Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 21

– Так, Саро сподіваємося саме на це, – промовила Меліса.

– Потрібно підготуватися, зробити репетицію, якщо чесно я хвилююся, – говорить Ден.

З середини виходять Ерік і Адам.

– Ну не знаю Адаме може не варто?

– Ще й як варто.

– Не подобається він мені, і цей заклад.

– Заспокойся, забуть старі образи і просто виступай на публіку, чим більше людей дізнаються про нас тим краще.

– Ну гаразд…

– Все гаразд хлопці? – поцікавилася Сара.

– Не все, Ерік не дуже хоче тут виступати.

– Еріку! Чому.

– А тому що не подобається цей тип мені.

– Ну заради нас. Еріку будь ласка, – промовила Сара.

– Гаразд але лишень заради вас, – Ерік підійшов до Сари і обійняв…

Хлопці відчинили задні дверцята фургона і почали виносити інструменти.

– Барабани там для всіх одні, пому не варто брати їх. – повідомив нам Адам.

– Так. Дівчата, а ви поки що погуляйте тут неподалік, – запропонував нам Ден – поки ми тут розберемося з інструментами.

– Гаразд.

Ми відійшли, від будівлі зазляглася стежина яка вела нас на задній двір, там було щось на кшталт невеличкого парку, ми присіли на одну з лавок.

– Ну що Мері не сумуєш за домом, родиною?

– Ні Мелісо не сумую, ви моя родина.

– Приємно це чути.

– Я вже так звикла до вас що не уявляю життя без вас.

В цей момент Меліса обняла мене, а Сара про щось замислилася вона сиділа нерухомо дивлячись в одну точку.

– Саро…Саро!

– Що?

– Про що задумалася.

– Та так ні про що.

– І це ні про що це - Ерік.

– Ні..

– Так, я знаю.

– Так-так, а з цього місця докладніше.

– Ну що тут розказувати.

– Сарі…

– Мелісо замовкни! Негайно.

Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться як малюки, намагаючись закрити рота один одному щоб зберегти таємницю.

– Так, все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…

– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається щось заперечити.

– Ерік! Хух.

– Все я з тобою не розмовляю..

– Погляньте хто образився, ну Саро…

– Не чіпай мене.

– Так, це ж чудова новина.

– Справді, але як не старайся все марно.

– Що?

– Я йому навіть не подобаюся.

– Звідки ти це знаєш? Може ти йому подобаєшся.

– Якщо так то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.

– Ну-ну Саро…

– От тобі добре в тебе є Адам.

– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті…

– Не правда, він говорив що ти йому дуже подобаєшся, і що він не зустрічав подібних дівчат…

– Це справді так. – підтвердила Меліса.

– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут нашу розмову перервав голос Еріка.

– Ось де ви, ходімо вже все готово, можемо репетирувати.

Ми попрямували назад в клуб. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас.

Грозові хмари ще не добралися до міста тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було.

«мяу»

– Що таке хлопчику ти голодний. – почула я м’явкіт прогулюючись парком, поки ми йшли повз будку де продавали ход доги.

Я взяла два ход доги один собі, а один Бальтазарові, він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.

Ми прогулювалися десь годину, тому я вирішила вже піти до клубу, адже через пів години вже мали виступати групи.

Розділ 16

Підходячи до клубу я побачила як натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир.

– Куди зібралися, пропускати будуть вже через декілька хвилин.

– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота, – вони виступають сьогодні тут.

– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.

В цей час до нас підходить Кларк.

– Генрі пропусти цю дівчину в середину.

– А…але ж…

– Вона приїхала з однією із груп.

Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.

– Вибач за це непорозуміння…

– Та нічого.

– Щоб такого більше не трапилося, ось надягни це.

Кларк подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию. Потім попрямувала за куліси, груп які мали виступати було багато, поглядом я знайшла знайомі обличчя і попрямувала до них.

– Привіт народ, я от що хотіла, дайте будь ласка ключі від фургона, потрібно цього красунчика вкласти спати.

– Привіт, так от тримай.

– Спасибі Адам.

– Я скоро повернуся.

– Так, але швидше тому що ми виступаємо другі по списку. – після цих слів Адам обняв мене і поцілував.

– А це на щастя, – продовжив він.

Я усміхнулася і пішла до фургона.

– Так, ну що котику іди спати, ти ж втомився за сьогодні.

Він помурчав ще декілька хвилин, потім побігав по салоні вмостився і ляг спати, я тихенько вийшла. На вулиці вже було чутно музику, концерт розпочався.

Я швидким кроком попрямувала всередину, весь натовп з двору опинився всередині, але люди ще приходили, їх ставало все більше й більше. Намагаючись пробратися крізь шалений натовп я нарешті добралася ближче до сцени. Посидівши там хвилин десять я попрямувала за куліси. Цього разу без жодних проблем.

– І ще раз привіт!

– Привіт ну що вклала нашого талісманчика спати? – поцікавилася Меліса.

– Так, але це не було просто він ще декілька хвилин пустував.

– Ха-ха, так це характерно для його.

– Ну що ви готові?!

– Так, але мені щось страшнувато так багато народу зібралося ми ще не виступали на такій публіці.

– Заспокойся Денні все буде добре, – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати обійми як Сара, Меліса, Адам і Ерік почали обіймати нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.

Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.

– Ну все, нехай щастить.

– Спасибі Мері.

– Дякую сестричко.

– Спасибі. Так! Ми порвемо цей зал.

Всі почали виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.

У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними, я ще раз переконалася в цьому. Я забула про все про родину, про школу в думках у мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя»

Я слідкувала за концертом із-за куліс, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони закінчили вистпати всі сумно зітхнули.

– Так! Ми зробили це.

– Ви бачили це, ми їм сподобалися.

– Так. Я в захваті.

– Ще раз вітаю!

– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.

– Так Саро я все бачила.

– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.

– Як що чесно то я думав що вони закидають нас бляшанками.

– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися.

–Так!

– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.

– Я ще хочу трішки залишитися тут.

– Ну гаразд Адаме, але ще трішки.

– Ходімо інструменти поскладаємо.

– Мері ключі в тебе.

– Так, ось тримай Еріку.

Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона, а ми залишилися спостерігати за концертом.

– Я відійду на хвилинку, гаразд, – промовила Сара.

– Так.

– Буду біля чорного входу якщо хтось захоче приєднатися.

– Гаразд.

Сара пішла ми з Денні присіли і далі спостерігали за концертом…

– Щось мені не добре, піду подихаю свіжим повітрям.

– Добре, але швидко вертайся, а то мені тут нудно самому і Сару прихопи.

– Добре.

Я вийшла і стояла біля чорного входу але Сари не було, я подумала що ми розминулися і вона вже повернулася в середину.