Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аукціон - Семенов Юлиан Семенович - Страница 39
… В номері працював кондиціонер, хоч на вулиці було не жарко; на столику, біля телевізора, стояли фрукти, горішки, візитна картка: «бажаємо всього найкращого в нашому готелі, управляючий адміністратор Хемфрі П’юдж». Спасибі, містер П’юдж, винограду в цьому році я ще не куштував, треба загадати бажання, завжди, коли куштуєш щось нове, чого ще не їв у цьому році — чи то свіжа картопля, редиска чи помідор, — загадуй бажання, збудеться, тільки загадуй не після того, як з’їси солодку жовто-зелену виноградину, а перед тим, добре її обдивившись, усе таки травень, чорт візьми; звідки виноград?! Хоча двадцяте століття; везуть літаком, тільки гроші плати…
… О восьмій годині він підійшов до «Кларіджа»; лакеї в коричневих фраках і високих циліндрах по-дружньому розчахнули двері; ні тіні догідливості чи рабської покори; виконують свою роботу, та й годі; в лобі князя не було; Степанов запитав портьє, чи приїхав «принс Ростопчин»; так слово «князь» звучить по-англійськи — «принс» і все.
— Звичайно, сер… Князь у себе, номер п’ятсот три. Вас провести?
— Ні, дякую.
— З ліфта — праворуч, п’яті двері, сер…
Степанов постукав; почув «заходь»; Ростопчин сидів біля телефону; прикривши трубку долонею, прошепотів: «Замучили дзвінками, вибач, що не спустився, сідай, пригощайся фруктами».
На столику була така сама ваза, як і в «Савойї»; виноград, груші, яблука й банани; горішків Степанов не побачив.
Після численних «так», «не може бути», «що ви кажете» Ростопчин, нарешті, повісив трубку:
— Дивовижна історія! Мене розшукав Зенон, мій друг по макі… А потім дзвонили якісь божевільні ідіоти… Як це добре, що ти приїхав, я дуже радий. Невже ти не міг узяти паспорт і прилетіти до мене в Цюріх? Ти мені був дуже потрібен у Ліфаря.
— Не міг.
— Та невже?! Чому?
— Тому що спочатку я маю домовитися з тим, хто пошле мене у відрядження… Це по-перше… Потім я мушу попросити візу й чекати відповіді… По-друге. Після цього одержу паспорт — по-третє.
Ростопчин зітхнув.
— Знаєш, я поставив таке ж запитання одному журналістові з Москви. Він відповів, що паспорт у нього завжди в кишені, їздить коли й куди хоче. Навіщо він брехав?
— Бо дурень, — відповів Степанов.
— Та невже?! — князь по-дитячому здивувався, дуже відверто й довірливо. — Але ж він доктор філології, професор.
— Хіба ти не бачив дурних професорів? Порушена пропорція голови й нижчеспиння, усидливості й розуму — ось тобі й дурний професор.
Ростопчин засміявся.
— Ой, яка ж правда, Митю! Питання пропорцій — головне питання людського буття… Дурнів, на жаль, багато.
(Фол, який слухав розмову князя й Степанова в сусідньому номері, всміхнувся, підморгнув своєму колезі Джільберту, — в свій час Джільберта направили в Оксфорд; вивчав на семінарі китайську історію; зацікавився економікою Радянського Союзу; останні два роки присвятив дослідженню російської літератури.)
— Вигляд у тебе стомлений, — сказав Степанов.
— А я справді стомлений, — озвався Ростопчин. — У Лондон приїхало стерво…
— Хто?
— Моя колишня дружина… Отож затям: цього разу я нічого не плачу. Ти привіз мені п’ятнадцять тисяч доларів з Міністерства культури й попросив бути твоїм консультантом, ясно?
— Ні, не ясно… Скільки тобі передав Розен?
— Я його й у вічі не бачив.
— Не може бути!
— Я сам здивувався… Він мені навіть не подзвонив…
— Не може цього бути, Женю! Я провів його в Шеремеетьєво! Він сів на літак! У Цюріх…
— Він не дзвонив, — повторив князь.
— Може, тебе не було вдома?
— Там завжди дворецький і кухар. Дружина дворецького біжить на кожен дзвінок, страшенно цікава, ти ж знаєш її…
— Нічого не розумію. Він, сам запропонував передати тобі десять-двадцять тисяч…
— Не думай про це, Митю. Навчися спокійно ставитися до втрат, бо розірветься серце. Золле привіз документи, — князь глянув на годинник, — він буде внизу через півгодини. Бідолашний, у нього немає грошей на літак, я оплатив проїзд, але він такий гордий… Ех, чому бідні люди такі делікатні? Вони ставлять у жахливе становище не себе, а тих, хто хоче їм допомогти… Ми пред’явимо документи Золле про те, що Врубеля викрали нацисти з Ровенського музею, і ми виграємо цю битву!.. А ті п’ятнадцять тисяч, що в мене лишилися… Так, так, на жаль, тільки п’ятнадцять. Я не хочу скандалу зі стервою, ти ж знаєш жінок… Підстаркуватих жінок… Боже, які чудові молоді дівчата, вірні подруги, як вони радіють кожному дню, як вони відчувають усю. примарність нашого світу, щасливі навіть годинок* доброти, певності й веселощів… Словом, п’ятнадцять тисяч ми пустимо на те, що цікавить твої музеї, — листи, книги, документи, а Врубель буде нашим так чи інакше. До речі, сюди летить чартерний літак з Нью-Йорка. Закупили колекціонери, отже, доведеться боротися.
— Я повинен подзвонити Розену…
— Що це тобі дасть? І взагалі — звідки він узявся? Ти ж мені не пояснив до пуття. Такий милий голос… Він сподобався мені по телефону, прекрасно розмовляє по-російськи…
— Розенберг теж прекрасно розмовляв по-російськи.
Ростопчин здивувався.
— Який? Майкл Розенберг? З «Нешнл корпорейшн»?
— Ні, Альфред Розенберг.
— Той, що крав картини в музеях?
— І розстрілював наших людей… «Брат фюрера»… Коли його вели на шибеницю в Нюрнберзі, він обкалявся від страху… А як грізно виступав на партайтагах…
(Фол шепнув Джільберту:
— Розенберг і Штрайхер-два найчорніші мерзотники з гітлерівської камарильї, Степанов правду каже.)
— Їж виноград, — сказав князь.
— Спасибі, я вже їв.
— Де?
— В своєму готелі. В «Савойї». У мене тут виступ… Тільки це й дало, мені можливість приїхати до тебе, Женю. Спасибі Андрію Петровичу…
— Це він організував?! Чудова людина! Він не скучає в Москві? Все-таки бути послом цікавіше, ніж керувати компанією…
— Його компанія має такий обіг, немов якась держава, не до нудьги. Думаю, тепер турбот у нього не менше, ніж було. Але все-таки я мушу подзвонити Розену. З ним щось сталося, запевняю тебе, Женю.
— Не треба мене ні в чому запевняти. Забудь про нього… Ходімо вниз, а раптом Золле вже прийшов… На нашу з тобою радість маю сказати: Ліфар на цей раз не пустив у продаж листи Пушкіна. Я умовив його.
— Як це тобі вдалося?
— Знаєш, краще потім… Усе це аж надто боляче, серце крається…
(Фол почекав, поки зачинилися двері в номері князя, вимкнув диктофон, на який записували розмову, зняв зі стіни пристрій для прослухування, заховав його в «дипломат», замкнув особливим ключем, підстрахував спеціальним кодом на заскочках — п’ять літер алфавіту, коли хтось спробує повернути бодай одну — з ручки бабахне паралізуючий газ, подивився на годинник і сказав:
— Ну, а про все, що буде далі, Джільберт, ми дізнаємося пізніше від наших хлопців, вони сидять унизу… Чи хочете піти послухати самі?
— Так, мені дуже хотілося б.
— Ідіть, а чому б і не послухати. Я не люблю дивитися на тих, кому готую зло; мені їх жалко.)
Золле був блідий, аж синій; він підвівся назустріч Ростопчину й Степанову, але руки не подав, лише рвучко схилив голову на запалі груди.
— Добрий вечір, панове.
Степанова приголомшив вигляд професора; він ще більше схуд, щоки позападали, довгі, пронизливо-чорні очі здавалося погасли.
— Поїдемо кудись повечеряти? — спитав князь. — Я запрошую. Тут страшенно церемонно й дорого. В районі Сохо чудові італійські кабачки, смачно і майже без грошей…
— Ні. Дякую, — озвався Золле.
Степанов сказав:
— Чому? Я з радістю заправився б. Після польоту в мене завжди вовчий апетит…
— Мені здається, — сказав Золле, — перша частина нашої розмови має відбутися тут, панове. Залежно від результатів буде ясно, як діяти далі.
— Що з тобою, Зигфрід? — здивувався Степанов і спантеличено глянув на професора. — Поясни, ради бога, я нічого не розумію.
- Предыдущая
- 39/72
- Следующая