Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Опівнічні стежки - Канюка Михайло - Страница 18
«Ач як співає! – подумав Булась. – Сторонній може подумати, що у цих «закладах» готують кухарів, а не диверсантів…»
– Після приватних переговорів із зверхником, який особисто цікавився вашим майбутнім, – вів далі Рочестер, – ми дійшли висновку, що вам, – полковник повернув свою довгасту фізіономію до Булася, – вам необхідно пройти навчання в одній із наших шкіл, – а ваш брат по зброї має піти назад, у Польщу, щоб своєю міццю і ревним служінням забезпечити охорону такого славного сина українського народу, як пан Бень.
– Так, так! Обов'язково так і треба зробити! – втрутився у розмову пан Арнольд. Беккер і Террі не ворухнулися у своїх кріслах.
Булась з Помпою виструнчилися по-військовому, даючи цим зрозуміти, що наказ є наказ, у якій би витонченій манері він не був висловлений. При цьому вони навіть не глянули один на одного, але кожен подумав: «Отже, нас вирішили розлучити». «Для чого?» – запитав сам себе Помпа. «Як же тепер?… Може, Помпа якось встигне передати мені канал зв'язку…» – занепокоївся Булась.
Майор Террі підвівся із свого крісла, впритул підійшов до них і беззаперечним тоном віддав наказ:
– Роз'їжджайтесь негайно. Ви, – він ткнув пальцем у груди Помпи, – з цього ж будинку їдете у Польщу. На вас уже чекає машина. А ви, – Террі подивився на Булася, – залишаєтесь поки що тут, у нашому розпорядженні.
Помпа по-ведмежому потоптався на місці і, спіймавши на собі здивований погляд майора, гучним басом сказав:
– Дозвольте побажати другу Буласю на прощання успіхів у його дальшій службі!
Всі дружно розреготалися.
– Оці мені ще слов'янські сентименти! – крізь сміх видавив майор Террі. – Прощайтеся, тільки скоріше…
Булась потонув у могутніх обіймах Помпи і, тричі, по-християнськи, цілуючись з ним, ледве вчув: «Все передам… тебе знайдуть… чекай!»
Всі, хто залишився у холі, мовчки слухали, як протупотіли сходами Помпа і його провідник лейтенант Беккер, як від'їхав автомобіль, і за мить непоказний будиночок знову оповила тиша.
– О, прошу пробачення за свою неуважність, – піднявся з місця Рочестер, – адже я не представив пану Буласю мого помічника і секретаря! – Полковник підійшов до жінки, яка весь час стояла мовчки біля каміна, схилився до її руки і шанобливо сказав:
– Місіс Ірен! Ви, пане Буласю, матимете щастя працювати з нею…
Минуло ще багато часу, поки Ірина впевнилася, що слід заговорити з новоприбулим «клієнтом» Буласем. Поїхала з ним кататися за місто і там довершила роботу, розпочату ще в Польщі лейтенантом Михайлом Здоровегою під псевдо Помпа…
У школі вже звикли до її нечастих одиноких подорожей і не звертали особливої уваги на те, якою посвіжілою і веселою поверталася Ірина до міста. Тільки одного разу сер Елвіс ревниво перепитав Ірину, чи не знайшла вона часом собі коханця, до якого поспішає на побачення. На це Ірина відповіла:
– Можу взяти вас з собою, якщо не заперечуєте.
На її превеликий подив, Рочестер погодився, але потім картав себе за безпідставну підозру, бо над усе не любив швидкої їзди. Ірина вела машину на шаленій швидкості, знаходячи в цьому якусь невимовну насолоду. З того часу вона дістала спокій і мала можливість і надалі зустрічатися із своїм зв'язковим, який під виглядом хазяїна бензоколонки і невеличкого кафе при ній, що стояли при виїзді з міста, мав чудову можливість бачитись і розмовляти з безліччю людей і, звичайно ж, з Ірен Кабардіною.
– Хелоу, Джеккі! – махнула рукою Ірен до господаря, який сидів на. стільці, поклавши ноги на сусідній і насунувши на очі червону жокейську шапочку з довгим козирком. – У тебе знову поганий настрій і ти нікого не хочеш бачити?
– Дурниці, – пробурчав з-під козирка захриплий голос. – І взагалі, чи може людина колись відпочити, щоб її не торсали щохвилини?
– А ти помічника візьми, – співчутливо порадила Ірина, підтримуючи вже давно знайому їй гру.
Джек Вільямс, у дійсності ж капітан Мальцев, був відомий на всю трасу, його гострий язик і бурчливий тон викликали скоріше симпатію, ніж антипатію. А зовнішній екстравагантний вигляд – жилава фігура у пропахлій бензином спецівці і червона жокейська шапочка, що задерикувато сиділа у нього на голові задом наперед, – і поготів привертав до себе увагу численних відвідувачів і спричинив йому славу доброго буркуна, який і пригостить із жартом, і машину догляне ідеально. Тому біля його бензоколонки зупинялися частіше, ніж біля інших.
– Моя екстравагантність – то мій бізнес! – сміючись, пояснював Мальцев Ірині наодинці.
Нарешті Джек піднявся зі свого місця і попрямував до машини Кабардіної… – Мадам вип'є чашечку кави?
– Звичайно. До того ж у тебе зараз тихо, і ми, здається, можемо спокійно поговорити?
– Іди до кафе, а я зараз заправлю машину і прийду, – стиха проказав у відповідь Джек. – У мене для тебе є приємна новина.
Ірина з цікавістю подивилася на нього і попрямувала у затишок невеличкого заскленого з усіх боків приміщення – ліхтаря, як його називав господар.
За кілька хвилин Джек вже стояв біля агрегату, намагаючись запустити його для гості, щоб заварити каву. Але щось там у нього не виходило, і він стиха лаявся.
– Облиш, – не витримала Ірина. – Поговоримо й так.
– Добре, – погодився Джек, підходячи до неї. – Тоді випий хоч соку, не сидіти ж за порожнім столиком.
– І як ти управляєшся з усім своїм хазяйством, коли тут людно? – запитала Ірина. – Адже важко одному…
– А ти б хотіла, щоб тут вешталися зайві очі? – глузливо перепитав Джек.
Ірина відповіла на це, удавано жахнувшись:
– Боронь боже! – і додала вже серйозно: – Ось тобі чергове повідомлення, передаси в умовлений час.
Змахнувши невидиму пилинку зі столика Ірини, Джек непомітно взяв з її руки малесеньку скручену трубочку паперу. Потім встав, нависаючи над нею всім своїм жилавим тілом, і пробурмотів, що таке вже у нього життя – жодної вільної хвилини від цих відвідувачів. Обоє весело розреготалися.
– А ти так добре граєш свою роль. Якби не знала заздалегідь, з ким маю справу, навіть і думки не мала б про твоє справжнє обличчя…
– Служба, – відповів на це Мальцев. – Доводиться грати на «відмінно», як сама розумієш. А тепер про новину. Я одержав повідомлення, що до твоєї школи прийшов новий «клієнт», чи не так?
– Так, – здивовано відповіла Ірина. – Та чи мало їх приходить до нас… До того ж я зараз про нього повідомляю.
– Так от, – перебив її Мальцев. – Булась зголосився працювати з нами. Він хоче спокутувати свою провину перед Батьківщиною.
– А це не провокація? – спитала Кабардіна.
– Ще невідомо, все може бути. Хоча у контакт з нашою людиною у Польщі він уже вступив. І потім, коли виїхали звідти до нас, поводив себе так, як годиться. Отже, тобі вирішувати, чи зможе він працювати з нами, чи ні.
Ірина надовго замислилася.
– А як же мені його перевірити? У душу ж не зазирнеш і, ворог він чи ні, не спитаєш…
Мабуть, не слід зупинятися на тих почуттях, які по черзі відбивалися на обличчі Булася, коли недоступна і велична місіс Ірен сказала йому під час заміської, прогулянки: «Друже Буласю – товаришу Тесленко, ви ще чекаєте привіту від дядька з Києва?»
На той час вже закінчувався курс його навчання у школі, і Кабардіна з чистим серцем відпускала його назад, знаючи, що він не підведе…
* * *
Булась відкрив очі від того, що його сусідка, смачно позіхнувши, підвелася з крісла і, звичним рухом поправляючи зачіску, попрямувала до пілотської кабіни. Він провів її поглядом: «Задрімав я, чи що?» – здивувався.
Його думки, такі хаотичні і нервові на початку рейсу, потекли рівно, і Булась відчув ту знайому ясність і зібраність, які завжди приходили до нього у найвирішальніші хвилини його життя.
«Ото б здивувалися мої любі шефи, коли б побачили свого вірного бойовика на борту радянського літака, та ще у сусідстві з такою симпатичною стюардесою!» – Булась посміхнувся. Але Бень і Заламай, та й сам полковник Рочестер були далеко, а Булась мав сьогодні нарешті побачитися із своїм справжнім керівником – генералом Микитенком.
- Предыдущая
- 18/117
- Следующая