Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 28

— Вона не може не скінчитися найбільшим успіхом для Америки, Білл, і ви це добре знаєте… Коли Рузвельт погодився в Ялті на те, що саме росіяни мають увійти в Берлін і таким чином присвоїти собі — на багато десятиріч наперед — славу головних переможців гітлеризму; коли він санкціонував створення комуністичної Польщі, кабінет якої буде візувати Сталін; коли він пішов на те, щоб визнати Тіто першою фігурою Югославії, то хтось же мусить у цій країні серйозно подумати про наше майбутнє?! А після контакту Аллена з Вольфом я зразу одержав від Шредера — цього разу із Стокгольма — запевнення в тому, що всі порти Німеччини можуть бути вже зараз розписані за нашими корпораціями… Більше того, розуміючи, що чекає на рейх, Шредер домігся передислокації всього патентного фонду рейху із Саксонії, куди Рузвельт дозволив увійти червоним, у Мюнхен, а це, Білл, не мало не багато тридцять мільярдів доларів, еге ж, саме так! Думка коштує дорого — і це справедливо. Отже, всі патенти рейху опиняться в нашій країні, і ми вирвемося ще на один порядок уперед порівняно з світом. Більше того: Шредер повідомив місця розташування підземних шахт у районі Лінца, де складовано полотна великих майстрів з Франції, Росії, Польщі та італійських галерей: це теж обчислюється мільярдами доларів…

— Це коштує дев'ятсот сімдесят три мільйони доларів, — похмуро виправив Донован, — уже підраховано, мої люди працюють у цьому районі.

— Невже? Поздоровляю. А за нашими відомостями, в цьому секторі дужо активні англійці та місцеві елементи, що стоять в опозиції до законної влади.

— Законної влади в Лінці немає, — відрубав Донован, — там нацисти.

— На жаль, з погляду букви, а не духу, нацисти — поки що принаймні — являють собою втілення законної влади, Білл, за них голосували на виборах.

— Ви — так само, як і я, — знаєте, що за вибори були в Німеччині.

— Так, але з владою, обраною таким чином, наша країна підтримувала дипломатичні відносини, влаштовувала прийоми в Берліні й надсилала телеграми, в яких вітала фюрера з днем народження.

— Дейв, — похмуро сказав Донован, — не поринайте у трясовину логічних схем, давайте думати, як мені побудувати розмову з Рузвельтом. Це нелегка справа, і я хотів би якось обкатати на вас, перед тим як піду до нього…

— Починайте, обкатуйте…

— Судячи з того, що Москва дізналася про операції Даллеса, хоч як ретельно ми закамуфлювали справу іменем фельдмаршала Александера, я не гарантований зараз, що Кремль не матиме інформації й про Бернадота, і про те, що Даллес знову починає в Монтрьо через екс-президента Музі.

— А вам не здається, що це буде дуже славно?

— Тобто?

— Нехай Рузвельт і Сталін сваряться один з одним, Білл, нехай! Я навіть пішов би на те, щоб допомогти Сталіну дізнатися якомога більше.

— Це дилетантство, Дейв. Не заважати — так, згоден, однак коли в нашому відомстві допомагають, то розумний контрагент одразу відчуває і мій інтерес, і вашу зацікавленість… Мене по-справжньому непокоїть лише одне: а що як Рузвельт дізнається про наші сьогоднішні контакти із Шредером? Він осліпне від люті: Шредер це Шредер, бог з ним, та коли йому викладуть на стіл дані, що саме Шредер був головою гуртка «друзів Гіммлера» з тридцять третього року, а Даллес з ним і досі дружить…

— Це буде погано, — погодився Ленс. — Від цього треба відмиватись… Чорт приніс на нашу голову Рузвельта! Всі розмови про те, що в нього нікуди не годиться здоров'я, не що інше, як метод для заспокоєння тих, хто бачить, у яку прірву він тягне цю країну своїм заграванням із Сталіним…

Донован похитав головою:

— Не треба, Дейв… Рузвельт досягне багато чого для цієї країни своїм методом — лагідністю і джентльментством… Ми хочемо добитися цього ж, але швидше — своїми методами, причому результати повинні дістатися людям нашої команди, а не його… А здоров'я президента справді зараз хороше, як ніколи…

— Інформація надійна?

— Цілком. Я попросив декого з моїх приятелів поговорити з його лікарями.

Ленс ковтнув води, знизав плечима, обличчя його вмить постаріло:

— Білл, кожне рішення є вираження долі. Доля — це слово для прояву внутрішньої достовірності. У цьому зв'язок майбутнього з життям, а необхідності — із смертю…

Донован відкинувся на спинку крісла і тихо сказав:

— Ви збожеволіли! — Він попросив офіціанта принести сигару, довго обрізав кінчик її, пихкаючи, роздратовано закурив, повторивши при цьому: — Ви збожеволіли, Дейв… Я хочу збагнути, як надійніше вибудувати захист для Аллена, і тільки… Його відкомандирування з Європи позбавить нас багато чого, це просто-таки неможливо…

— Якщо Рузвельт дізнається про сьогоднішні контакти з Шредером, ви розумієте, що Аллена нам не втримати. І дуже раджу подумати ось іще про що: чи не настав час дати змогу Дядькові Джо дізнатися дещо про те, що роблять в Лос-Аламосі[20] підопічні Гровса?

Донован тяжко хмикнув:

— А що?! Ідея гарна, маневр відвернення уваги першокласний! По-моєму, ваші партнери в Португалії мають надійні виходи на зовнішньоторговельні організації червоних, туди можна подати витоки інформації на Москву… Це буде питання Гровса і Гувера, а не наше. Я не думаю, що Сталіна дуже цікавитиме дата майбутнього вибуху нашої штуки, але він перш за все замислиться над тим, чому ми від нього так старанно приховували роботу над зброєю, якою можна зламати будь-яку країну… Браво, Дейв, ідея чудова!

…І все-таки, прощаючись, Ленс повторив:

— Мені приємно, що маневр з Гровсом про відвернення уваги здався вам цікавим, Білл, але все одно це паліатив; вирішувати треба — так принаймні звик робити я — раз і назавжди, заздалегідь, кардинально!

На цьому вони й попрощалися.

Те, про що тричі говорив Ленс, начальник американської розвідки заборонив собі повторювати і навіть думати про це; тактику розмови з президентом «дикий Білл» вибудував точно: так, контакти з Вольфом у Берні мали місце; так, це пошук альтернативи — після того, як Канаріс опинився в концентраційному таборі, фельдмаршала Віцлебена Гітлер повісив на дибі, а Гердлера чи то повісив, чи то кинув у підземну тюрму, це необхідність, бо треба безпомилково знати тих, хто протистоїть ідеології більшовизму, особливо в останні дні перед крахом гітлерівського рейху.

Схема розмови була точна, позначена печаттю достоїнства — цього Рузвельт вимагав від усіх своїх співробітників: «Насамперед — достоїнство, яке включає в себе такі поняття, як відповідність вчинків нашій ідеї, гумор, доброта і цілеспрямованість». Ну, а Шредер? А що, коли він почне копати на Шредера? Тоді неминуче стане відомо й те, що він, Донован, покривав Даллеса, коли той рятував активи нациста Шредера в банках світу, добре знаючи все про цю страшну людину, одну з найстрашніших, з якою будь-коли зводило життя когось із американців.

…А Рузвельт, одержавши назавтра коротку пам'ятку Донована, попросив його надіслати шифровку Даллесу з наказом припинити всі переговори з німцями — віднині й назавжди; при цьому президент передав начальникові ВСС копію свого послання російському прем'єрові, попередивши через ад'ютанта, що, «надсилаючи листа Сталіну, написаного на підставі документів ВСС, усю відповідальність він бере на себе, а моральний тягар незручності — якщо він виникне — президент поділить з ним, Донованом…»