Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вогнем i мечем. Том другий - Сенкевич Генрик - Страница 26
Ближче до Варшави натовпи так погустішали, що коні йшли ледве переставляючи ноги. Вибори обіцяли бути багатолюднішими, ніж зазвичай, бо навіть шляхта із віддалених — українських і литовських — окраїн, котра через відстань могла б і не прибути на вибори, прямувала тепер до Варшави заради власної безпеки. Хоч день виборів був іще далеко — щойно почалися перші засідання сейму, проте кожен хотів потрапити до столиці за місяць, а то й за два, аби влаштуватися, комусь про себе нагадати, у когось пошукати заступництва, з'їсти й випити своє по панських дворах, зрештою, після жнив порозкошувати у столиці.
Князь сумно дивився крізь віконця карети на ці натовпи рицарів, жовнірів і шляхти, на ці багаті й розкішні убори, думаючи про те, які сили пропадають, скільки можна б виставити війська! Чому ж Річ Посполита, така могутня, велелюдна й багата, переповнена славним рицарством, водночас така слабка, що не може дати ради Хмельницькому і дикій татарві? Чому? Силі Хмельницького можна було б не меншу силу протиставити, якби оця шляхта, оце воїнство, оці багатства і достатки, оці полки й хоругви спільній справі так захотіли служити, як служать своїм приватним інтересам. «Гине чеснота в Речі Посполитій, — думав князь, — могутнє тіло починає псуватися; гине колишня відвага — у розкошах, а не у ратних трудах хочуть кохатися жовніри і шляхта!» Князь почасти мав слушність, але про вади Речі Посполитої судив тільки як воїн і полководець, котрому всіх людей хотілося перевчити на ратників і повести на ворога. Відвага могла знайтися і знайшлася, коли у стократ більші війни стали невдовзі загрожувати Речі Посполитій. Їй бракувало чогось більшого, а чого саме — князь-воїн не здогадувався у цю хвилину, зате це добре знав його супротивник, коронний канцлер, досвідченіший, ніж Ієремія, політик.
Та ось у сизо-блакитній долині замріли шпилясті вежі Варшави, і князеві роздуми розсіялися. Він дав необхідні розпорядження, які черговий офіцер негайно переказав Володийовському, начальникові ескорту. Виконуючи наказ, пан Міхал повернув геть від Анусиної коляски, біля якої гарцював конем усю дорогу, і поскакав назад до хоругов, які значно відстали, щоб вирівняти стрій і в суворому порядку підійти до міста. Та ледве він проїхав кільканадцять кроків, як почув, що його хтось доганяє. Пан Володийовський озирнувся: це був пан Харламп, ротмістр легкої кавалерії віленського воєводи й Анусин залицяльник.
Пан Міхал притримав коня, відразу збагнувши, що не обійдеться без сутички, а такі штуки він любив усією душею.
Пан Харламп, порівнявшись із ним, спочатку нічого не говорив, тільки сопів і грізно ворушив вусами, певно, не знаючи, з чого почати. Нарешті він озвався:
— Чолом тобі, пане драгуне!
— Чолом, пане вістовий!
— Як ти, добродію, вістовим смієш називати мене, товариша і ротмістра, га? — спитав, скрегочучи зубами, пан Харламп.
Пан Володийовський заходився підкидати в повітря тесак, котрий тримав у руці, усю увагу нібито зосередивши тільки на тому, щоб після кожного перевороту знов піймати його за ручку, і відповів наче знехотя:
— А я по нашивках чинів не розрізняю.
— Ти, добродію, ображаєш усе товариство, до якого не годен належати.
— А це ж чому? — спитав, прикидаючись дурником, пан Володийовський.
— Бо в чужоземному полку служиш.
— Заспокойся, ваша милость, — сказав пан Міхал. — Хоч я і в драгунах служу, але до товариства належу, та ще й не в легкій воюю кавалерії, а у важкій самого князя-воєводи, тож говори зі мною як із рівним або й як зі старшим[23].
Пан Харламп трохи подумав, збагнувши, що йому не так легко з цим малюком, як він гадав, доведеться впоратись, але зубами скреготіти не перестав, бо твердий спокій пана Міхала його ще дужче розізлив, і нарешті промовив:
— Як ваша милость сміє мені поперек дороги ставати?
— Еге, ти, я бачу, добродію, сварки шукаєш?
— Може, й шукаю, і скажу тобі, — він нахилився до пана Міхала і промовив, знизивши голос, — що вуха пообтинаю, як ти мені до панни Анни ставатимеш на дорозі.
Пан Володийовський знову заходився підкидати тесак так уважно, ніби для цієї забави був найкращий час, і благально мовив:
— Ой, добродію, дозволь іще трішки пожити, не вбивай мене!
— О ні! І не сподівайся! Від мене не втечеш! — вигукнув пан Харламп, хапаючи малого рицаря за рукав.
— А я й не думаю тікати, — спокійно відповів пан Міхал, — просто зараз я на службі й наказ князя, начальника мого, відвезти маю. Відпусти рукав, добродію, відпусти, прошу тебе, бо інакше що ж мені, бідоласі, залишається робити?.. Хіба що тесаком тебе по лобі стукнути і з коня звалити.
Тут у лагідному досі голосі Володийовського почулося таке зловісне сичання, що пан Харламп із мимовільним здивуванням глянув на малого рицаря й відпустив рукав.
— А! Все одно! — сказав він. — У Варшаві мені відповіси. Я тебе там знайду!
— А я й не стану ховатися, тільки як от нам битися у Варшаві? Може, ти мене, добродію, навчиш? Я там іще в житті не бував, я простий жовнір, але про маршальські суди чував: кажуть, хто посміє добути шаблю під боком у короля або interrex’a[24], тому життя вкорочують.
— Ех ти, простак, ваша милость, одразу видно, що у Варшаві не бував, коли маршальських судів боїшся. Де вже тобі знати, що під час безкоролів'я призначається карний суд шляхти, а це куди простіше. Отож за твої вуха, ваша милость, мені віку не вкоротять, будь певен.
— Дякую за науку і дозволю чсобі ще не раз поради попрохати, бо бачу, що ваша милость учений муж і неабиякий досвід має, а я всього-на-всього найнижчий клас у minorum[25] закінчив і ледве adjectivum cum substancio[26] узгодити можу, і якби, боронь Боже, захотів вашу милость дурним назвати, то тільки й знаю, що сказав би «sultus»[27], а не «sulta» чи «sultum»[28].
І пан Володийовський знов заходився підкидати тесак, а пан Харламп аж отетерів; відтак кров ударила йому в обличчя, і він вихопив із піхов шаблю, але тої ж миті малий рицар, спіймавши тесак за ручку, блиснув своєю. Якусь хвилю вони дивилися один на одного, як два вепри, роздуваючи ніздрі й спопеляючи очима, але пан Харламп зміркував перший, що йому із самим воєводою доведеться мати справу, напади він на офіцера, котрий їде із князівським наказом, і перший сховав шаблю назад.
— І все-таки я тебе знайду, сучий ти сину! — буркнув він.
— Знайдеш, знайдеш, литво-ботво! — відповів малий рицар.
І вони роз’їхалися: один до кавалькади, другий до хоругов, котрі за цей час значно наблизилися — із клубів куряви вже долинав тупіт копит по вкоченому тракту.
Пан Міхал швидко підрівняв лави вершників та піхотинців і рушив на чолі. За хвилю до нього причвалав пан Заглоба.
— Чого хотіло від тебе це морське страшидло? — спитав він у Володийовського.
— Пан Харламп?.. А нічого. Викликав мене на герць.
— От тобі й маєш! — вигукнув Заглоба. — Та він тебе своїм носом наскрізь проткне! Дивись, пане Міхале, як будете битися, не відрубай найбільшого носа у Речі Посполитій, а то особливий пагорб доведеться для нього насипати. Щастить же віленському воєводі! Іншим доводиться роз’їзди до супротивника висилати, а йому цей рицар ворога здалека почує. Але за віщо він тебе викликав?
— За те, що я поряд із коляскою панни Анни Борзобогатої їхав.
— Чи ба! Треба було б його послати до пана Лонгіна в Замостя. Той би йому показав, де козам роги правлять. Не пощастило чорногузиську, певно, щастя його коротше від носа.
— Я йому про пана Підбип’яту нічого не сказав, — промовив Володийовський, — бо раптом іще відмовиться од герцю. А до Анусі я тепер із подвійним запалом залицятимусь: я теж хочу мати втіху. А що ж ліпшого можна ще робити у цій Варшаві?
23
Товариш важкої кавалерії не підкорявся навіть генералові військ чужоземного строю, навпаки: часто генерал був підпорядкований товаришеві. Аби цього уникнути, генерали й офіцери чужоземних рейментів намагалися водночас бути товаришами польських військ. Таким товаришем був і пан Володийовський (прим. автора).
24
Кандидата на посаду короля (лат.).
25
Початковій школі (лат.).
26
Прикметник із іменником (лат.).
27
«Дурний» (лат.).
28
«Дурна», «дурне» (лат.).
- Предыдущая
- 26/97
- Следующая