Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна - Страница 28
У першій же книгарні його почастували кавою з коньяком. Полегшало. Коли Влад сів нарешті за низький столик на тлі стелажів, всуціль заставлених «Пригодами Гран-Грема», коли подивився прямо перед собою — в очах зарябіло від осіб і фізіономій, у вухах задзвеніло, він зрозумів, що зустріч доведеться проводити видавцеві — та ще ганчірковому ікластому Грему, дбайливо всадженому на стосик книг…
У машині — дорогою до наступної книгарні — видавець довго мовчав.
— Мда, — сказав він нарешті, коли дорога добігла кінця. — Не припускав… кривдно.
Влад тільки скривився. Голова його, здавалося, наповнена була розплавленим свинцем.
Знову випили кави з коньяком, але Владу не стало краще. Утримуючи на обличчі посмішку, як еквілібрист утримує на носі картковий будиночок, він вийшов до шанувальників позашлюбного троля; його запитали, коли він почав писати, потім поцікавилися, чи багато отримують письменники, потім запитали, є чи в нього родина — і цієї миті він відчув себе курчам, що вирвалося із затісної шкарлупи.
Він раптом побачив, що на вулиці сонячно, і магазин просторий, та й народу зібралося сила-силенна. Він побачив обличчя, зокрема дитячі, побачив усміхнену червонощоку жінку, котра запитала про «початок творчого шляху», опецькуватого пацана, який переймався письменницькими доходами, і жінку в окулярах, яка питала про…
Влад ледве стримався, щоб не роззявити рота. Анжела — добряче змінена, у білявій короткій перуці, у темних окулярах на все обличчя, — незворушно чекала відповіді.
— Позашлюбний троль — не така вже й погана родина, — сказав Влад після непристойно тривалої паузи. — Ймовірно, він доводиться мені сином… А якщо чесно — я ціную самотність. І дуже не люблю, коли на неї зазіхають.
Анжела посміхнулася, наче й нічого не сталося. Влад якоїсь миті навіть подумав, що помилився, що це інша жінка, що йому ввижається Анжела, як до того ввижалася Ганна…
Потім, у юрбі охочих отримати автограф, його взяли за лікоть. Він озирнувся — але біла перука вже відпливала геть. Анжела йшла — якщо, звісно, це була вона…
«Прокляття!» — подумав Влад майже злякано. Та ж вона не відстане! Господи, вона знайшла його, це так просто — лишень проглянути газету «Книжкові новини»… Це так просто — знайти людину, особливо якщо ця людина — письменник «на розкрутці»…
Скоріше назад. До колишнього статусу, коли його вважали чиїмсь псевдонімом. Усі розмови — по телефону, вся інформація — поштою, гроші — по перерахунку…
— Це було набагато краще, — сказав видавець здивовано. — Просто разюче.
— Що?
— Я про зустріч. Це було значно пристойніше.
— Ви комусь говорили, де я живу? — запитав Влад, помовчавши.
Видавець звів брови:
— Ні. А що? Що ви маєте на увазі?
Усю ніч він просидів за комп’ютером. Гран-Грем, мужній троль, вивів Дею і Філософа з лігва Страхоїдів, але вже на другий день стало ясно, що Той, Хто Йде Слідом, не тільки не відстав, але навіть і скоротив відрив, і довелося наддати, і ще трохи, і мандрівці майже вибилися із сил, коли попереду з’явилися вежі Міста Жаб…
Уранці Влад зрозумів, що зовсім не хоче спати. Обидві зустрічі з читачами, заплановані на сьогодні, закінчилися на годину-півтори пізніше, ніж намічалося. Питання не вщухали, чарівність і дотепність «шановного автора» викликали у публіки захват. В обох магазинах був моментально розкуплений тижневий запас пригод Гран-Грема, тож видавець уже нічого не говорив, а тільки мружився, як ситий кіт.
Влад постійно чекав, що Анжела з’явиться в готелі. Але вона не приходила; чи міг він помилитися?
Десятого числа, провівши останні дві зустрічі й скориставшись гарним настроєм видавця, Влад затіяв із ним доволі рішучу розмову, результатом якої стало «право автора на особисте життя». На найближчі півроку Влад був вільний від будь-яких публічних акцій, про це складено було спеціальне доповнення до угоди. Наполігши на своєму, Влад розпрощався, сів у машину, і тільки його й бачили.
Якийсь час він колесив містом, впізнаючи і не впізнаючи знайомі місця. Припаркувався на стоянці перед театральним інститутом (раніш тут не було ніякої стоянки). Побродив парком, де вони з мамою свого часу пересиділи по черзі на всіх лавочках. І парк, і лави залишилися майже без змін.
Чверть години провів перед будинком, де раніш жила Ганна з батьками. Будинок постарів, на колишньому Ганниному балконі іржавів чийсь велосипед, незнайомі жінки вигулювали незнайомих галасливих дітей. Влад завів мотор і поїхав геть із міста.
«— Біжімо! Ми повинні вирватися за міську стіну раніше, ніж сонце зійде на обрій. Якщо ми спізнимося — нашу шкіру натягнуть на барабани, Жаби не пробачають тих, хто не схожий на них…»
Заграва від столичних вогнів довго висіла в дзеркалі заднього огляду, але зрештою згасла і вона.
Влад не бачив, як вони вперше зустрілися. Влад, на превеликий жаль, не був усевидющим і всюдисущим, і коли ввечері Ганну перехопив біля виходу довгий, наче шпилька, соломоволосий парубійко, Влад відразу ж зрозумів, що Ганна вже знайома з ним. І що познайомилися вони нещодавно.
Вони йшли вулицею пліч-о-пліч, не торкаючись одне одного і майже не розмовляючи, а на відстані ста кроків за ними тягся, як запізніла тінь, Влад. Паніки поки не було, було тільки сум’яття. Цей довготелесий був такий само, як усі попередні залицяльники, й усе-таки він був зовсім інший. Ті, попередні, були дратівною перешкодою — а Славик був суперником. І Влад зрозумів це раніш ніж довідався його ім’я.
Йому, примарі з останнього ряду, йому, студентові-фантомові, йому, «дурнику», вартувало лишень вийти з тіні. Тільки поговорити з Ганною, лиш трапитися їй на дорозі чи й зачепити ненароком, тільки пристроїтися рядком, а потім зникнути на тиждень, а тоді повернутися і зняти з гілки готовий плід. І нехай хоч тисяча Славиків йде з нею темною вулицею пліч-о-пліч, не наважуючись узяти за руку…
Він сидів на краю фонтана і дивився на брудно-бежевих голубів, що билися за останню крихту його печива. Можна було кинути навчання і знову поїхати світ за очі, але це означало відмовитися від насилу завойованих позицій, знову скотитися з крижаних сходів, якими уже пройдено кілька сходинок.
Можна було залишитися і бути свідком Ганниного кохання.
Ще можна було помилитися. Бо Ганна — людина глибока й непередбачувана, якщо її зацікавив Славик, це ще не означає, що їхні стосунки переростуть у щось серйозне.
«Пам’ятаєш… Хоча ні, ти не пам’ятаєш, напевно. Тобі було тоді не до мене. Ти просто перестала зауважувати мене в аудиторії — і моєї відсутності не могла помітити теж.
Знаєш, тепер мені здається, що наш університет — я маю на увазі і будинок, і розпорядок занять — спеціально був улаштований для того, щоб ти мене не бачила. Усі ці величезні площі, заплутані коридори, аудиторії на кілька сот людей… Усі ці „потоки“, натовп, штовханина, нескінченні зали…
У всякому разі, я його, університет, бачив саме таким. Я не любив його. Ті, у яких я вчився раніше, були якимись затишнішими, напевно тому, що в них було по кілька корпусів… А цей був однією циклопічною спорудою, холодною, сірою, із брудними вбиральнями, з якимись нескінченними коридорами, переходами, сходами і підвалами. Термітник. І ж я ні на секунду не вірив, що працюватиму за спеціальністю, я просто ховався в ньому, як перед цим переховувався ще в декількох навчальних закладах, і не тільки від армії, але й трішки від життя…
Знаєш, мені ж щороку доводилося переводитися в новий університет. Це було важко. Не знаю вже, за кого мене мали — вчитися мені було легко, але через ці постійні переходи я не впевнений був, що зможу захистити диплом. Дуже дивно — спогади про два останні роки в університеті світлі. Я майже вдячний… Насамперед тобі.
А тоді — тоді ти була щаслива, бо закохалася. Вперше і по-справжньому. У людину, гідну тебе.
Друзяко, це були чорні дні мого життя. Дні, коли я остаточно тебе втратив».
- Предыдущая
- 28/77
- Следующая
