Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Вогнем i мечем. Том другий - Сенкевич Генрик - Страница 27


27
Изменить размер шрифта:

— Знайдемо що, знайдемо, пане Міхале! — заспокоїв його, підморгуючи, пан Заглоба. Коли мене замолоду посилали від своєї хоругви стягати податки, я об’їздив увесь край, але такого життя, як у Варшаві, ніде не зазнав.

— Невже, ваша милость, тут не так, як у нас у Задніпров’ї?

— Е, що й казати!

— Вельми цікаво, — збадьорився пан Міхал.

А по хвилі додав:

— А я таки цьому чорногузиську підітну вуса, бо вони у нього задовгі!

РОЗДІЛ XI

пливло кілька тижнів. Шляхти на вибори з’їжджалося дедалі більше. Населення міста зросло вдесятеро, бо разом із юрбами шляхти сипнули тисячі купців і базарників з усього світу, починаючи з далекої Персії і закінчуючи заморською Англією. На Волі спорудили накриття для сенату, а довкола, вкриваючи просторі луги, біліли тисячі наметів.

Ніхто ще не міг сказати, котрий із кандидатів — королевич Казимир, кардинал, чи Карл Фердинанд, єпископ плоцький, — буде обраний. Обидві сторони докладали великих старань і зусиль. У світ випущено було тисячі листків, у яких перелічувалися достоїнства і вади претендентів; обидва мали численних і могутніх прихильників. Карла підтримував, як відомо, князь Ієремія, тим грізніший для супротивників, що завжди, найвірогідніше, міг потягти за собою замиловану ним шляхту, від якої остаточно все залежало. Але й Казимирові сил не бракувало. За нього була уся верхівка, на його користь використовував свій вплив канцлер, на його бік, здається, схилявся примас, за нього стояла більшість магнатів, кожен із яких мав своїх прихильників. Серед магнатів був і князь Домінік Заславський-Острозький, воєвода сандомирський, котрий хоч і знеславив себе після Пилявців і навіть був притягнутий до суду, але все ж таки найбільший пан у всій Речі Посполитій, ба навіть у всій Європі. Він міг у будь-яку хвилину кинути незліченні багатства на шальку терезів свого кандидата.

Однак і прихильників Казимира не раз брали гіркі сумніви, бо, як сказано було, усе залежало від шляхти, котра уже з четвертого жовтня стояла табором під Варшавою і ще тяглася тисячами з усіх усюд Речі Посполитої і котра в переважній своїй більшості, зачарована іменем Вишневецького і жертовністю королевича Карла, який не шкодував коштів на громадську мету, його сторону тримала. Королевич же, як пан хазяйновитий і заможний, дав чималі гроші на формування нових рейментів, що мали бути віддані під командування Вишневецького. Казимир залюбки зробив би те самісіньке, і, звісно ж, не скнарість його втримала, а саме навпаки — надмірна щедрість, безпосереднім наслідком якої був вічний брак грошей у скарбниці.

Тим часом обидва королевичі вели між собою жваві перемови. Щодня між Непорентом і Яблонною гасали посланці. Казимир за правом старшого і в ім'я братньої любові благав Карла поступитися; єпископ же згоди не давав і писав у відповідь, що негоже гордувати щастям, яке, можливо, випаде на його долю, «бо вирішиться все in liberis suffragiis[29] Речі Посполитої і з волі Всевишнього» А поки що час спливав, шеститижневий термін закінчувався, і з наближенням виборів наближалася нова козацька гроза: дійшли чутки, що Хмельницький зняв облогу зі Львова, діставши після кількох штурмів викуп, став під Замостям і денно й нощно штурмує цей останній заслін Речі Посполитої.

Подейкували також, що, опріч послів, котрих Хмельницький відправив до Варшави з листом, у якому писав, що він, як польський шляхтич, віддає свій голос за Казимира, серед натовпів шляхти і в самому місті крилося чимало переодягненої козацької старшини, якої ніхто розпізнати не міг, бо поприїздила вона під виглядом родовитої і заможної шляхти й нічим, навіть вимовою, від інших виборців, особливо тих, що прибули з українських земель, не різнилася. Перші, як казали, пробралися із чистої допитливості, аби подивитися на вибори й на Варшаву, другі були послані вивідачами — дізнатися, що говорять про майбутню війну, скільки війська має намір виставити Річ Посполита і які на військовий набір планує виділити кошти. Можливо, у цих чутках про гостей і було чимало правди, бо з-поміж запорозької старшини зустрічалося багато покозачених шляхтичів, котрі й латини свого часу лизнули, — тож цих розпізнати було вкрай важко. Та й, зрештою, у далеких степах латина ніколи не була в пошані: скажімо, князі Курцевичі знали її гірше, аніж Богун та інші отамани.

Такі чутки, яким не було кінця-краю і на виборчому полі, і в місті, разом із звістками про успіхи Хмельницького й козацько-татарські роз'їзди, що нібито діставали аж до Вісли, сповнювали людські серця невпевненістю і тривогою, а часто ставали й причиною сутичок. Досить було у колі шляхти запідозрити когось, що він перевдягнений запорожець, як його враз, не встигне він сказати й слова на своє виправдання, шаблями порубають на шматки.

У такий спосіб могли загинути ні в чому не винні люди, та й узагалі до виборів ставилися зневажливо, особливо ж за тогочасними звичаями не цінувалася розсудливість. Карний суд шляхти, призначений propter securitatem loci[30], не міг дати ради постійним бешкетам, у яких із доброго дива пускали в хід шаблі. Але якщо людей статечних, котрі зичили добра і спокою й переймалися небезпекою, яка загрожувала вітчизні, засмучували ці чвари, різанина й пиятики, то шалапути, картярі й буяни відчували себе у своїй стихії, вважали, що настав їхній час, їхнє жниво й ще сміливіше чинили усілякі непристойності.

Не треба й казати, що верховодив ними пан Заглоба, на це давали йому право і його гучна рицарська слава, і невситиме прагнення напитися, і гострий язик — тут йому не було рівних, і велика самовпевненість, якої ніщо не могло похитнути. Часом, правда, у нього були напади меланхолії — тоді він зачинявся у кімнаті або в наметі й не виходив, а якщо й виходив, то був злий, як пес і шукав із кимось сварки, а то й справжньої бійки. Якось у такому настрої він добряче поколошкав рав’янина пана Дунчевського тільки за те, що той, проходячи, зачепився за його шаблю. У такі хвилини Заглоба міг терпіти тільки пана Володийовського, якому скаржився, що журба за паном Скшетуським і небогою замучила його. «Покинули ми з тобою її, пане Міхале, — казав він, — віддали, як юди, у безбожні руки — і ви мене цими вашими nemine excepto[31] не заспокоюйте. Що з нею тепер діється, пане Міхале, скажи?»

Марно тлумачив йому пан Міхал, що, якби не Пилявці, вони б зараз небогу шукали, та поки уся рать Хмельницького стоїть між ними, про це годі й думати. Шляхтич не давав себе переконати і впадав у ще більший відчай, проклинаючи аж гай гуде «перину, дитину й латину».

Але такі напади журби швидко минали. Зате потім пан Заглоба, ніби прагнучи надолужити згаяне, гуляв і пив іще дужче, збавляючи час у шинках у товаристві найзатятіших пияків або столичних шльондр, у чому йому був вірним компаньйоном пан Міхал.

Пан Міхал, чудовий жовнір і офіцер, ані на шеляг, одначе, не мав тієї серйозності, яку в Скшетуському, наприклад, виробили страждання і біди. Свій обов’язок перед Річчю Посполитою Володийовський розумів так: бив, кого йому наказували, а про решту не дбав і в політику не встрявав; поразку в бою завше ладен був оплакувати, але йому й на думку не спадало, що буянство і чвари такі ж шкідливі для спільної справи, як і невдачі на бойовищі. Одне слово, це був парубійко-вітрогон, котрий, опинившись у столичному вирі, по вуха у ньому втонув і, як реп’ях, пристав до Заглоби, бо той був для нього наставником у сваволі. Тож він роз’їжджав із ним по шляхетських господах, де Заглоба за чаркою оповідав усякі небилиці, вербуючи заодно прихильників для королевича Карла, пив із ним, як і він, а при потребі оступався за нього, обидва, як мухи в окропі, крутилися по виборчому полю і по місту — куточка не було, у який би вони не пролізли. Побували і в Непоренті, і в Яблонній, на всіх бенкетах і обідах, у магнатів і в шинках; усюди були й у всьому брали участь.

вернуться

29

У вільному голосуванні (лат.).

вернуться

30

Задля безпеки місця (лат.).

вернуться

31

Особливими обставинами (лат.).