Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Джейн Ейр - Бронте Шарлотта - Страница 101
— Зовсім ні, навпаки, — промовив він, — ви чуйно пошанували все, що нагадувало про минуле. Боюсь лише, що ви надали більше ваги цій справі, ніж вона того варта.
Скільки часу, скажімо, ви обдумували, як розташувати меблі в оцій кімнаті? До речі, ви не скажете, де стоїть така-то книжка?
Я вказала йому книжку на полиці, він дістав її і, відійшовши в свій закуток біля вікна, заходився читати.
Оце вже мені не сподобалось, читачу. Сент Джон був чудова людина, але я вже й сама почала переконуватися, що він таки сказав правду, назвавши себе сухим і холодним. Його не зворушували звичайні людські почуття, не приваблювали тихі домашні радощі.
Він ненастанно прагнув до добра й до величної мети, тільки для неї й жив, але не знав відпочинку сам і не схвалював, коли довкола нього спочивали інші. Дивлячись на його високе, біле й холодне, мов той мармур, чоло, на зосереджене, з чіткими рисами обличчя, я враз зрозуміла, що з нього навряд чи вийде добрий чоловік і що нелегко бути йому за дружину. Якесь натхнення помогло мені збагнути природу його кохання до міс Олівер, і я погодилася з ним, що то все тільки чуттєва любов. Я уявила собі, як він зневажав себе за ті бентежні почуття, що їх вона в ньому викликала, як прагнув задушити й викоренити це кохання та як сумнівався, що воно дасть їм обом щастя. Я побачила, що він із того матеріалу, з якого природа творить своїх героїв, — християнських чи то поганських подвижників, законодавців, державних діячів, завойовників, несхитну опору великій меті, які, однак, біля домашнього вогнища часто бувають холодною обтяжливою колоною, похмурою й недоречною. «Ця вітальня не його стихія, — міркувала я собі далі. — Гімалайський хребет, південноафриканські зарослі чи то навіть зачумлене гниле узбережжя Ґвінеї пасували б йому набагато більше. Він недарма втікає від родинного життя, воно йому зовсім чуже: тут його здібності застигають, вони не можуть розвинутись або виявити себе до кінця. І тільки в боротьбі та небезпеці, де випробовується хоробрість, де потрібне завзяття й велика напруга, він буде говорити й діяти як наставник і проводир. А біля цього вогнища його переважить і дитина. Він слушно вибрав шлях місіонера — тепер для мене все зрозуміло.
— Їдуть! Їдуть! — вигукнула Анна, розчиняючи навстіж двері до вітальні.
Тієї ж миті радісно загавкав старий Карло. Я вибігла надвір і хоч нікого не побачила в темряві, але почула перестук коліс. Анна засвітила ліхтаря. Карета спинилася біля воріт, візник одчинив дверцята: вийшла одна знайома постать, за нею друга. Я кинулась їм на шию і спершу притиснулася до ніжної щічки Мері, а потім до Діаниних кучерів. Вони сміялись, цілували мене, Анну, гладили Карло, який нестямно стрибав з радощів, розпитували, чи все в нас гаразд, і нарешті зайшли в дім.
Вони дуже потомились від довгої й тряскої їзди з Віткроса й змерзли на морозяному вітрі, та їхні милі личка розцвіли біля веселого вогню. Поки Анна та візник вносили речі, вони спитали, де Сент Джон. Тієї миті він вийшов з вітальні. Сестри зразу ж кинулись обіймати його. Він спокійно поцілував кожну, сказав тихим голосом кілька вітальних слів, трохи постояв, відповідаючи на їхні запитання, а потім, заявивши, що чекатиме їх у вітальні, подався до свого притулку.
Я засвітила свічки й хотіла вести їх нагору, та Діана ще загадала дати візникові повечеряти, і аж по тому обидві пішли за мною. Вони були в захваті від своїх оновлених та опоряджених кімнат, від нового покриття, килимів, порцелянових ваз і щиро висловлювали свою подяку. Я була рада, що догодила їм в усьому і що моя праця додала втіхи їхньому радісному поверненню додому.
То був чудовий вечір. Мої кузини були такі веселі й говіркі, так багато розповідали, що за їхнім щебетом не відчувалась мовчазність Сент Джона: він щиро тішився, що бачить сестер, але їхній захват, їхня бурхлива радість були йому чужі. Приїзд Діани й Мері був приємним для нього, але радісна метушня, веселі розмови, що супроводжували цю подію, надокучали йому; він явно бажав, щоб якомога швидше настав завтрашній спокійний день. У розпалі веселощів, десь за годину після чаю, почувся стукіт у двері. Увійшла Анна й сказала, що, хоч уже й пізно, прийшов якийсь бідний хлопчина кликати містера Ріверса до своєї матері, яка вже на Божій дорозі.
— Де вона живе, Анно?
— Аж біля Віткрос Брау, майже за чотири милі звідси, туди весь час іти пустищем і болотами.
— Скажіть йому, що я прийду.
— Краще б ви не йшли, сер. Поночі це така дорога, що нема гірше, через болото ви не пройдете. Та й погода паскудна — вітер так з ніг і валить. Краще перекажіть їй, сер, що будете вранці.
Та він уже одягав у коридорі плаща, а за хвилину вийшов надвір, мовчки, не ремствуючи. Це було о дев'ятій годині вечора, а вернувся вік десь аж за північ
голодний, зморений, однак щасливіший, аніж був тоді, коли вирушав у дорогу. Він виконав свій обов'язок, доклав зусилля, переконався в своїй здатності до дії й самозречення, і його сумління було спокійніше.
Боюсь, що весь наступний тиждень ми випробовували його терпіння. Було Різдво. Ми не бралися ні до якої роботи, а гаяли час у веселих домашніх розвагах. Духмяне повітря вересових пустищ, воля рідної домівки, певність за майбуття подіяли на Діану й Мері як життєдайний еліксир: вони веселились з ранку й до обіду, з обіду до вечора. Вони любили поговорити, і їхні розмови — дотепні, змістовні, цікаві — так мене захоплювали, що я воліла слухати їх і сама брати в них участь, замість щось робити. Сент Джон не дорікав нам за веселість — просто він тікав від неї, рідко буваючи вдома: його парафія була велика, люд жив розкидано; тож він щодня знаходив собі діло, навідуючи хворих і бідняків у різних її кінцях. Якось уранці за сніданком Діана, посидівши хвилину в задумі, спитала брата, чи його наміри, бува, не змінилися.
— Не змінились, і не зміняться, — почулось у відповідь, а далі ми дізналися, що його від'їзд з Англії твердо призначено на наступний рік.
— А як же Розамунда Олівер? — спитала Мері; здавалось, ці слова злетіли з її уст несамохіть: мовивши їх, вона схаменулась і наче б рада була вернути їх назад. Сент Джон тримав у руці книгу (в нього була погана звичка читати за столом); він згорнув її й підвів голову.
— Розамунда Олівер, — промовив він, — виходить заміж за містера Ґренбі, одного з найродовитіших і найшанованіших жителів С..., онука й спадкоємця сера Фредеріка Ґренбі. Я дізнався про це вчора від її батька.
Сестри подивились одна на одну, відтак на мене, потім ми всі троє глянули на нього; його обличчя було спокійнісіньке.
— Щось надто швидко. Вони ж зовсім недавно познайомились.
— Всього два місяці тому: зустрілись у жовтні на традиційному балу в С... Але там, де немає жодних перешкод шлюбові, де він бажаний, нема чого гаятись. Вони одружаться, тільки-но С..., що його сер Фредерік віддає їм, буде готовий прийняти молодят.
Зразу ж, як мені трапилась нагода зостатись із Сент Джоном наодинці, я хотіла спитати його, чи не завдала йому прикрості ця новина, однак він, здавалось, так мало потребував співчуття, що я не тільки не висловила його, а й відчула сором, згадавши попередню свою розмову про це. Та й те сказати, я вже відвикла з ним говорити: він знов убрався в крижаний панцир замкнутості, яка заморожувала й мою відвертість. Він не додержав обіцянки ставитись до мене як до своїх сестер, а весь час у кожній дрібниці холодно підкреслював відмінність між нами, що не дуже спонукало до щирих стосунків. Одне слово, тепер, бувши його визнаною родичкою і мешкаючи з ним під одним дахом, я відчувала, що відстань між нами далеко більша, ніж коли я була для нього тільки сільською вчителькою. Я пам'ятала наші колишні щирі розмови, і його теперішня холодність була мені незрозуміла. Отож я неабияк здивувалась, коли він раптом підвів голову від столу, над яким сидів схилений, і сказав:
— Бачите, Джейн, битву закінчено й перемогу здобуто.
Ошелешена його несподіваними словами, я озвалася не відразу, а, повагавшись хвилину, відказала:
- Предыдущая
- 101/117
- Следующая