силою, якщо не хоче!

Цей голос перелякав Ашіму. Чоловік ішов просто на неї. Вона побачила його скривлене в глузливій посмішці обличчя. Він підходить усе ближче й ближче. Ось вона вже побачила його спадистий лоб, його незвичайної форми підборіддя, його відкопилені губи. Це був чоловік з вовчим обличчям — Саїд.

Ашіма злякано закричала і кинулась тікати.

Слуга схопив її, але вона вп'ялася в його обличчя нігтями, почала відбиватися руками й ногами. П благальні крики далеко лунали в задушливому повітрі.

Янг почув крики. Ним оволодів глухий гнів. Він уповільнив кроки.

— Чого вона кричить? — спитав він носильника, який ішов поруч з байдужим, втомленим обличчям.

— Яке нам діло? — відповів той.

Вулиця була безлюдна. Вілла на пагорбі і білі мури залишились позаду. На лузі плюскотів струмок. Верби хилилися до нього, як придворні до оздобленого блискучими драконами трону імператора.

У вухах Янга все ще звучав благальний крик дівчини.

Марко Поло нетерпляче сидів у передпокої палацу. Він не хотів іти сюди. Але посланець сказав, що міністр Ахмед настійно хоче говорити з ним. І ось Марко уже скільки часу чекає цієї розмови. Приходили знайомі й незнайомі вельможі. Якась неспокійна діловитість панувала в палаці. Біля дверей стояли з непорушними обличчями охоронці. Через передпокій пройшло кілька чужоземних купців, магометанських чиновників і уйгурських вельмож, тихо перемовляючись між собою. Марко ловив на собі їхні здивовані погляди і немов читав їхні думки: невже він потрапив у немилість до міністра Ахмеда? Чому його примушують чекати?.. Гордий венеціанець сидить, немов жалюгідний прохач.

Марко встав і окинув поглядом строкато одягнений натовп чиновників і купців. Подавивши в грудях наростаючу хвилю роздратування, він неквапливо попрямував через передпокій. Пан міністр викликав його до себе, і він зразу ж прийшов. А тепер сидить і чекає. Роздратування переростало в гнів.

Коли відчинилися двері, і слуга назвав чиєсь ім'я, Марко Поло голосно промовив:

— Скажіть міністрові Ахмеду, що я більше не буду чекати. Швидше! На вулиці мене жде паланкін.

Присутні багатозначно перезирнулись. Марко Поло був улюбленцем імператора. Одне його слово могло принести їм нещастя або лихо. Тому відверто показувати свою зловтішність ніхто з них не наважувався. Всі чекали. Якщо цей високий пан і справді потрапив у немилість, у них ще буде час дати волю своїм почуттям.

Секретар вклонився Марко Поло.

— Пробачте милостивий пане, — мовив він збентежено. — Прошу вас, зачекайте хвилинку. Пан міністр Ахмед…

— Ідіть і передайте те, що я вам наказав, — владним голосом мовив Марко.

Заклавши руку за спину, він почав задумливо походжати по передпокою. Нікому не було помітно, як напружено чекає він відповіді. Кілька тижнів тому імператор виїхав з своїм двором в літню резиденцію в Шаньту. Марко пригадалось кілька подій, яким він досі не надавав значення, але тепер раптом побачив їх у зовсім іншому світлі. Після проводів імператора Ахмед сказав йому, люб'язно посміхаючись:

— Його величність залишив нас. Тепер ви цілком у моїх руках, бег Поло. Дехто боїться мене, але ж ви ні?

— Чому б я вас боявся? — здивовано спитав його Марко.

— Не вірте тому, що кажуть люди. Ви — мій друг. — Міністр поклав руку Марко на плече і привітно посміхнувся.

1 ще згадував Марко Поло про одну нараду, в якій він брав участь, йшлося про заміщення посад спалювачів паперових грошей. Ахмед запропонував замінити кількох начальників відділів, хоч усі знали»: робилося це лише тому, що Ахмед вирішив віддати вакантні посади своїм прихильникам. Однак ніхто не заперечив. Тільки Марко Поло спитав:

— А чому їх хочуть звільнити, міністр Ахмед? Вони зловживали довір'ям на службі?

Міністр відповів йому коротко й сухо:

— Вважайте, що вони зловживали довір'ям на службі. — І одразу ж спритно перейшов до іншої теми.

Спливав час. Марко думав про слова батька: «Я б ніколи не рвав стосунків з Ахмедом. Адже він користується цілковитою довірою імператора».

Гордість Марко була вражена. Йому здавалося, ніби він чекає цілу вічність. Нарешті двері відчинились, і секретар обвів поглядом залу.

— Милостивий пане, — звернувся він до Марко, — пробачте, що вам довелося чекати. Трапилась помилка, пане.

Марко одразу відчув себе вільніше і пішов слідом за секретарем. Ахмед устав з свого срібного крісла і рушив йому назустріч.

— Що я чую, бег Поло? — мовив він. — Ви були змушені чекати? Пробачте, непростима помилка. Я звелю покарати свого секретаря. Але скажіть, що привело вас до мене? Говоріть сміливо. Напевно, важлива справа, про яку ви хочете розповісти мені.

— Ви посилали по мене кур'єра, — відповів Марко Поло. — Невже ви цього не пам'ятаєте, милостивий пане? Він сказав, що ви хочете говорити зі мною в якійсь нагальній справі.

Міністр Ахмед непорушним поглядом дивився кудись повз Марко, його чоло наморщилось. Обличчя, допіру ще люб'язне, нараз стало холодним і неприступним.

— Ви кажете, що я посилав по вас кур'єра? Сьогодні ви мені не потрібні, бег Поло. Нащо б я посилав по вас? Я вас не розумію.

Марко міцно стиснув кулаки. Ще ніколи міністр так не розмовляв з ним. Він відповів Ахмедові спокійно, жодний мускул не поворухнувся у нього на обличчі.

— Сьогодні я вам не потрібний, міністр Ахмед? Тоді дозвольте мені залишити вас. Можете більше не присилати по мене: я не прийду до вас.

Ця відповідь була ніби удар в обличчя для честолюбного сановника, йому ледве вдалось зберегти самовладання, його обличчя скривилося і темні очі спалахнули вогнем, коли Марко Поло, обернувшись, попрямував до дверей. Цей венеціанець був з іншого тіста, ніж придворні, що оточували його. І як він забув про це? Ні, завдавати йому прямого удару не варто. Адже хан Кублай все ще наслухається до його порад. Марко Поло не так легко зіпхнути з дороги, як начальника відділу центральної канцелярії Чжоу Іна. Марко Поло виявляв мудру стриманість, не прилучаючись до жодної з партій, що боролись при дворі за владу. Даремно намагався Ахмед перетягнути його на свій бік. Після суперечки з Хіу Хенгом міністр ненавидів Поло впертою, незмірною ненавистю, яка часом навіть переважала в ньому вимушену розсудливість, йому назавжди запам'ятались слова Марко Поло: «Не можна обтяжувати народ новими податками».

Думки Ахмеда працювали швидко й чітко. Сьогодні він замахнувся, щоб завдати венеціанцю рішучого удару. Викрадення Ашіми повинне було спонукати його до непродуманих вчинків.

Марко вже взявся за ручку дверей, коли раптом почув голос міністра:

— Стривайте, бег Поло! Це ж безглузде непорозуміння! Ви не уявляєте, як обтяжують мене державні справи! Прошу вас, забудьте все, що я вам сказав. Я був надто схвильований.

Марко Поло відпустив ручку, обернувся і кинув допитливий погляд на міністра. Той був уже спокійний і привітливий.

— Сядьте, бег Поло, — сказав Ахмед, показуючи на крісло. — Може, для мене й краще забути на деякий час про турботи.

Марко Поло мовчки сів. Його гнітило те, що він ніяк не може збагнути думок цієї людини. Зараз він майже каявся, що погарячкував.