Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 23

– Я так і зроблю, обіцяю. Я її ні на хвилину не залишу саму.

Ми просиділи в палаті Сари ще пів дня вже було пізно сонце сідало за горизонт, але Сара досі була непритомна.

Мед сестра яка обслуговувала мене повідомила що головний лікар вже виписує мене, я зраділа. Вже переодягнувшись в цивільне яке принесла мені Меліса я знову попрямувала до палати Сари. Відвідувачів вже не пускали і ми сиділи в коридорі лікарні, навпроти палати Сари. Якимось чином Ерік попросив залишитися разом з нею на цілу ніч, і йому дозволили. Щоб важко не сидіти в коридорі нам виділили палату в лікарніде ми могли трішки поспати.

Ніч була важкою я майже не спала, кожну годину я підіймалася до палати Сари. Аж перед ранком я заснула міцним сном. Розбудив мене запах гарячого какао, я розплющила очі і побачила перед собою Мелісу і Адама. Вони смакували гарячу каву у палаті.

– Доброго ранку.

– Доброго Мері.

– Як спалося? – поцікавився Адам підходячи до мене.

– Недуже добре. А вам?

– Теж. Ось тримай.

– Вау, какао з круассаном в ліжко як мило, Адаме.

– Не звикай, – він поцілував мене в лоба, – смачного.

– Дякую вам теж.

Ми поснідали і знову попрямували до палати Сари…

– Еріку.

– Що?

– Ось тримай.

– О, Мелісо дуже дякую за каву.

– Ну як вона?

– І досі непритомна.

Ранок виявився теплим на небі не було жодної хмаринки. Ми знову стиснувши кулаки сиділи біля палати Сари. Ерік не відходив ні на крок від її ліжка. Я походжала туди-сюди по коридору, шов вже не так сильно болів, а голова зовсім перестала. Походжавши я зупинилася і спостерігала за Еріком і Сарою. Аж раптом я бачу як її вії починають рухатися. Так! Вона прокинулася. Від радості я завмерла.

– Вона прокинулася, – ледь чутно промовила я.

Я з усмішкою на обличчі я відкриваю двері друзі на мене здивовано дивляться.

– Саро!! – Вигукнула я входячи в палату, – ти жива!

Друзі вже все зрозуміли і теж миттю увірвалися в палату. Ерік її міцно обійняв і поцілував потім промовив ці такі теплі слова: «Я тебе люблю» з подиву вона не знала що й робити.

– Так ура! Ти знову з нами. – вигукнув Ден.

– Так я знову з вами, і скільки мене не було, що ви так засумували?

– Аж цілих два дні ми так хвилювалися сестричко, – з усмішкою промовила Меліса.

– Ого.

– Саро, – тихенько промовив Ерік, – ти пам’ятаєш що сталося?

– Т…так.

– Я тебе люблю, – ще раз обійнявши її і поцілувавши промовив Ерік.

Сару не поспішали виписувати, але ми їх благали щоб поскоріше вже піти звідси, оглянувши пацієнтку лікар погодився з нами, і відпустив її вже наступного дня.

– Ну що ж, вона цілком здорова і швидко одужує думаю її можна виписувати, – промовив лікар і вийшов з палати оформлювати виписку.

В цей момент до палпти зайшли Ден з Адамом.

– Дивіться хто прийшов, – витягаючи із під куртки Бальтазара промовив Ден.

– Ха-ха, як ти його проніс сюди? – поцікавилася Сара.

– Легко і просто.

Бальтазар був радий бачити нас всіх по ньому було помітно що йому теж набридло стояти на місті. Він як і ми вже прагнув їхати звідси.

– Ну що ви готові попрощатися з цим моторошним місцем.

– Ну Мері чому зразу моторошним, як на мене воно досить миле. – відповів Адам.

– Я готова! – з ентузіазмом в голосі промовила Сара.

– Тож змиваємося звідси.

Подякувавши лікарям які доглядали за нами весь цей час ми швиденько застрибнули в фургон і помчалися назустріч новим пригодам.

Розділ 18

– Ну що, як гадаєте за скільки ми доберемося до Нью-Йорка.

– Без зупинок за день, а з ними десь за два, – тишу у фургоні порушив Ден і Адам.

Я була надзвичайно рада за Еріка з Сарою вони були ідеальною парою. Тепер вони сиділи на задньому сидінні фургона обіймаючись, а на колінах солодко спав Бальтазар. За кермом була Меліса поряд з нею Ден.

Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно, лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям.

– Нарешті ми вибралися з цього міста, – з полегшенням говорю я, ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя.

– Ви не уявляєте собі як ми хвилювалися, – за кермом ледь чутно промовляє Меліса.

– Ага, ми мало не втратили вас, – обнімаючи Сару промовляє Ерік.

– Але ж ми живі і здорові.

– Так, і це радує понад усе. – спокійним голосом промовляє Ден.

І тепер ми сиділи у фургоні слухаючи класичний рок, і розмовляючи на різні теми. Всі були щасливі, ця пригода зробила нас ще сильнішими, зробила з нас справжню нерозлучну команду.

– То яке наступне місце ми відвідаємо після Нью-Йорку. – поцікавився Адам

–Може Маямі? – промовила Сара.

– А я хочу в Лос-Анджелес, – промовила я.

– Лос-Анджелес? –здивовано перепитала Сара.

– Так.

– Хороша ідея, – промовила Анна-Меліса

– Отже, наступна зупинка після Нью-Йорку, Лос-Анджелес.

– ТАК! –гуртом вигукнули ми.

Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога нескінченна і довга. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкопливно, пропливає життя, в неспокійному ритмі.

Подорожувати ось чого я хотіла все життя, і до чого прагнула так наполегливо це - було моєю метою, мрією і я здійснила її. І саме тепер я відуваю що означає насправді жити. Відчуй свободу у серці і в душі, відчуй нове життя, борися за свої мрії.