Третя карта - Семенов Юлиан Семенович - Страница 25

… Годинами просиджуючи з онуком, пильно стежачи за тим, щоб невільники вчасно подавали улюблені Ксерксові страви, Галтіса думала, як їй зробити, як, не лякаючи хлопчика, сказати про ту постійну загрозу, що супроводжує кожен його крок. Як ніхто інший, вона знала, що саме по-справжньому захоплює онука. Ксеркс блискуче розповідав їй історії морських подорожей, давав свою оцінку битвам часів вавілонського розквіту, цікавився звичаями далекої Спарти й жартома зазначав, що звичай спартанців — після загибелі володаря на полі бою закривати на десять днів торговицю і суд — неможливий у персів, оскільки позови і торгівля — два найулюбленіші заняття підданців. Він звертав свій погляд у минуле, але не так, як це робили Кір чи Дарій, не в ім'я майбутнього, а задля свого задоволення: що може бути приємніше од парадоксальних роздумів, під час яких відточується розум і розвивається риторика!

Галтіса постійно боялася, коли б хлопчик не вирішив, що, ставши царем, він знайшов підданих. Вона знала, що тільки розумний баланс сил може врятувати життя Ксеркса. Вона розуміла, що, був би він простолюдином, не позначеним печаттю богів, усе було б просто й звичайно. Однак життя царя нерозривно пов'язане з його престижем, а престиж — це завжди дія, і не оборонна, а наступальна. Його престиж — це престиж царства, і честолюбці завжди можуть увійти в коаліцію з іншими честолюбцями, якщо доведуть, що за своїм рівнем престижі не відповідають один одному; тоді, скажуть вони, порятунок у перевороті і вбивстві того, хто виявився нижчим од задуманого ними ідеалу.

Галтіса знала, що в царстві точиться прихована боротьба між військовою хартією Мардонія та партією політиків, яку очолював білолиций Артабаи.

Галтіса розуміла, що сутичка двох честолюбств чекає арбітра, але вона усвідомлювала й те, що ні Мардоній, ні Артабан не вважали Ксеркса за арбітра. Вони гадали, що Ксеркс повинен приєднатися до однієї з партій, надавши їй, таким чином, законодавчих функцій та божественної спрямованості.

Одного разу під час танців юних скіфок, спостерігаючи за тим, з якою байдужістю дивився Ксеркс на соромітність, що запалювала інших чоловіків, Галтіса прийняла рішення. Вона думала про життя свого хирлявого, тендітного хлопчика, котрий для сліпого натовпу був царем, а для вождів партій — пішаком, вінценосним символом, який треба привернути на свій бік або знищити.

«Він дуже розумний, — думала Галтіса, спостерігаючи за Ксерксом, — пін дивиться на красу тіла, а не на розпусту духу отих дикунок. Ксеркс знає ціну своїй чоловічій силі, тож він не переситився, просто він уміє бачити більше за інших: за сороміцьким він силкується побачити чудо пластики. Це мій онук, і я повинна відкрити йому істину…»

— Ксерксе, — мовила Галтіса, — великий царю персів, вислухай мене.

— Кажи, — відповів Ксеркс, поволі одірвавшись поглядом віл скіфок.

— Володіти — це випереджати. Царювати — це угадувати задуми богів. Угадування — це не щось темне, це, навпаки, явне, складене з кубиків явного. Кубики — думки людей, які оточують кожного. Розкидані по підлозі кубики — крах імперії. Складені в одне ціле — стіни вічності, бо оберігають пам'ятник величі володарів. Кубик «досягнення величі війною»-Мардоній; кубик «досягнення величі миром»— Артабан. Якщо ти зволікатимеш, обидва кубики розпадуться на десятки інших. Зараз той момент, коли ти, знаючи думку обох, мусиш прийняти рішення.

Галтіса напружено чекала, що відповість онук, і боялася його відповіді: навіть найрозумнішим бабусям онуки-царі завжди здаються маленькими дітьми.

Ксеркс повагом обчистив банан, зробив із жовтої лушпини кораблика та й поклав його обережно на велику срібну тацю.

— Скидається на човен, який спустили на море після заходу, — мовив він, ледь примруживши очі. Він знову глянув на танцівниць і ледь скривився: тхнуло потом, дикунки помітно притомились. — Кажуть, срібло лікує шлункові недуги — дуже цікаво… Тиждень тому я наказав розрубати навпіл трьох фрігійців, які прийшли до мене з доносом на Мардонія та Артабана, вони сказали, що і той і другий хочуть убити мене в боротьбі за свої ідеї. Я звелів ознайомити вождів партій з моїм вироком: «Покарати безчесних за спробу посіяти ворожнечу й недовір'я серед друзів». Вивідачі донесли, що страта протверезила обох: вони тепер говорять із своїми радниками про плани на майбутнє у віддалених кімнатах, побоюючись, що мої люди можуть підслухати їхні розмови. А я знаю геть усе!..

Наступного дня, зібравши раду, Ксеркс посадив Галтісу коло себе, на другій сходинці тронного підвищення, і, з посмішкою, оглянувши карбовані обличчя вождів партій, сказав:

— Весь час після вступу на престол я думав про те, як би мені не принизити царського сану предків і звершити не менші, ніж вони, діяння на благо держави. Я зібрав вас, щоб повідомити про свій задум: з'єднавши мостом Азію та Європу, я поведу війська на Елладу.

Цілу ніч Ксеркс готувався до цієї ради. Він викликав до бабусі в дім тих, кого було колись піднесено з ласки Дарія: з ними розмовляла Галтіса. Ксеркс сидів у кутку, пив гарячий напій із листя сорги і мовчав. Тільки коли бабуся закінчила розмовляти з десятим чоловіком, голос якого мав схилити раду на користь його, Ксеркса, ідеї балансу, цар сказав:

— Те, що вам звеліла Галтіса, бажано мені й богові. Запам'ятайте все, що вона пояснила, а робіть так: одразу після того, як я закінчу говорити, а закінчу я словами «віднині й на віки», негайно, як по команді, поверніть голови до Артабана, свердліть його поглядами, і нехай вождь партії війни.

Мардоній відчує, який він малий і незначний, бо слова, що їх готувався сказати він, скажу я, позбавивши його, таким чином, ідеї. І не відривайте поглядів од обличчя вождя партії політиків аж до тих пір, поки не заговорить Мардоній, а він заговорить, або я нічого не тямлю в людях!

Галтіса подумала: «Такого не міг ні Кір, ні Дарій. Хлопчик — найвидатніший політик із нашого роду воїнів».

І зараз у тронному залі, сидячи коло лівої сандалії онука, Галтіса, відчуваючи внутрішнє тремтіння, уп'ялася очима в обличчя Артабана, хоч їй нестерпно кортіло повернутися до Мардонія, од якого зараз залежало майбутнє царя.

Ксеркс розрахував усе, як математик, котрий вищий за політика, бо оперує він даними, що позбавлені емоцій. Мардоній, відчувши свою несподівану самотність, згадав недавню страту фрігійців, побачив, що всю увагу звернуто на його ворога Артабана, рвучко підвівся і голосно промовив:

— Володарю! Ти найдоблесніший серед усіх персів, які були і будь-коли будуть! Війни неминучі, тож ми повинні зібрати армію і розпочати битву проти недолугих еллінів!

Ксеркс відзначив, що Мардоній виступив зараз як політик, бо він, по-перше, назвав його найдоблеснішим — так ще ніхто й ніколи не говорив про нього, а по-друге, повторив свою тезу про неминучість воєн як його, царську, тезу, згодившись, таким чином, визнати спою вірнопіддану вторинність.

«З цим усе», — зрозумів Ксеркс і легким кивком голови подякував Мардонію.

— Артабане, — сказав він, — твоя черга.

— Правильне рішення, — одкашлявшись, почав Артабан, — справа дуже важлива. Якщо потім і виникне перешкода, то це неважливо: рішення все одно гаряе. Поспіх — на невдачу, зволікання — на благо. А ти, Мардонію, — повернувся Артабан, — перестань говорити презирливо про еллінів! Адже зневажливими розмовами і наклепом на їхнє слабосилля ти закликаєш царя до негайної війни з ними!

Нема нічого страшнішого за наклеп: наклеп робить злочинцями двох, а третього — жертвою.

Ксеркс глянув на Мардонія, зрозумів те, що йому треба було зрозуміти, і гримнув на Артабана так, як гримають на слуг:

— Ти легкодухий боягузе! Ти не підеш зі мною на Елладу, а залишишся тут із євнухами стерегти наших жінок!

Мардоній зареготав, Артабан принижено вклонився, Ксеркс утвердився як цар, його життю віднині вже ніщо не загрожувало, і Галтіса вперше за три роки заснула щаслива.

(Потім буде похід до Європи, і міст через Геллеспонт, і шторм, і руйнація моста, і будуть воїни Ксерксові за той шторм шмагати море й надягати на нього пута, і будуть іти повз Олімп до Афін, і будуть грабунки, моровиці, розпуста, перемоги, Фермопіли, буде загибель флоту, втеча, страти, оргії, п'яна маячня, згадки про молодість і ненависть до баби, до клятої карги, яка не зупинила, і буде тяжкий і липкий страх, знайомий тим, хто пізнав мідний присмак нездійсненого, а потім настане смерть од руки начальника варти…)