Квентін Дорвард - Скотт Вальтер - Страница 69

Цієї миті сп'янілі солдати приволокли до зали епіскопа Льєжського, Людовіка Бурбона. Його скуйовджене волосся й борода, пошматоване вбрання свідчили, що з ним поводилися грубо, а його церковне облачення поспіхом було накинуто на нього тільки для того, щоб поглузувати з його високого сану. На щастя, як подумав Квентін, графиня Ізабелла сиділа так, що не могла побачити сцени, яка мала відбутися; інакше, побачивши свого покровителя в такому жахливому становищі, вона викрила б сама себе й погубила б. усіх. Дорвард став так, щоб заступити собою все, що відбувалося в залі, й захистити графиню від сторонніх поглядів.

Сцена, що відбулася після цього, була коротка й жахлива. Коли нещасного прелата притягли до підніжжя трону лютого ватажка, він, що протягом усього свого життя відзначався доброю та м'якою вдачею, виявив у цій скруті мужність і достойність, властиві тому високому роду, з якого він походив. Його погляд був спокійний і рішучий. Його рухи, коли грубі руки солдатів, нарешті, випустили його, були сповнені благородства знатного дворянина й покірливості християнського мученика. Навіть сам де ля Марк був вражений такою мужньою поведінкою свого бранця і, пригадавши всі добродіяння, яких він зазнав від епіскопа, опустив очі й, здавалося, завагався; але спорожнивши великий кубок вина, знову з зухвалою зарозумілістю поглянув на нещасного полоненого.

— Людовіку Бурбон, — звернувся лютий вояка до нього, важко зводячи подих, стискаючи кулаки й скрегочучи зубами, щоб розпалити в собі свою природну жорстокість. — Я шукав твоєї приязні, але ти відкинув її. Що ти даси тепер, щоб виправити свою провину? Ніккелю, будь напоготові!

Різник схопив свою сокиру й, вийшовши з-за трону де ля Марка, зупинився біля нього зі своєю зброєю в піднятій мускулистій руці.

— Дивись на цю людину, Людовіку Бурбон, — знову сказав де ля Марк. — Які умови ти тепер запропонуєш нам, щоб урятувати своє життя в цю страшну годину?

Єпіскоп кинув сумний, але твердий погляд на похмурого слугу, готового виконати волю тирана, і з непохитною мужністю відповів:

— Слухай мене, ти, Гійоме де ля Марк, і всі добрі люди, якщо тут є хтось, хто заслуговує на це ім'я! Слухайте ту єдину умову, яку я можу запропонувати цьому мерзотникові. Гійоме де ля Марк! Ти підбив на повстання імперське місто. Ти захопив силоміць палац одного з государів Священної Германської імперії, повбивав його слуг, пограбував його майно, познущався з його особи. За це ти маєш бути засуджений імперським судом, оголошений поза законом і позбавлений всякого майна і прав. Ти зробив іще гірше, ніж усе це. Ти порушив не тільки людські закони, за що заслуговуєш людської кари, ти порушив закони небесні. Ти вдерся в храм божий, наклав руку на служника святої церкви, опоганив святиню кров'ю й злочинами, як блюзнір і розбійник…

— Ну, ти вже закінчив? — суворо перебив його де ля Марк, тупнувши ногою.

— Ні, — відловів прелат, — бо я ще не сказав тобі умов, яких ти вимагав від мене.

— Кажи, — звелів де ля Марк, — та дивись, щоб твої умови припали мені більш до серця, ніж твоя передмова, бо горе твоїй сивій голові! — І відкинувшися на своєму місці, він так заскреготав зубами, що на його губах з'явилася піна, як на іклах того дикого звіра, чиїм ім'ям він звався.

— Такі твої злочини, — рішуче й спокійно вів далі єпіскоп. — Тепер вислухай умови, що я, як милостивий господар і християнський прелат, забуваючи всі особисті кривди, прощаючи всі образи, хочу запропонувати тобі. Кинь геть свій проводирський жезл, відмовся від свого командування, звільни своїх полонених, поверни все, що награбував, розподіли все інше, що в тебе є з майна, серед тих, кого ти зробив удовами й сиротами, одягнися у волосяницю й посип голову попелом, візьми палицю прочанина й відряджайся босоніж до святого міста Рима. А ми, з свого боку, заступимося за твоє життя перед імперською палатою в Ратізбонні і перед святим батьком нашим, папою римським, за твою нещасну душу.

Поки Людовік де Бурбон проказував свої умови таким рішучим голосом, немовби він ще сидів на своєму єпіскопеькому троні, а узурпатор, стоячи навколішках біля його ніг, благав про помилування, тиран, здивування якого поступово змінювалося розлюченістю, повільно випростався на своєму місці і, коли прелат замовк, позирнув на Ніккеля Блока й підняв палець, нічого не сказавши. Різник змахнув сокирою, ніби виконував свої звичайні обов'язки на бійні, і вбитий епіскоп, навіть не застогнавши, упав до підніжжя свого єпіскопського трону. Льєжці, які були не підготовані до такої жахливої катастрофи і, навпаки, чекали на мирне розв'язання цих переговорів, одностайно схопилися на ноги, почулися крики обурення й прокляття.

Але Гійом де ля Марк, розмахуючи кулаками, заглушив своїм громовим голосом увесь цей галас:

— Мовчіть, ви, льєжські свинарі! Ви, які валяєтесь у багнищі біля вашого Маасу! 1 ви наважуєтеся рівнятися з Арденським Вепром! Гей, вепрове поріддя (так він сам та інші часто називали його солдатів), покажіть цим фламандським свиням ваші ікла!

Миттю всі його прибічники скочили з місць, і, оскільки вони сиділи впереміж із своїми недавніми спільниками, готові, мабуть, до всяких несподіванок, кожен з них, схопивши найближчого льєжця за комір, розмахував широким кинджалом, що виблискував при світлі ламп і місячному сяйві. Кожна рука була піднята, але жодна не опустилася. Може, тому, що жертви, застукані зненацька, були нездатні чинити опір, а може, тому, що до ля Марк хотів тільки налякати своїх союзників.

Але тут завдяки відвазі й природній кмітливості Квентіна Дорварда, не по роках рішучого й сміливого, підштовхуваного ще й почуттям, що надавало снаги його природній мужності, сцена різко перемінилася. Наслідуючи вчинки прибічників де ля Марка, він кинувся на Карла Еберзона, сина їхнього вождя, і, легко скрутивши його, приставив ножа йому до горла й вигукнув:

— Це ви таку гру вигадали? Ну, тоді я теж беру в ній участь.

— Стривай! Стривай! — закричав до ля Марк. — Це тільки жарт і більш нічого! Невже ви гадаєте, що я хочу образити своїх добрих друзів і союзників із міста Льєжа? Солдати, геть руки! Сідайте! Віднесіть геть оце падло (тут він пхнув ногою тіло епіскопа), через яке сталася суперечка поміж друзями. Втопімо цей розбрат у чарці!

Руки опустилися, але городяни й солдати стояли, дивлячись один на одного, мов не розуміючи, хто вони тепер — «і друзі чи вороги. Квентін Дорвард скористався з цього моменту.

— Слухайте мене, — гукнув він. — Гійом де ля Марк і ви, громадяни Льєжа! А ви, молодий пане, стійте спокійно, — звернувся Квентін до Карла, що намагався втекти від нього. — Нічого поганого вам не буде, коли більш ніхто тут не жартуватиме!

— А хто ти такий, хай тобі чорт? — спитав здивований де ля Марк. — Якого біса ти тут диктуєш свої умови й забираєш заручників у нашому власному лігві, у нас, що самі всім наказують і ні перед ким не поступаються?

— Я слуга короля Людовіка Французького, — сказав Квентін сміливо, — лучник шотландської гвардії, як ви можете бачити з моєї вимови та вбрання. Я тут для того, щоб подивитися на ваші діла й доповісти про них. Але бачу, на моє здивування, що ці діла більше личили б єретикам, ніж християнам, божевільним, а не людям із здоровим глуздом. Військо Карла Бургундського негайно виступить проти вас усіх, і коли ви хочете, щоб Франція допомогла вам, то повинні поводитися зовсім інакше. Щодо вас, громадяни Льєжа, то я раджу вам негайно повернутися до вашого міста. А коли хто заважатиме вам вийти звідси, я оголошую того ворогом мого государя, його величності короля Франції.

— Франція і Льєж! Франція і Льєж! — закричали супутники Павійона і інші городяни, які знову підбадьорилися після сміливої промови Квентіна.

— Франція і Льєж! Хай живе хоробрий лучник! Воліємо жити й померти з ним!

Очі Гійома де ля Марка заблищали, і він ухопився за кинджал, немовби хотів устромити його в серце зухвалого промовця. Але, подивившися навколо себе, він прочитав у погляді своїх солдатів таке, що навіть він мусив поступитися. Багато з них були французи, і всі вони знали про таємну підтримку й людьми й грошима, яку діставав Гійом від французького короля. А до того ж дехто був обурений щойно заподіяним — диким і блюзнірським вчинком Вепра. Ім'я Карла Бургундського, який міг помститися за злочини цівї ночі, пролунало для них ніби загроза, а недоречна сварка з льєжцями, що ледве не сталася, та можливе невдоволення французького монарха справили погане враження на їхні збентежені голови. Отже, де ля Марк побачив, що він не може розраховувати на підтримку навіть своєї банди, коли вчинить ще якесь насильство. Намагаючись посміхнутися, він заявив, що нічого не має проти своїх добрих друзів із Льєжа, які, коли хочуть, можуть вийти з Шонвальду. Проте він сподівається, що вони принаймні цю нічку бенкетуватимуть з ним, щоб відсвяткувати їхню перемогу. З незвичайним для нього спокоєм він додав, що готовий домовитися щодо розподілу здобичі й щодо заходів оборони або наступного дня, або коли їм буде завгодно.