Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аукціон - Семенов Юлиан Семенович - Страница 9
— Усе розумію, — сказав він, вислухавши Степанова. — Яку реальну вигоду з вашого вояжу можна чекати? Яку користь, — крім спроби врятування Врубеля, — матиме моє відомство? Коли б ви провели прес-конференцію про культурні програми в нашій країні, про нові фестивалі в Ленінграді та Криму, про підготовку до ювілею Новгорода, як-не-як друга тисяча років іде місту, про Пушкінські дні в Михайловському, тоді мені з руки ввійти з пропозицією про ваше відрядження в травні… Згодні на таку умову?
— Звичайно.
— Встигнете підготуватися?
— Постараюсь.
— Я попрошу наших товаришів з управління культури підібрати деякі матеріали. Знадобляться.
— Ще й як.
— Думаєте писати про це?
— Навряд, Андрію Петровичу… Просто серце крається, коли бачиш наші картини там… Убили вдову Василя Кандинського, років з три, мабуть, тому кращі його картини вона тримала в сейфі, в банку, здається, в Цюріху; те, що вкрали в домі старенької, як у воду кануло: жоден музей не купить, тільки приватна колекція, а це згубно для пам’яті живописця.
— Не кожен зважиться купувати такі картини, скуповування краденого у них теж засуджують.
— Не скрізь. Якщо довести, що річ була у вашому домі понад тридцять років, то забрати її через суд неможливо… Мій друг з Гамбурга, дослідник Георг Штайн, витоптав ікону чотирнадцятого століття, Іверську; нацисти вивезли із Пскова. Вона опинилася в молитовні кардинала Сполучених Штатів Спелмана… Писав, вимагав повернути викрадене в російський храм — марно. Звернувся до папи. Після цього сім’я покійного кардинала подарувала ікону церкві в Сан-Франціско, начебто закону дотримано, ікона потрапила до православних, а там по-російськи ніхто й розмовляти не вміє, старше покоління вимерло, молоді не знають мови, вони прибічники тієї культури, а не нашої, про війну теж знають лише з чуток…
— Трагедія сучасної війни ще й у тому, що зразу ж не стане ні світла, ні води, ні тепла, — замислено, ніби ведучи розмову з кимось, сказав Андрій Петрович. — Нинішня війна — це знищення дітей і старих людей насамперед. До початку Вітчизняної в містах ще були колодязі; газ вважався новиною; в селах хліб пекли, а тепер? Як жити без звичного водопроводу, електрики й газу? Це ж кінець, загибель… Рейган не може уявити собі, що це таке, але ж європейці повинні пам’ятати війну?
— Поляки пам’ятають… Югослави… Норвежці… Французи… Лондон не знав окупаційного режиму, але пам’ятає ФАУ Гітлера.
— Бонн знав і окупаційний режим, і бомбардування, і голод… Про що ж вони думають?
— Дуже міцно зв’язав їх Білий дім, план Маршалла ще в сорок сьомому почався. Але, мені здається, західні німці рано чи пізно зрозуміють своє значення в розкладі сил світу. Дядя Сем страшенно нервує, коли Бонн тягне на себе ковдру в Аргентіні, Венесуелі, Болівії, навіть з Нікарагуа підтримує особливі стосунки. Якщо соціал-демократи виграють вибори, може статися серйозний поворот у Європі. А тенденція, як не крути, — соціал-демократична — Лісабон, Мадрід, Париж, Стокгольм…
— Тенденція, — всміхнувся Андрій Петрович. — Політика бере до уваги очевидність, Дмитре Юрійовичу, особливо нинішня політика надшвидкостей… Поки ще визріє тенденція, набере сили, поки ще стане реальністю. Економіку Франції хто розстрілює? Або Іспанії? Отож-то й воно, що не французи з іспанцями. З реальністю важко боротися, з тенденцією — куди легше. А візьміть реальність американського консерватизму? Він випливає з інерції. страху й суперництва, а такі риси характеру найчастіше властиві неблагополучним людям, знедоленим групам населення, що живуть під сокирою постійної невпевненості в завтрашньому дні, вважають, що «раніше було краще»; звідси — один крок до реакційності, яка мріє реставрувати те, що було в часи дідів та прадідів. Консерваторам легше правити, опора на мовчазну більшість. Коли наші онуки мріють жити в умовах рицарства Айвенго або ж відважного гусарства Дениса Давидова, — це одне діло, а от коли президент не може визнати припустимим те, що не вкладається в його свідомості, якщо він хоче вернути свою країну до того моменту, коли, на його думку, нація одійшла від істини, тоді визріває конфліктна ситуація. Трагізм правого консерватизму найповніше визрів у Генрі Форда — махровий реакціонер, схильний до крайніх заходів заради того, аби втримати традиції, хоча те, що він зробив для Штатів, насправді революціонізувало країну, привело її до вирішення зовсім нових проблем. І поставив крапки над «і» мудрий Рузвельт, якого Форд активно не любив. Розумієте, що цікаво: американські ліберали ставлять на примат державної трагедії, на сильний уряд, який зможе вивести країну з безвихідного становища, а консерватори покладають надії на щелепи й мускули кожного, хто здатен діяти круто й різко, — повернення до часів Клондайка…
Степанов похитав головою:
— Це ви підвели мене до того, що тепер важливіша боротьба реакційного й ліберального спрямування, в Штатах, ніж помилка соціалістичних тенденцій Західної Європи з консервативною демохристиянською дійсністю? Поклали літератора на лопатки?
— Та ні. Висловив свою точку зору, хто його знає, може знадобиться для роздумів, якщо доведеться сперечатись у Лондоні. Я, розумієте, ставлюсь до суперечки не як до гладіаторства, коли один обов’язково гине; суперечка допомагає збагнути суть, у цьому її цінність… Я намагався накреслити певну схему американського консерватизму, — в зовнішній політиці насамперед. Лякає борсання: то проголошення абсолютного ізоляціонізму, то, навпаки, перенесення політичної активності в Старий Світ, — безумовне й негайне звільнення Східної Європи від комуністів, то тактика стримування Радянського Союзу, потім — війна у В’єтнамі, що стала національною катастрофою; як вихід з неї — розрядка; а тепер закликають до «хрестового походу» проти нас з вами, «виплодків пекла». Чого ж чекати далі? Куди їх поведе? Все розумію, — національна втома, розчарування в ідеалах, зростання антиамериканізму в світі, хочеться якось допомогти справі, але ж найстрашніша загроза кульці полягає не в словах, а в тому, що Білий дім не має реальної зовнішньополітичної концепції, суцільні емоції, прямо-таки царство жінок, загримованих під ковбоїв. І ще: коли правий ультра Уоллес нападає на державний апарат, як на найстрашніших ворогів, захисників лібералізму й демократії, я згадую Німеччину початку тридцятих років, Дмитре Юрійовичу… Боюся, що там, за океаном, з’являться люди, міцні люди, які гратимуть на нинішній кон’юнктурі, гратимуть круто, і це може призвести до некерованих наслідків…
II
«Дорогий Іване Андрійовичу!
Немає сил дивитися на трагедію, яка зараз розігрується в Нижньому Новгороді, на «Всеросійській промисловій і сільськогосподарській виставці».
Сава Іванович Мамонтов, котрий, видно, у добрих стосунках з міністром фінансів Сергієм Юлійовичем Вітте, почував себе тут хазяїном, але таким, якому властиві такт і доброзичливість, словом, котрі притаманні істинно російському інтелігентові, який по-справжньому піклується про культуру. Він і залучив до розпису павільйону, присвяченого Крайній Півночі, свого улюбленця Костянтина Коровіна, а величезні панно в центральному павільйоні доручив Врубелю. Звичайно, тільки Мамонтов міг дозволити собі таке, але навіть він переоцінив свої сили. Коли старі академіки розвішали в центральному павільйоні свої картини у досить чималих рамах, вони були розчавлені Врубелем. Працює він з неймовірною швидкістю і не вважає за потрібне приховувати цього. Уявляєте, як це розлючує його численних ворогів?! На одній стіні наш сюжет, російський, а на протилежній — панно «Принцеса Мрія» за Едмоном Ростаном. Він, до речі, сам і переклад зробив. Той, що опублікували, не сподобався йому; французьку, латинь Врубель знає, як російську, досконало; по-моєму, і німецьку відчуває прекрасно, тому й твір Ростана переклав майстерно, краще за наших літераторів. Взагалі ж, якщо говорити про ієрархію в світі мистецтв, то, безперечно, на першому місці стоїть музика, на другому живопис, а вже на третьому література. Адже ні Бах, ні Мусоргський перекладу не вимагають, вони входять у серця й душі зразу й назавжди. Живопис має певні межі, бо фламандців одрізниш від іспанців миттю, як і Врубеля від Мане. А література суб’єктивна в сприйнятті, та й переклад потрібен чудовий, який відповідав би написаній прозі. До речі, й тут Врубель епатує громадськість, лаючи повсюди Толстого: мовляв, несправедливий він, Анну Кареніну не любить, тому й кинув її під поїзд, князя Андрія терпіти не може, тому й примушує його, нещасного, мучитися в лазареті. Визнає тільки «Севастопольські оповідання». Вважає, що Толстой привласнив собі функції вищого судді, а це, на його думку, від папства. Достоєвського також нещадно картає, не росіянин, мовляв, конструює характер, підробка під Захід, комерція, через те в Лондоні дуже подобається. Зате Гоголя знає напам’ять; читаючи, плаче й сміється, як дитина.
Трохи відхилився. Це я збираюся в силі, хочу розповісти про те, що відбулося на моїх очах.
Гроза нависла, коли приїхали старигани з Академії особисто поглянути, як розвішуватимуть їхні картини. Коли Коровін прийшов у павільйон (Врубель саме працював під стелею, на риштуваннях, як він не злетів з них, зроблені хистко, все рипить, хитається!), подивився на привезені картини, — самі мундири з хрестами або ж безхмарні далі, і те й друге зализано пречудово, — обличчя його спохмурніло.
«Заріжуть Врубеля, Васю, — сказав він мені, — не простять, бо його панно давить цих прочан».
Я, признатися, подумав, що живописець, як і будь-який митець, схильний до перебільшень, і не повірив йому. Справді, що можна зробити з готовою вже роботою, яка вражає кожного, хто входить до павільйону?!
Але через кілька днів я ще раз упевнився в тому, що художник завжди відчуває точніше, ніж ми, грішні.
Старигани з Імператорської Академії оголосили, що не бажають виставляти своїх картин поряд з «декадентським неподобством» Врубеля. Хтось підказав їм, що рішення Сергія Юлійовича Вітте про оформлення павільйонів не погоджено з Імператорською Академією. Створили спеціальну комісію, яка прибула в Нижній Новгород і одразу ж забракувала панно Врубеля як «чужі духові Православ’я, Самодержавства й Народності».
Бідолашний Врубель впав у прострацію, став заглядати в чарку, і, що з ним сталося б, не знаю — спочатку цькували в Києві, заборонивши розпис Собору, цькують без упину в періодичній пресі за «декадентство», якби не протегував йому Мамонтов і не боготворив його наш добрий Полєнов. Обидва кинулися в бій, кожен по-своєму. Мамонтов подався до Вітте, Полєнов — до Врубеля, опікав його, як добрий дядечко, не відходив ні вдень, ні вночі. Вітте, вислухавши Мамонтова, обіцяв подумати. Становище його складне, як-не-як живописом розпоряджається не хтось там, а Великий Князь, його слово є істина в останній інстанції. А Мамонтов, закусивши вудила, не став чекати поки вирішиться питання в Сферах, повернувся в Нижній і, не поскупившись на «борзих» для місцевого начальства, орендував пустир біля Всеросійської виставки. Незважаючи на всю нашу азіатську неповоротку зашкарублість, Мамонтов прямо-таки пробив дозвіл у властей і за кілька днів побудував павільйон спеціально для панно Врубеля. І звелів біля входу повісити величезне оголошення: «Виставка декоративних панно художника Врубеля, забракованих жюрі Імператорської Академії Художеств».
Полєнов допоміг закінчити друге панно, бо Врубель все ще був у прострації, приголомшений і роздавлений, не мав сили рухатись.
А коли ринули юрби народу, і Врубель дізнався про свій неймовірний успіх, він сів у поїзд і виїхав з Нижнього. Слава прийшла до нього під час його відсутності.
Я спитав Полєнова, що чути про нещасного, побоюючись за його життя.
Той відповів, щоб я не переживав, Врубель поїхав до своєї нареченої, оперної співачки Надії Забелі; закоханий до безтями; це, мабуть, і врятувало його від загибелі в ті страшні дні, коли всі тюкали на його геніальні твори…
Дай Боже, щоб любов завжди допомагала художникові пережити трагедію.
Та хіба лише в нього така доля?! А може, це доля всього нашого суспільства, де Істину визначає мракобіс Побєдоносцев, інквізитор наших днів, та ще ті, хто крутиться біля трону?!
Я пробуду тут до кінця місяця, Іване Андрійовичу. Адреса моя та сама, готель «Волга». Мене порадував би Ваш лист.
Низький уклін усьому Вашому сімейству.
Щиро Ваш
Василь Скорятін».
- Предыдущая
- 9/72
- Следующая