Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аукціон - Семенов Юлиан Семенович - Страница 64
Випуск західнонімецьких газет, які надрукують інтерв’ю професора Золле, відправлять з першим рейсом у Лондон; о восьмій вечора газети мають бути в театрі, не менше трьохсот примірників, щоб роздати всім учасникам шоу, удар має бути масованим.
А після цього, випивши реактивану, щоб бодай трохи збадьоритися, Фол спустився в хол готелю, де його чекав контакт, який узявся опублікувати в тутешній пресі повідомлення про те, що Степанова зобов’язали цькувати бізнесменів, зайнятих у сфері культури; він намагається викликати невіру в чесність і компетентність власників аукціонів, що виставляють на продаж живопис, книжки та скульптури.)
— Знаєш, — сказав Савватєєв, — я завтра приїду в театр, хочу послухати, як відбиватимешся. Ти не проти?
— Ну чому ж? — відповів Степанов. — Дуже важливо знати, що поряд свої.
— І я так думаю. Наших буде чоловік з десять.
— Чудово.
— А знаєш, чому я тобі нагадав про те засідання комітету комсомолу?
— Ніяк не збагну.
— Захотілося перевірити тебе. Мені здалося, що ти зразу мене впізнав, тільки навчився тримати себе в руках… Раніше ти був дуже гарячий.
— Таким і залишився.
Савватєєв похитав головою.
— Ні, ти просто не пам’ятаєш себе. А я тебе пам’ятаю дуже добре. Чесно кажучи, я спочатку не вірив, що ти сам пишеш книжки…
— Як це? — здивувався Степанов.
— Ну, допомагає хтось. Людина має бути однакова — в житті і в роботі, а ти різний.
— То це ж добре. Людська обструганість зручна на певному етапі, потім починає заважати.
— Правильно, безперечно так… Але мені здається, що письменник народжується з талантом. А ти в ресторанах процеси вчиняв, з Іриною недобре розстався… До того ж оця твоя розхристана манера поведінки… Письменник повинен завжди вбирати, в ньому мусить бути константа зосередженості, а ти був зовсім іншим, у тобі було багато від вуличного хулігана.
Степанов усміхнувся, подивився в короткозорі, витрішкуваті очі Савватєєва:
— А зараз ти мені простив?
Савватєєв зітхнув, відповів задумливо:
— От бачиш… Я не про це… Ти все-таки лишився, який був.
— Пробач, — сказав Степанов. — По-моєму, це добре — залишатися таким, як був. Ти мене просто обрадував.
Валера Распопов сів до рояля, заграв:
— Іди вперед наш караван, Степанов, я і Широян…
Лєночка витерла сльози й шепнула:
— Знаєш, як Широян умирав? Він дуже плакав, боявся, що буде з його дружиною, він її так любив, бідолашний…
«Ми вступили в пору втрат, — подумав Степанов. — З кожним днем їх буде дедалі більше й більше. Та, — хоч це й жорстоко, — кожна втрата — підведення підсумку, що залишається в пам’яті? Так, життя — це пам’ять».
Він заплющив очі, зразу ж побачив зал «Сотбі»; землисте обличчя Ростопчина; почув тягучий голос ведучого «п’ятнадцять сотень, шістнадцять сотень, сімнадцять сотень»; знову подумав про те, з чим повернеться до Москви; який сором; обіцяв привезти Врубеля; базіка…
Коли Степанов повернувся в номер, було вже за північ; тривожно спалахувала біла лампочка, вмонтована в телефон, — прохання подзвонити в службу інформації, повідомлять, хто шукає й коли; набрав цифру «6»; дівчина, немов чекала його, сказала, що вже шість разів дзвонив «принс Ростоучи», просив зв’язатися з ним, хоч би коли містер Степанов повернувся.
Набрав номер «Кларіджа», попросив Ростопчина.
— Та невже?! — вигукнув той. Голос князя був радісний, хоч у ньому відчувалась якась надтріснутість. — Зараз же бери таксі й приїжджай до мене, якщо немає сили прогулятися.
— Женю, вранці, — почав благати Степанов. — Стомився, ноги трясуться.
— А в мене руки. Жду, — й поклав трубку.
Степанов хотів передзвонити, але зрозумів: сталося щось дуже важливе, інакше Ростопчин не розмовляв би так; підставив голову під кран, довго розтирав залишки свого волосся, зняв костюм, надів похідні джинси й куртку, спустився вниз, сів у таксі, назвав «Кларідж»; водій здивовано подивився, але нічого не сказав; віз усього п’ять хвилин, зовсім поряд; англійці рідко ставлять запитання, кожному вільно чинити так, як він вважає за потрібне.
Портьє привітався із Степановим з таким же стриманим достоїнством, як і вчора, коли він був у костюмі; їхнє діло вітати кожного, хто входить у дім, всередині є своя, особлива служба, яка швидко в усьому зорієнтується; найстрашніше — налякати клієнта; тепер і Рокфеллер ходить у стоптаних кросовках, от буде шокінг, коли його турнуть од дверей!
… Ростопчин лежав на ліжку в трусах; ноги набрякли; руки знову стали холодні, як лід; але очі його сяяли: картина Врубеля стояла на стільці; він кивнув Степанову:
— Бачиш?
Той сів на ліжко, мов підкошений.
— Женю! Любий! Як?!
(Фол ще раз намастив лоб і скроні китайським «тигрячим бальзамом»; зробив рівень запису розмови в сусідньому номері максимально голосним; кожен звук віддавався в маленьких навушниках, немов удар у дзвін.)
8
… А потім Золле ліг на широке ліжко, підсунув під голову подушку Анни, вона завжди спала на цій, довгій, жартома називала її «батоном», заплющив очі й знову відчув нудоту. Вона мучила його весь час, коли він повертався до Бремена на теплоході; грошей вистачило тільки на палубний квиток; дуже штормило; один з моряків порадив добряче попоїсти, це допомагає; «І не бійтеся випити як слід, виблюєте, стане легше».
Золле пішов у туалет, порахував гроші; аби вистачило на автобус, щоб добратися від порту додому; де там уже їсти; сидів усю дорогу біля поручнів; двічі блював жовчю, тремтіла щелепа; думати ні про що не міг; якась каша в голові; мелькали дивні обличчя, — то Рів з Райхенбау, прокляті родичі, шкіряться, ховаючись один за одного; то поблажливо усміхнений Ростопчин у своєму розкішному шовковому костюмі, то розгублений Степанов, — жовна перекочуються грецькими горіхами, набрякли мішки під очима; то чувся голос пана з «історичного товариства», який дзвонив напередодні від’їзду в Лондон: «п’ятнадцять тисяч марок ми готові заплатити зразу ж, даремно відмовляєтесь, пане Золле, всі права на пошуки зберігаються за вами»; іноді він близько бачив обличчя Анни, її добрі великі очі; вони стали якимись зовсім іншими перед смертю; вона знала, що кінець близько, рак печінки, в клініку відмовилася лягти — навіщо зайві витрати, і так у боргах; пила наркотики, тому гострого болю не знала, тільки відчувала, як день за днем знесилюється; обличчя стало жовте, а вуха, раніше такі маленькі, красиві, тепер були схожі на старе капустяне листя.
Я не маю права розпускатися, повторив Золле; треба примусити себе почути музику Вагнера, вона живе в кожному, треба примусити себе до того, щоб не стримувати її в собі, не боятися її грізної, очищувальної значущості, а, навпаки, йти за нею, відчуваючи, як напружуються м’язи й тіло перестає бути кволим і безвольним; однак Вагнер не звучав у ньому, інколи він чув веселі переливи Моцарта, сонячні, дитячі; кожна людина — це дитинство, нічого в ній не лишається, крім дитинства, все інше від життя, а яке ж воно жахливе, боже мій.
На берег у Бремені Золле вийшов знесилений; сів на лаву, відчуваючи, як підступає голодна млість; от буде соромно, якщо я блюватиму прямо тут; до туалету я просто не зможу добігти; впаду.
Біля нього сів, віддихуючись, дуже товстий, погано поголений чоловік у досить брудній сорочці й курточці, закапаній на животі вином і соусами; витяг сигарету, дуже грубо розім’яв її, прикурив і, витерши з лоба піт, запитав:
— Ви пан професор доктор Золле? Дослідник і історик?
— З ким маю честь? — мовив Золле крізь зуби: боявся, що почне блювати.
— Я — Бройгам, з «Нахріхтен». Редакція доручила зробити інтерв’ю з вами. У сьогоднішній вечірній номер.
— Не можу, — відповів Золле. — Я себе погано почуваю. Подзвоніть мені додому… Пізніше…
- Предыдущая
- 64/72
- Следующая