Міжконтинентальний вузол - Семенов Юлиан Семенович - Страница 49

— Ми заарештували Кулькова.

— Та я ж сьогодні до нього дзвонив, мені сказали, що він у Берлін вилетів…

— А ви хотіли, щоб вам відповіли, мовляв, сидить Кульков? До нього ж не тільки ви дзвоните… Скажіть, часто бувало, що в п'ятницю, коли ви сідали за пульку, хтось кілька разів підряд дзвонив по телефону й не відповідав?

Іванов нахмурився; мабуть, чомусь зацікавившись запитанням; ну й лобище; Славін пригадав, як Степанов йому похвалявся: «Одного разу в Криму до мене підійшла парочка, простягла листівку, а на листівці вірші — самі склали: «Плечі богатирські, голова Сократа, напиши автограф для нашого брата». А в Дмитра голова малесенька порівняно з головою Іванова, оце справді-таки Сократ…

— Бувало, — відповів Іванов після тривалої паузи. — Але ж ви знаєте наші телефони.

— Знаю. Та коли ви спробуєте пригадати, то, думаю, впевнитесь, що такі дзвінки лунали саме в ті п'ятниці, коли у вас був Кульков, і до телефону підходив він, говорячи звичайне в таких випадках «алло».

Іванов довго мовчав, а потім ляснув своєю товстою долонею по мармуровому столику так, аж підскочили бокали з морозивом:

— Якщо він написав анонімку, то зробив це саме тоді, коли я закінчив йому дисертацію! Але навіщо?! Поясніть мені, навіщо?!

— Не поясню. Не знаю. Припустити можу: йому потрібно було зайняти ваше місце… Біля Криловського…

— Але ж це ганебно, — якось жалібно сказав Іванов. — Це по-скорпіонячому…

— Нічого подібного, — заперечив Славін. — Скорпіон жалить того, хто його везе через річку, і тоне разом з ним… Кульков же хотів, щоб потонули тільки ви… Георгію Яковичу, я мушу вас попередити: про арешт Кулькова знаєте лише ви!

— А генерал з артистом?

— Генерал знає, артист — ні. Повторюю: попереджати не треба?

— Не треба.

— Ви ні з ким не поділитесь цією новиною? Якщо ви зробите це, то завдасте нашій країні непоправної шкоди…

— Я те раз кажу, я нікому нічого…

Іванов раптом насупився, обірвав себе, завмер, лоб навис над столом, а потім рвучко підвівся:

— Поїхали до мене! Швидше!

В однокімнатній квартирі, яку він наймав, панував артистичний розгардіяш, що таїв у собі якусь аскетичну організованість: письмовий стіл, складений літерою «г», з двох звичайних, розсувних, для їдальні, був ареною роботи; в горі книжок чітко вгадувалася система; купка списаного паперу була закладена різнокольоровими смужками; все, що не потрібне було для стола, тобто для арени його роботи, немовби й не цікавило господаря.

— Зараз, почекайте, де ж це?! — Іванов зупинився посеред кімнати. — Здається, в комірчині, ану допоможіть…

Він відчинив у прихожій двері комірки, задекоровані шпалерами під цегельну кладку, і заходився викидати звідтіля дорогі гірськолижні черевики, спортивний одяг, водні лижі «Росіньйоль», потім витяг два важкі ящики — книжки, що не вміщувалися на полицях, а вже потім дістав три чемодани; останній, плоский, зроблений під крокодилячу шкіру, приніс у кімнату, вивалив з нього на підлогу конспекти, книжки, кілька сорочок, діряві шкарпетки, потерту хутряну шапку і дві пари рукавиць.

— Так от, — немов проти своєї волі, скрипучим голосом сказав Іванов, — цей чемодан мені подарував Гена. Напередодні моєї останньої поїздки на Захід: «Не з фанерним же тобі їхати, сором, думай про престиж»; у поїздку мене споряджав він; ключ від квартири був у нього завжди; подивіться чемодан, — як правило, зустрівши мене в аеропорту, він забирав його в свою машину і ніколи, розумієте, ні-ко-ли, не їхав прямо до мене, неодмінно заїжджав кудись по дорозі: то додому, то на роботу, то до друга… А що, коли він переправляв у цьому чемодані інформацію?! В будь-якому готелі дуже просто ввійти в номер, ми ж зупиняємося в тих, які дешевші, економимо.

Тайник у чемодані знайшли відразу; аналіз підтвердив, що в тайнику перевозились фотоплівки; там же без особливих зусиль виявили відбитки пальців, які, як досить швидко встановили, залишив Кульков.

Через десять хвилин після того як Славін піднявся до себе, його викликав Сергієнко:

— Я попросив спеціалістів уважно вивчити текст донесення, що Кульков запропонував нам надіслати в Ленглі. Вивчили. І вичислили одне слово «Ліберті»… Там, звичайно, виявилися тисячі варіантів слів, як розумієте, але мене зацікавило саме «Ліберті»… Пригадуєте, в одній з радіограм ЦРУ інструктувало Кулькова: «В критичній ситуації в дію вступить план «Ліберті». Але при цьому ми повинні не тільки мати можливість побачити вас, а й упевнитися, що це справді ви, а не двійник…» Ох і Кульков! Оце так бажання «спокутувати провину»… Що ви на це скажете?

«Заум Ейнштейна — не наше діло!»

Академік — провідний спеціаліст у галузі космосу — знайшов Степанова через радянське представництво: приїхав на кілька днів як науковий експерт; з людьми сходився швидко; рудоволосий, голубоокий, він випромінював доброзичливість; глянувши на Кузані, сказав:

— Я прочитав сьогодні вашу кореспонденцію в «Нью-Йорк трибюн». Мені сподобалось. Хоч ви й не дуже компетентні в нашій проблематиці, але широкий читач вас зрозуміє більше й краще, ніж спеціалістів, що засідають у Палаці націй…

— Спасибі, — відповів Кузані. — Я знаю ваше прізвище з листопадової зустрічі, коли ви супроводжували Горбачова, тому мені дуже приємно почути саме від вас таку похвалу.

Степанов пішов на кухню ввімкнути плитку: можна зробити непогану яєчню з плавленим сиром; академік гукнув з номера:

— Дмитре, знаєш, у кого я щойно був?!

— Звідки ж мені…

— У Сіменона, уяви собі! І він чудово пам'ятає дев'ятсот десятий рік, коли до землі наблизилась моя комета Галлея.

— Чому «ваша»? — спитав Кузані.

— Бо я її вивчаю. Серйозно. Кожного дня. І чекаю її наближення до Землі, — весна вісімдесят шостого… Так от, слухайте, люди… Дмитре, ти чуєш?

— Чую, — відповів Степанов, орудуючи сковорідками.

— Сіменон, виявляється, пам'ятає, — академік розповідав, наче добрий казкар, — як його дядько фотографував комету на темні, задимлені скляні касети… Він розповідав також про страшенну паніку, яка піднялася тоді в Америці: «Настає кінець світу!» А тепер, коли людство стоїть на грані загибелі через можливість реалізувати ідею космічних воєн, — усі спокійні! Ідіоти якісь, слово честі! Людська логіка зовсім непідвладна розрахункам! Сіменон мене спитав, чому з появою комети Галлея пов'язані такі жахливі уявлення про майбутні земні катастрофи… Я розповів ряд епізодів, вони справді цікаві…

— А нам? — крикнув з кухні Степанов. — Це справді цікаво?

Академік подивився на Кузані.

— Ще й які —відповів той.

— Історія зберігає опис про те, як напередодні однієї з найважливіших битв Вільгельма-завойовника Нормандського в небі з'явилася комета Галлея, — почав академік. — Він вирішив, що це хороша прикмета для нього й погана для ворогів і сміливо кинувся в бій під Гастінгсом, тисяча шістдесят перший рік… І, справді, битву виграв. Його дружина, Матільда, замовила напрочуд фантастичний гобелен чи, не знаю, як це тоді називалось, родина Гобеленів, казав Дмитро, почала своє виробництво набагато пізніше… Не так важливо… Це був велетенський настінний килим, майже п'ятдесят метрів завдовжки, уявляєте?! І над полем битви було зображено символіку перемоги: сяюча величезна комета… Тобто, ми маємо перше документальне підтвердження приходу комети Галлея, під час битви при Гастінгсі… І зафіксовано це мистецтвом… Ну як?! Цей гобелен, до речі, зберігається в Нормандії, в містечку Байо… — Академік зітхнув, — Як мало знають про це у Франції…

Треба рекламувати б, — і новий туристський. бум! До речі, відтоді прихід комети Галлея став вважатися символом війни… А Сіменон, говорячи про паніку дев'ятсот десятого року, правильно зауважив, що той прихід люди потім, через три-п'ять років, асоціювали з передднем першої світової війни. А може, символіка наших днів полягає в тому, що росіяни й американці намагаються домовитись про роззброєння напередодні чергового приходу комети?! Цікаво, чи усвідомили це, чи розуміють обидві сторони сокровенну суть події?