Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 29

Інформація для роздумів — III

(Знову ВСС)

…Полковника радянської розвідки чекіста Максима Максимовича Ісаєва Центр послав з Берна в Берлін ще й тому, що Москві вже давно було відомо про досить дивну поведінку союзників у ставленні до провідних фізиків Європи.

Акуратні допити, що їх проводили американські дослідники, направлені на роботу, в органи розвідки США, викликали певне здивування у тих учених Франції, які вивчали можливості створення нової зброї, побудованої на принципі розщеплення ядра атома.

Жоліо-Кюрі опитували активніше за всіх інших; ставлячись до англо-американців як до бойових союзників по антигітлерівській коаліції, видатний учений охоче обговорив усі питання, а потім, цілком природно, почав сам запитувати; проте американці відповідали гробовим мовчанням.

— Це неетично, — зауважив тоді Жоліо-Кюрі. — Розмова набуває форми допиту. Але я француз, член антигітлерівської коаліції друзів, а не полонений ворог. Як француз, як патріот своєї країни, я не можу допустити, щоб моя батьківщина плелася в хвості наукового прогресу. Якщо ви не поясните причини вашого інтересу до наших робіт, то стане очевидно, що ви створюєте свій проект, але не хочете працювати разом з нами. Отже, ви маєте намір перешкодити Франції зайняти те місце, яке належить їй за її значенням у світі. Що ж, тоді Франції не залишиться нічого іншого, як орієнтуватися в своїх дослідженнях на Росію. Генерал де Голль поділяє точку зору моїх колег і мою.

Питання, пов'язані з «атомним проектом», американці зовсім не обговорювали з Москвою, це була таємниця за сімома печатками; важко було сказати, кого більше боялися в Америці: німецького противника чи радянського союзника.

Це, звичайно, не могло не насторожити Кремль.

Але ще більше занепокоєння Москви викликали загадкові операції американської розвідки в Німеччині, коли спеціальні групи генерала Гровса почали диктувати штабам армії й авіації напрямки головних ударів; не треба бути фізиком, щоб здогадатися, до чого все йшло; Німеччина розвалювалась; проти кого ж тоді готувалася нова зброя нової якості?

…Вільям Донован, повернувшись додому після вечері з Девідом Ленсом, коли той висунув зухвалий план пристрашити Москву, зробивши так, щоб туди пішла інформація про роботу над проектом нової зброї, досить довго обговорював з самим собою всі вигоди й програші, якщо він прийме пропозицію друга.

Так, міркував Донован, справді, коли допомогти російській секретній службі дізнатися про щось більше порівняно з тим, що вона напевне знає, це може серйозно вплинути на стосунки між Рузвельтом і Сталіним. Будь-яке зіткнення Кремля і Білого дому служить тій концепції майбутнього, яку представляв Донован та його однодумці. Але Рузвельт людина парадоксальна, як, втім, і Сталін. Донован розумів, що Сталін міг поставити пряме запитання про атомний проект: «Навіщо? З якою метою? Проти кого? З якого часу?» І Рузвельт, думав Донован, міг дати відповідь. Певна річ, оточення президента знайшло б досить обтічні фрази; звичайно, керівник атомного проекту генерал Гровс підключив би до цього всіх своїх могутніх покровителів, починаючи з начальника генерального штабу Маршалла і кінчаючи головнокомандуючим Ейзенхауером; безумовно, група мільярдера Дюпона, яка вклала в атомне підприємство більшу частину капіталів, знайшла б можливість натиснути на людей, близьких до Білого дому, але явище, якого до сьогоднішнього дня не існувало, було б виявлене, тобто стало б реальністю, а не таємницею.

Донован знав, що генерал Гровс уперше перекинув своїх розвідників і вчених з першими частинами американської армії, коли ті ще тільки вторглися в Сіцілію. Він знав, що Гровс вивіз багатьох італійських фізиків у Штати, поселив їх за паркан і зробив їм ретельний допит. Він знав, що люди генерала Гровса майже перші увійшли в Париж. Він знав, що з кінця лютого підрозділи генерала Гровса почали шерстити Німеччину, полюючи на німецьких фізиків, на їхні архіви й бібліотеки, на склади уранової руди й сховища «важкої води».

Агентура Донована, вкорінена в апарат розвідки Гровса, повідомляла директорові ВСС, що останні тижні керівників атомного проекту найбільше непокоїла доля тих нацистських заводів, зв'язаних з видобутком урану й «важкої води», що були на території Німеччини, яка мала відійти до росіян.

Донован віддав належне хоробрості й пробивній силі генерала Гровса, коли той провів блискучу за сміливістю операцію проти заводу «Ауергезельшафт» в Оранієнбурзі, який повинен був перейти до росіян. Саме там проводились найінтенсивніші дослідження в сфері атомної фізики, саме там добувався уран і торій, саме тому Гровс звернувся до головнокомандуючого стратегічною авіацією США і разом з його розвідниками розробив цікаву комбінацію: щоб приспати пильність росіян, в один і той же день, в один і той же час дві хвилі бомбардувальників завдали страшенного удару по двох об'єктах, розміщених у різних районах Німеччини: бомбардували штаб вермахту Цоссен, біля Потсдама, і завод «Ауергезельшафт». Удар по Цоссену був відволікаючий, «заспокійливий» для російського союзника; зате шістсот «літаючих фортець» змели з лиця землі всі заводські корпуси в Оранієнбурзі, росіянам дістануться руїни — це було головне.

Главком авіації Спаатс особливо ретельно планував цей наліт ще й тому, що надійшов наказ генерала Маршалла: «Прохання Гровса потрібно виконати негайно». А на листі стояв гриф: «Тому, кого це стосується».

…У березні сорок п'ятого група Гровса, яка висадилась у Німеччині, оточила Гейдельберг і захопила групу провідних німецьких фізиків на чолі з Ріхардом Куном; потім захопили Отто Гана і Вальтера Боте.

На допитах Боте сказав, що його наукова бібліотека з атомної фізики, найунікальніша в світі, схована в соляних штольнях Саксонії.

Люди Гровса кинулися до карт: російські частини перебували за три кілометри від цього місця. В шифровці, надісланій у Вашінгтон, розвідники Гровса зажадали негайно висадити десант у тому районі.

Гровс подав клопотання, генерал Джордж Маршалл підтримав його пропозицію; Державний департамент відхилив, пославшись на те, що Сталін не простить такого відверто недружнього акту; можливі серйозні політичні ускладнення.

Гровс озвірів від гніву:

— Але зрозумійте, ми вирішимо всі політичні ускладнення в тисячу разів простіше, якщо атомний проект стане реальним! Коли в наших руках буде штука, Кремль не наважиться сперечатися з нами! Зрештою, тільки сила визначає стійкість політики!

— От коли ви матимете штуку, — відповіли йому, — тоді й можна буде по-новому оцінювати політичні можливості; у даний момент ми повинні жити за законами порохової дипломатії, а не атомної.

(Поки точилася перепалка у Вашінгтоні, росіяни зайняли той район, де зберігалася бібліотека Боте і Купа; Гровс шаленів.)

Донован віддав належне сміливості Гровса, коли той зробив потрібний висновок після сутички з Державним департаментом. Він знав, що Гровс побував у військового міністра Стімсона і сказав йому:

— Основні центри німецьких підприємств, зв'язані з атомними дослідженнями, розміщені в районах Штутгарта, Ульма і Фрайбурга. Всі ці міста відходять — згідно з Ялтинського декларацією — французам. Я не вірю французам, вони традиційно близькі до Росії. Якщо ми не захопимо ці райони перші, вищим інтересам Штатів буде завдано шкоди, непоправної шкоди.

— Пропозиції? — сухо запитав міністр.

— Ми повинні захопити ці міста, вивезти німецьких учених, бібліотеки, архіви, руду, «важку воду» й знищити всі лабораторії й заводські будівлі.

— Думаєте, Державний департамент піде на те, щоб зовсім зіпсувати відносини з де Голлем?

— Певен, що не піде. Ті джентльмени, яким я говорив, що потрібен наш десант в російську зону, довго пояснювали мені, що дипломатія — наука реалізації найменших можливостей. Я терпляче їх вислухав і прийшов до висновку, що дипломатами у нас працюють люди з покаліченою психікою, їх вабить у розвідку, але вони потрапили в павутину, і їм не лишається нічого іншого, як дзижчати й перебирати лапками…