Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна - Страница 72
— Ти мені заздриш? — здивувався Влад.
Анжела нарешті зупинилася. Сіла навпроти, закинула ногу на ногу (шовкові поли впали на підлогу, майже цілком оголюючи засмаглі мускулисті стегна).
— Ти чистьоха… Я знаю. Ти віддаєш перевагу невтручанню. А от зайди хоч раз до безкоштовної дитячої лікарні. У притулок…
— Не лицемір. Ще позавчора тобі наплювати було на всіх на світі знедолених дітей.
— Відкіля ти знаєш, на що мені плювати, а на що не плювати? Ти читаєш думки? Сумніваюся. Чому ти думаєш, ніби маєш право судити?
— Ти сама сказала, що хочеш «щось означати». А діти для тебе…
— Послухай. Напруж свою письменницьку уяву й домалюй собі на хвилиночку. Необмежений кредит… Та на ті гроші, що витратили на вчорашню вечірку, можна було б урятувати тисячу чоловік! Десять тисяч! Послухай… Головне — почати. Відкрити один — перший — притулок. Оголосити конкурс для вчителів, вихователів, нянечок. Призначити їм таку платню… як у президента! Відібрати до сиротинцю найнещасніших, найнерозвиненіших, найбрудніших дітлахів. І провести рекламну кампанію по всьому світі. Зараз, коли «Гран-Грем» на піку слави… А я буду генеральним опікуном усієї цієї мережі. І це справедливо, бо це моя ідея. І добуватиму гроші теж я. «Країна справедливості Анжели Стах — мережа дитячих притулків „Гран-Грем“».
— Отже, ти пропонуєш мені бути на паях? — посміхнувся Влад.
Анжела зміряла його презирливим поглядом:
— Простіше, звичайно, залишити все, як є. Нехай собі вмирають, спиваються, тупіють… Владе, ти розумієш, про що йдеться?
Влад мовчав.
— Ти просто не віриш, що це можливо, — підсумувала Анжела м’яко. — А ти спробуй повірити. Хоч на секунду. Спробуй повірити, у тебе вийде… Ну?
— Повірив, — сказав Влад, відчуваючи неприємний холодок уздовж хребта. — На жаль, просто чудово повірив… А тепер ти послухай — мене.
Анжела безвідривно дивилася йому в очі. Зіниці її звузилися.
— Якщо ти ще хоч раз зустрінешся з цим сімейством, — повільно сказав Влад, — з Артурчиком і його татусем… Більш того, якщо ти хоч коли-небудь спробуєш хоч кого-небудь хоч нащось прив'язати… Заради грошей, або слави, або дітей, або хворих, або вимираючих тварин, або ще навіщось, усе одно навіщо… Я поїду, Анжело. І ти довго мене шукатимеш. І якщо не знайдеш, якщо обоє ми в результаті здохнемо — тим ліпше. Зрозуміло?
Вона не кліпала. За час, проведений пліч-о-пліч, вона встигла вивчити Влада і розуміла тепер, що він зробить саме так, як зараз пообіцяв.
І — сполотніла.
Коли, грюкнувши, двері за Анжелою зачинилася, Влад зрозумів: черговий етап його життя — гучний, метушливий, тяжкий, але по-своєму необхідний — скінчено. Тож треба знову все змінювати. І що хутчіше, то ліпше.
Одразу, не зволікаючи, він сів писати літагенту. Йому не хотілося, аби лист вийшов сухим чи навіть ворожим, тож він ретельно зважував кожну інтонацію, домагаючись стримано-дружнього тону. Влад писав, що «світське життя» стомило його, що воно «не відповідає його звичкам і нахилам», що він не може працювати в такій обстановці й збирається сховатися десь в глухому закутку, де немає ані газет, ані телебачення. Що йому слід відпочити від репортерів, ворогів і друзів і що він зникне з поля зору на півроку, не менше, а результатом цього самітництва буде, звісно, нова книга про Гран-Грема, і можливо — можливо! — за спокійних умов у нього визріє якась нова ідея…
Певна річ, чемно писав Влад, перш ніж зникнути, він виконає всі попередні обіцянки. Зустрічі, призначені на майбутній тиждень, не будуть скасовані… Але вже з наступного тижня Влад Палій перестане належати «читацькій громаді», а належатиме собі, Гран-Грему…
«…і дружині», — дописав він над силу.
Бути педантичним кепсько. Влад давно знав це, але ніяк не міг перебороти свою натуру. Вартувало б кинути усе — зараз, негайно! — і їхати, якщо вже вирішив…
Йому варто було зараз наплювати на обіцянки.
Проте він залишився.
Анжела сприйняла його рішення спокійніше, аніж він очікував. Перепитала: «Ти впевнений?», покусала губу, знизала плечима. Влад подумав, що, може, подалі від спокус вона одумається. Що, може, її мужній вчинок у лікарні не був випадковістю. Що Анжела зрозуміє його, а він, нарешті, прийме її, і що вона, можливо, дарунок, посланий йому долею. Подарунок, а зовсім не випробування.
Довжелезний тиждень він тільки тим і займався, що «підтягував хвости». Заокруглював, завершував, ухильно відповідав на запитання журналістів, які хотіли знати його найближчі плани. Написав короткий лист Богораду, повідомляючи про своє рішення. Анжела, похмура, відчужена, майже не розмовляла з ним, і це засмучувало його значно більше, ніж він розраховував.
«Нічого, — втішав він себе. — У нас буде час на розмови, на з’ясування стосунків. Нічого, ми ще зрозуміємо один одного, нічого…»
Треба було знайти і винайняти підходящий будинок на відлюдді, неподалік якогось села, а у Влада не залишалося на це часу і сил. Він запропонував Анжелі зайнятися пошуками помешкання, і вона, на його подив, погодилася. Накупила газет з рекламою нерухомості, подовгу говорила з кимось по міжміському телефоні, та зрештою холодно повідомила, що за п’ятсот кілометрів від столиці є на вибір два підходящих будинки, і що він, Влад, може сам визначити, який йому подобається більше.
Вони виїхали недільним ранком. До вечора планували дістатися на місце і переночувати в готелі в крихітному містечку, обведеному на карті кульковою ручкою. Дорога була добряче завантажена: городяни масово повалили за місто на пікніки. То праворуч, то ліворуч від дороги миготіли яскраві щити з закликами до мандрівників з’їхати з шосе і «насолодитися шашличком на лоні природи». У відчинене вікно втягувався дим далеких багать, бубоніло радіо, на зміну одній пісні лунала нова, і Анжела, заслухавшись, поплескувала в такт по обтислому джинсою коліну.
Влад час від часу на неї косував. Анжела, як йому здавалося, була трохи сама не своя. Напружена, сконцентрована, наче їжак, — і водночас демонстративно безтурботна.
Іноді вона навіть робила спроби почати з ним розмову.
— Ми непогано йдемо, — казала, поглядаючи поперемінно на карту і на спідометр. — До шостої вечора будемо на місці…
Влад обмежувався невиразним «так».
— Я зголодніла, — говорила вона, дивлячись тепер уже на годинник. — У нас є з собою бутерброди, але мені хотілося б гаряченького… Незабаром буде містечко, давай зупинимося біля якоїсь пристойної забігайлівки?
Влад кивав.
Вони справді пообідали в недорогій, але пристойній кав’ярні. Анжела, хоч як дивно, їла дуже мало.
— Що з тобою? — поцікавився Влад, коли вони знову рушили в дорогу.
— Напевно, нічого, — відповідала Анжела, зітхаючи. — Слухай… може, там, куди ми їдемо, хоч бібліотека є в селищі? Чи ти дозволиш мені бодай на вихідний кудись вибиратися?
Влада раптом охопило почуття провини.
— Це ж не на все життя, — сказав він примирливо. — І, зрештою, ми завжди знайдемо спільну мову… Адже знайдемо?
— Так, — відгукнулася Анжела без впевненості в голосі.
Була п’ята вечора, і Влад уже почувався втомленим, коли вони зупинилися в лісосмузі, щоб перекусити. Розклали на круглому пні бутерброди; Анжела зірвала листок м’яти і розтерла в долонях:
— Тут телефон, напевно, не бере?
— Не бере, — луною підтвердив Влад.
— Учора увечері він дзвонив, — сказала Анжела. — Переймався… Куди ми зникли… Артурчик хотів тебе бачити.
— Не вистачало ще прив’язати дитину, — промурмотів Влад.
— Можливо, він образиться, — сказала Анжела. — Він же жива людина. Так хотів зробити тобі приємне…
— Давай не будемо про це, добре? — попросив Влад. Можливо, навіть зарізко сказав. Анжела похнюпилася:
— Може, ти втомився? Може, мені сісти за кермо?
— Я не втомився, — буркнув Влад, відвертаючись.
— Тоді… У мене є міцна кава в термосі. Хочеш?
— Хочу, звісно, — відразу погодився Влад. Бо насправді саме філіжанки гарячої міцної кави йому зараз і бракувало.
- Предыдущая
- 72/77
- Следующая
