Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 8


8
Изменить размер шрифта:

І хоч пасажири цих трьох вагонів знов обернулися на добропорядних громадян, з їхніх приязно усміхнених облич не сходив вираз напруженої тривоги.

Одних мучив болісний неспокій, як зустріне їх вітчизна, чи будуть вони там раювати, як у Латвії, чи немає на них «плям», що завадять їм стати новими благонадійними громадянами рейху. Тих, хто не сумнівався, що їхні особливі заслуги перед рейхом будуть оцінені якнайкраще, непокоїло, чи зможуть вони безборонно перетнути кордон. Дехто, таких була меншість, потай щиро жалкував за покинутою латвійською землею, адже вона була для них батьківщиною, життям з усім тим, що відірвати без душевного болю просто неможливо.

Але страх кожного перед кожним, побоювання виявити свої справжні почуття і цим зашкодити собі колись у майбутньому і тепер приховували під машкарою звичного вже лицемірства. Тому репатріанти намагалися поводитись у поїзді зі звичною безжурною незалежністю, властивою кожному вагонному пасажирові.

… Йоганн Вайс не поспішав зайняти місце в безплацкартному вагоні, він стояв на пероні, поставивши на асфальт брезентовий саквояж, і терпляче ждав, коли зможе піднятися на приступку, не потурбувавши при цьому своїх попутників.

Несподівано підійшов Папке і поряд з брезентовим Вайсовим саквояжем поставив фібровий чемодан; другий, шкіряний, він весь час тримав у руці.

Не вітаючись з Вайсом і підкреслено не пізнаючи його, Папке уважно стежив за посадкою. І раптом, вибравши момент, схопив Вайсів саквояж і подався до м'якого вагона.

Вайс, гадаючи, що Папке помилково взяв його саквояж, побіг за ним з чемоданом. Але Папке злобно гримнув на нього:

— Навіщо ви мені тичете свій чемодан? Шукайте для цього носильника.

І Вайсові довелося вернутися у свій вагон, де він зайняв горішню лавку, поклавши в головах фібровий чемодан Папке.

Вся ця історія ставила Вайса в досить скрутне становище. Спочатку він подумав, що Папке розіграв комедію, щоб ознайомитися із вмістом саквояжа, і скоро поверне його, можливо, навіть вибачившись за «помилку». Час ішов, і Вайса почали непокоїти вже інші думки. На кордоні чемодан розкриють митники, і в ньому вони можуть виявити дещо таке, що перешкодить його власникові переїхати кордон, а власником чемодана став тепер Вайс.

Викинути чемодан або в слушний момент підсунути його під лавку комусь із пасажирів — тоді пропаде майно Папке.

Але ж Вайсові після того, як Функ виїхав у рейх і зв'язок з ним втрачено, важливо й надалі ладнати з Папке, і він не має права втратити його прихильність.

Напружено шукаючи способу розплутати зашморг, накинутий на нього Папке, Вайс звісив ноги з лавки й, похитуючи головою, став награвати на губній гармошці тірольську пісеньку, слова якої добре знали всі чоловіки, однак вимовляти їх у присутності дам не годилося. Проте жінки, слухаючи мелодію цієї пісеньки, багатозначно всміхалися молодому жартівникові, який так одверто виявляв свою радість з нагоди від'їзду на батьківщину.

Худий молодий німець налив у пластмасову чарку горілки й подав Вайсові.

— За здоров'я нашого фюрера! — Він молитовно закотив очі. — Йому потрібні такі молодці, як ми.

— Хайль! — Йоганн різко викинув уперед руку.

Німець суворо попередив:

— Ми ще не дома. — Осміхнувшись, додав — Але ми з тобою не родичі. І коли ти забудеш потім налити мені стільки ж із свого запасу, це буде з твого боку непорядно.

Літній пасажир із свіжопоголеною товстою потилицею пробурмотів:

— Ти маєш рацію, ми могли тринькати гроші в Латвії, але не повинні легковажити у себе вдома.

Худий спитав задирливо:

— Ти хочеш сказати, що в Латвії є жратва, а в рейху нема? Ти на це натякаєш?

Літній пасажир, такий солідний і вайлуватий, раптом жалюгідно закліпав, обличчя його вкрилося потом, і він квапливо почав запевняти худого молодика, що той неправильно його зрозумів. Він хотів тільки сказати, що треба було більше їсти, щоб менше продуктів лишалося латишам, а в Німеччині він їстиме менше, щоб більше продуктів лишалося доблесним рицарям вермахту.

— Гаразд, — сказав худий. — Вважай, що ти викрутився, але тільки після того, як почастуєш мене і цього хлопця, — кивнув він на Вайса. — Нам із ним потрібна добра жратва. Такі, як ти, черевані, повинні вважати за честь почастувати майбутніх солдатів вермахту.

Коли Бруно зазирнув у той вагон, де влаштувався Вайс, він застав там веселе бенкетування. І лише господар кошика з їжею понуро тулився скраєчку лавки, поступившись місцем біля столика молодикам.

Бруно, всміхаючись, підняв капелюха, побажав усім смачного. Побачивши серед пасажирів Вайса, він кинувся до нього з обіймами, сяючи від цієї несподіваної і такої щасливої зустрічі. І почав з таким палким нетерпінням розпитувати Вайса про їхніх спільних знайомих і так нестримно намагався розповісти йому про них, що Вайс, як людина вихована, змушений був попросити Бруно вийти з ним у тамбур, бо ж не всім пасажирам приємно слухати його гучний і ляскучий голос.

Бруно, вибачаючись, знов підняв над білою лисиною капелюх із грайливою півнячою пір'їною і, приклавши обидві долоні до вух, пояснив, що розмовляє так голосно тому, що недавно в нього було запалення середнього вуха і він зовсім погано чув навіть свій власний голос, а тепер, коли його вилікували, ніяк не може звикнути говорити нормально: то горлав, як фельдфебель на плацу, то шепоче так тихо, що на нього ображаються навіть найближчі люди. Кланяючись, Бруно довго вибачався за своє вторгнення і вийшов з Вайсом, по-дружньому підтримуючи його під лікоть.

Воші вийшли з тамбура на площадку між вагонами, де бряжчали вафельні залізні плити і крізь складені гармошкою брезентові стінки завивав вітер.

Вайс, нахилившись до вуха Бруно, розповів йому про чемодан Папке. Бруно кивнув і одразу пішов у сусідній вагон з таким виглядом, нібито після всього того, що він почув, зразу втратив охоту мати будь-що спільне з Йоганном, котрий вскочив у халепу.

Та через деякий час Бруно знову з'явився у вагоні, де їхав Вайс. Поставивши на Вайсону лавку поряд з фібровим чемоданом Папке невеликого плетеного кошика, він заявив, що пішов зі свого місця, та нехай це нікого не турбує: він зовсім не збирається когось тут витісняти, просто він весела людина і хоче розважити шановних співвітчизників кількома смішними фокусами.

Витягши з кишені колоду карт, він почав показувати фокуси, і хоч фокуси були зовсім нехитромудрі й робив їх Бруно не дуже й спритно, він вимагав, щоб присутні чесно заплющували очі перед тим, як загадати карту, і з таким щирим відчаєм бентежився, коли загадану карту не вдавалося назвати, що дуже сподобався всім. А потім, недбало підхопивши фібровий чемодан, пішов, заявивши, що знайде собі затишне місце.

Після того як Бруно пішов, Вайс поліз на свою горішню лавку й ліг, поклавши під голову руки, і заплющив очі, ніби заснув.

Було вже під обід, коли знову з'явився Бруно з чемоданом. Знову, весь час вибачаючись, закинув його на Вайсову лавку, витяг з кишені бутерброд, акуратно загорнутий у промащений папір, і сказав, що зараз розкошуватиме обідом.

Та коли літній німець простягнув Бруно курячу ніжку, той ввічливо відмовився, мовляв, він не хоче повнішати, оскільки твердо вірить, що знадобиться батьківщині, як солдат. Цим Бруно викликав до себе ще більшу симпатію. І щоб не заважати пасажирам обідати, поліз на горішню лавку, вмостився поруч із своїм кошиком і обняв його. Проте одразу з властивою йому природною жвавістю спустився додолу і з кошиком у руках вийшов, сказавши на прощання, що спробує знайти собі місце поруч з якою-небудь дамою не старшою за сто і не молодшою за тринадцять років. Погладив свою лисину й похвалився:

— Якщо я, як мужчина, втратив красу власної зачіски, то тільки тому, що завжди схилявся перед жіночою красою.

Пасажири вагона провели жартівника поблажливими поглядами. Вайс теж усміхнувся, а коли він поліз на лавку, то боляче вдарився коліном об чемодан Папке, що знову стояв на своєму місці. Вайс поклав голову на його тверде ребро з такою насолодою, немовби це був не чемодан, а пухова подушка.