Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Міжконтинентальний вузол - Семенов Юлиан Семенович - Страница 50


50
Изменить размер шрифта:

— Скажіть, академіку, — замислено спитав Кузані, — отже, саме ви можете передбачити, що станеться з людством, коли «Веги» зблизяться з кометою?

— Запитання поставлено неправильно, лагідно, але чітко відповів академік. — Наше завдання в іншому — зрозуміти, що являє собою комета Галлея з близької відстані. Запитання треба формулювати гранично просто. Кожне запитання — це ж завдання. Відповіді можна по-різному тлумачити, це, будь ласка, але завдання… Між іншим, Сіменон сказав, — якось розгублено мовив академік, — що наближення комети Галлея викликало в Америці масову епідемію самогубств…

Кузані несподівано схопився з стільця, потім знову сів, поліз у кишеню по сигарети.

— Початок, початок фільму, чорт візьми! — сказав він радісно. — Це ж блискучий початок кінострічки!

Степанов пояснив академікові:

— Юджин готується до зйомок нового фільму про міжконтинентальний вузол, ти йому ідею подарував…

— Це ключ, а не ідея, — заперечив Кузані. — Це ключ до будь-якого твору! Масове самогубство на грунті страху перед силами, не відомими й не підвладними розумові людства… І спокійне нерозуміння того, що тисячі маленьких комет Галлея стирчать у шахтах, готові — на тридцять хвилин — стати новими зірками, щоб потім перетворитися в ядерні смерчі й знищити планету…

— Я сформулював би це трохи інакше, — зауважив академік. — Ваші військові в Пентагоні виступали кілька разів із заявами: «Всі ці Венери, Юпітери, комета Галлея — суєта суєт і всяка суєта. Треба думати про космічну оборону, це головне завдання моменту…» Дивні люди… Вони, мабуть, не розуміють, саме поняття ядерного стримування таке серйозне, що безглуздо оперувати лише тим, що там у них сховано в шахтах… Може, в них камуфляжу на півсотні процентів, хто їх знає? Військові — великі штукарі… А поняття ядерного стримування пов'язане з демонстрацією технічних можливостей людства, ось у чому річ… Смисл стримування не в тому, щоб будувати нові воєнні системи в космосі, а в тому, щоб продемонструвати світові найновітніші технічні можливості, зокрема пізнати комету Галлея, проникнути в таємницю Венери, спробувати встановити надійний космічний міст з Юпітером. Це і є справжнє стримування, а не асигнування коштів на зоряні війни… Якось я літав на повітряній кулі, — між іншим, — він усміхнувся до Кузані, — у вас, у Штатах… На землі вітрюга дув, жах, майже ураган, а коли я піднімався, то вітер зник, наче й не було його, і сталося це за якісь три хвилини… А насправді ж вітер не зник… Просто він поніс повітряну кулю, прийняв її в свої потоки, я став, коли хочете, його складовою частиною, розчинився в ньому, підкорився тому фізичному законові, який породив його в даному конкретному регіоні світу… Хоч би світ не понесло, хлопці, ось у чому жах… Світ може понести, немов повітряну кулю, і спочатку ніякого вихору не буде, — поки не пролунає вибух… Останній на Землі, який підведе риску під усім… Дмитре, кави завариш?

— Звичайно. А ти нам про Галлею іще розкажеш?

Але про Галлею академік розказати не встиг: подзвонили з місії, що йому треба спуститися вниз, машину вже прислали, надзвичайна подія, американська сторона несподівано попросила відкласти засідання на три дні; чекають нових вказівок із Вашінгтона…

Академік підвівся, подивився на Кузані й несподівано сухо сказав:

— Значить, у вас хтось злякався того, що ми були вже близько до певної домовленості… Точно. Повірте мені. Вчені мають надзвичайний дар відчуття… Особливо ваш радник Макгоні хворобливо сприймав будь-яке зближення в позиціях, у нього очі заморожені й пальці якісь істеричні…

Кузані пішов до себе в номер, подзвонив у Нью-Йорк, потім у Вашінгтон, повернувся через півгодини і похмуро мовив:

— Цей Макгоні — так принаймні пояснили мені хлопці з преси, — мабуть, представляє інтереси Ленглі. А його брат входить до директорату «космічного концерну» Сема Піма. Тепер, Дмитре, ти правильно говорив, я просто мушу придумати для фіналу мого фільму кров. Жах… Розумієш? Твій геніальний академік відчуває своє, а я — моє: справді, все це пахне кров'ю, або ж я перестав вбирати в себе те, що відбувається.

— Ти спочатку передай у газету, — Степанов здвигнув плечима. — Сенсація, передрукують усі телеграфні агентства.

— Я вже попросив Нью-Йорк викликати мене через п'ятнадцять хвилин по твоєму номеру…

Кузані витяг з кишені невеличкий плаский диктофончик і почав неквапливо, але твердо, наче цвяхи вбиваючи, говорити:

— Із Женеви спеціально для «Нью-Йорк трибюн» передає Юджин Кузані… Абзац, початок тексту: «Як і будь-яка монархія, наші могутні корпорації мають свої генеалогічні дерева…» — Він весело подивився на Степанова, не втримався і спитав-таки: — Нічого, правда?

— Ти краще зразу пиши на папері, відповів той. — Стенографістка з твоїм диктуванням просто замучиться.

Кузані дістав з кишені маленький шнур з присоском на кінці.

— Техніка, Дмитре, техніка! Все вирішує техніка і її демонстрація, як учив нас академік! Я з'єдную диктофон з телефонною трубкою, а в Нью-Йорку мене — точно таким же способом — записують на велику касету, а з неї уже йде на набірну машину…

От, чорт, подумав Степанов із заздрістю; бідолашні наші дівчата з стенографічного бюро; спробуй їм продиктувати без помилок якусь назву типу «Сан Плюї де Невейї», відразу ж: «Давай по буквах» — Даю: великий Семен, Анна, Никифор, великий Петро, Леонід, Юлій, Інга», будь воно неладне!

— Саме це генеалогічне дерево і створює ілюзію, — Кузані знову став диктувати, — квітучої життєвості: скільки гілок! Яка розложиста крона! Який цілющий затінок дає вона людям! Якщо перерву на нараді в Женеві оголосять завтра на прохання чи під впливом одного з членів нашої делегації, а конкретно — містера Макгоні, то можна легко простежити — за розгалуженим деревом корпорації — абсолютно унікальну генеалогію: Джозеф Спенсер Макгоні, брат тутешнього Макгоні, Чарльза Вільяма, е членом директорату «космічного концерну» Сема Піма, який з нетерпінням чекає голосування в конгресі про виділення асигнувань на його проект «космічної оборони», — дванадцять мільярдів доларів тільки в наступному бюджетному. році. Надалі кошти, які мають закладатися в його махину, зростатимуть у прогресії, близькій до геометричної… Центральне розвідувальне управління безупинно говорить про російську воєнну перевагу, а Пентагон розподіляє замовлення на поставку оборонних систем у космосі між провідними корпораціями країни… Таким чином містер Макгоні, один з босів нашої делегації в Женеві, представляє інтереси не просто і не так нашого державного інституту, тобто ЦРУ, як зацікавленість своєї родини в успіхові Сема Піма в його космічному підприємстві. Отже, будь-яка домовленість з росіянами, — на будь-якому рівні, — це удар по фінансових інтересах монополії Сема Піма, — ось воно, генеалогічне дерево, однією з гілок якого є брати Макгоні! То хто ж тоді править Америкою?! Хто думає про майбутнє її народу?»

… Закінчивши диктувати, Кузані переможно подивився на Степанова.

— Чудово, — сказав той. — Але фактів мало.

— Головний факт, — що я передаю це повідомлення в Нью-Йорк перший. Офіційного підтвердження про заморожування переговорів ще немає, ми ж чули останні вісті…

— Ти про Ейнштейна ніколи не писав? — запитав Степанов.

Кузані знизав плечима:

— Я ж нічого не розумію в техніці, Дмитре!

— Він був філософом, тому й став математиком… Введи в свою кореспонденцію такий пасаж, якщо, звичайно, у вас це дозволяється: всі доейнштейніиські школи філософії вважали, що інтуїція є суб'єктивним феноменом, певною категорією, котра з'єднує підсвідомість з логікою. І лише Альберт Ейнштейн, саме він… — Степанов раптом замовк, нахмурився, похитав головою і тихо спитав, немов звертаючись до себе:-А коли б Гітлер не переслідував євреїв? Адже тоді рейх став би першим володарем атомної бомби… Так от, саме Ейнштейн перший в історії філософії сказав, що інтуїція грунтується на інформації… Інтуїція за Ейнштейном є шлях від зовнішнього виправдання до внутрішньої досконалості… Ще простіше — для американців, як ти мене питав, треба писати просто — шлях від часткового до загального — інтуїтивний, від загального до часткового — логічний… Обіграй це в кінці… Ти писав свою кореспонденцію, інтуїтивно відчуваючи колізію. Ти йшов від часткового до загального, нехай тепер розбираються вчені й політики. І ще можна обіграти, що будь-яке генеалогічне дерево, — при всій буйності його гілок, — як правило, не має коріння, ось у чому річ, Юджин…