Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 9

лу і світле, типово російське волосся. Ледь відстовбурчене праве вухо надавало Сьомі потішного, наче після перекинутої чарчини, вигляду. Хлопець посміхався.

—Сьомо, здоров! — гукнув Левко.

На моніторі Семенового нетбука ввімкнулася картинка з мордякою Лео.

—О-хо-хо, стрілять-колотить! Які люди —Лев Толстой у прямо¬му ефірі!

—Хе-е!;

—Як ти там?

—Забери мене звідси, я більше не можу стільки їсти.; — Левко зобразив муку на лиці, уважно стежачи за реакцією приятеля.

—От паразит, — витягнув губи Сьома. — Ми тут в умовах край¬ньої півночі мучимося від постійного недоїдання, а він кидається фра¬зами «не можу більше їсти»! — Незважаючи на те що і Лео, і Семен отримували стипендію тисячу двісті євро на місяць (якоївистачало на проживання навіть у недешевому Стокгольмі), з нормальним харчу¬ванням постійно були перебої: хлопці економили на чому могли, щоб заощадити грошей і раз на два-три місяці вибратись у мандри Євро¬пою. За неповні два роки вони встигли побувати у Норвегії, Фінлян¬дії, Італії, Франції, Данії й Німеччині. — Я читав, що на заході Укра¬їни військові склади горять. Твоя робота?

—Та йди ти... — посміхаючись, відмахнувся українець.

—Приїжджай, ми засумували без тебе. Ян уже двічі питав, коли ти повертаєшся.

Чех Ян Фідлер був на шість років старшим за Левка й Семена, остан¬ні вісім років жив у Швеції і вданий момент навчався в аспірантурі Де¬партаменту промислової екології. Попри різницю у віці він за місяць після того, як українець і росіянин почали навчання на магістра, подру-жився з хлопцями (певно, давалося взнаки спільне слов’янське куль¬турне підґрунтя). Чех часто допомагав їм у навчанні, Левко і Сьома брали його з собою в подЬрожі, тож коли у Лео зародився замисел ви¬рушити у Велику Мандрівку після захисту магістерської, Ян із задово¬ленням приєднався до друзів.

—1 Вилітаю з Борисполя післязавтра рано-вранці. Якщо все о’кей, до дев’ятої буду в Стокгольмі.

—Де приземляєшся: в Арланді чи Скавсті?1

—В Арланді.

1 Арланда, Скавста — аеропорти шведської столиці.

—Зустріти тебе?

Та частина Семенових рук, яку захопила вбудована камера на його нетбуці «НР Міні 2133», ледь помітно смикалась, а з динаміків раз по раз долинало приглушене клацання. Зрідка, вилучаючи момент поміж фразами, росіянин кидав короткий погляд на долоні, яких не було вид¬но, з чого Левко здогадався, що Сьома за звичкою складає кубик Руби¬ка. Семен мав унікальні мізки: знав шість мов (англійську, французьку, російську, іспанську, шведську і трохи українську), міг множити в голо¬ві чотиризначні числа, мав екстраординарні аналітичні здібності, з блис¬кавичною швидкістю виокремлюючи з потоку інформації лише ті пара¬метри, що були справді важливими, і знаходячи між ними зв’язки, про які ніхто не здогадувався. Син талановитого математика, Сьома обо¬жнював вовтузитися з різними ребусами, математичними загадками, іЮ-головоломками, завданнями, що розвивають логічне мислення, а особливо полюбляв задачі, котрі стосуються шифрування та дешиф¬рування інформації. Криптографія1 була Семеновою слабкістю. Ще зі інколи хлопець почав тренувати мозок і за кілька років привчив його до постійної напруженої праці. Якщо його нейрони простоювали годину без роботи, Сьома в буквальному розумінні випадав із життя, занурю¬ючись у депресію. Йому мало було просто читати книгу (навіть якщо то монографія), слухати радіо чи дивитись на зорі — розкручений до не¬мислимих обертів мозок мусив безперервно довбтись над якоюсь зада¬чею (нехай і у «фоновому» режимі). Одним зі способів підтримання си- наптичних зв’язків у голові в стані перманентного збудження став кубик Рубика. Семен складав його всюди, де міг (чи, точніше, всюди, де не бу¬ло можливості зайняти макітру кориснішою діяльністю): їдучи в метро, слухаючи музику, передивляючись фільми і навіть — розмовляючи (як зараз) з друзями.

—На фіга? — відмовився Левко. — Доберусь до міста на екс¬пресі.

—Ну дивись.

—Як там Бенгт?

Бенгт Ецтлер — це старий архітектор, на віллі якого Сьома і Лео винаймали кімнати. Чоловік жив на самоті у старому двоповерховому особняку в Споньї-. Після смерті дружини почав здавати другий по¬верх вілли (великий передпокій, маленьку кухню, ванну і дві спаль-

1. Криптографія — наука, що вивчає шифровано письмо (тайнопис) і способи його

дешифрування.

2. Спонья (швед. Бранка) — північно-західний район Стокгольма, місце проживан¬ня середнього класу та робітників.

ні) — не так через прагнення заробити, як через бажання мати під боком когось, із ким можна побалакати. Протягом першого року.ма-гістратури Лео і Семен жили у студмістечку в районі Шиста’; під .час літніх канікул довкола кампусу почалося будівництво об’їзної дороги, і декілька будинків довелося знести. Згідно із законом підлості, серед будівель, що підлягали знесенню, опинилися ті, де мешкали росіянин та українець. Оскільки влітку 2011-го вільних квартир у ББЗВ2 не бу¬ло, друзі мусили шукати житло у «приватників^ Вийшло навіть на краще: платячи за спальні, хлопці фактично отримували у своє розпо-рядження весь другий поверх вілли.

—Наш старий? Каже, що теж засумував за тобою. Збирається на тому тижні поїхати до сина в Італію.

—Влаштуємо вечірку? — Левко підморгнув, кутики губ поповзли вгору.

—Вже розсилаю запрошення. — Сьома казав правду. Єдиним мінусом від переїзду на віллу Бенгта Ецтлера стало катастрофічне скорочення кількості студентських вечірок, які в кампусі на Шисті друзі влаштовували ледь не щотижня. — Слухай, — Сьома враз зро-бився серйозним, — ми з Яном учора розмовляли стосовно літньої подорожі.

-Ну?

Росіянин припинив клацати кубиком Рубика, двигнув нижньою ще-лепою, так, наче перекочував між зубами камінчик, і залпом випалив:

—З нами хоче їхати Ґрем.

Реакція Левка була передбачуваною:

—Старий, ну що заділа? Ми так недомовлялись! Ми ж не збира-ємося тягти за собою в Мексику, Кенію чи куди там ми попремось, пів-Стокгольма, правда? Чому б нам не взяти з собою Янового дядь¬ка? Або давай запросимо професора Рональда Веннерштейна. Пре¬красна ідея, як тобі здається? Ми ще не визначилися, куди їдемо, а нас

1 Шиста (швед. КШй, читається «шіста» або «міста») — район на північному за¬ході Стокгольма, де розташувались офіси комунікаційних та ІТ-компаній. У Шис¬ті розташований університет інформаційних технологій, організований разом Ко¬ролівським технологічним інститутом і Стокгольмським університетом. Шисту часто називають шведською Силіконовою долиною.

2.SSSB (швед. Stiftelsen Stokholms Studentbostader — Стокгольмський фонд сту¬дентського житла) — приватна компанія, шо здає в оренду помешкання у Сток¬гольмі. Щоб знайти квартиру, потрібно певний час, набираючи кредити, вистоя¬ти в черзі на сайті www.sssb.se (1 кредит = 1 день після реєстрації: якщо з’являється вільне помешкання, в першу, чергу його може забрати той із користувачів, заре¬єстрованих на сайті, у кого найбільше кредитів).

уже четверо. Як так далі піде, то до часу вильоту нам доведеться за-сновувати туристичну компанію.

Хлопець говорив і сам розумів, що каже дурниці. Проблема була не в збільшенні гурту (з цим якраз усе гаразд — що більша компанія, то дешевшою й цікавішою виходить подорож), проблема чаїлась у складних стосунках двох непоступливих самців — Ґрема Келлі і Лев¬ка Бартоша. І ще Лео передбачав, що Сьома і Ян висловляться за при-єднання Ґрема, а значить, якщо американець не передумає, доведеть-ся поступитись і вони подорожуватимуть учотирьох.

Українець пригадав свою першу зустріч із молодшим на рік мулатом.

Жилавий широкоплечий мулат Ґрем Келлі, син доктора психології Джерома Келлі і чорношкірої топ-моделі Мелані Шанклін, якщо й не був плейбоєм у буквальному сенсі цього слова, то принаймні робив усе, щоб про нього так думали (правда, надаючи перевагу терміну метро- сексуал). Зростаючи в багатій сім’ї (і будучи єдиною дитиною), хлопець сприймав світ як місце, де все, що не робиться, робиться для нього. Ґрем переїхав з Чикаго, штат Іллінойс, до Стокгольма у 2009-му, де вступив у Королівський технологічний інститут на відділення медичної інжене¬рії (Division of Medical Engineering), організоване спільно з Каролін- ським інститутом і Університетом Сьодерторнс1. Із собою він привіз ти¬пово американську любов до показного життя, тлустого кімнатного гіавука-птахоїда по кличці Джорджі (скорочене від Джордж Буш- молодший) і презентоване Джеромом Келлі на двадцятиріччя спортив¬не купе «Porsche Cayman» (чия доставка на поромі обійшлась у суму, достатню для купівлі седану «Hundai Accent»). Тато Ґрема (співвлас¬ник солідної консалтингової фірми в Чикаго) свідомо відправив сина по¬далі віддому, щоби той набрався розуму, навчився самостійно прийма¬ти рішення і відповідати за них. Джером Келлі, можна сказати, досяг, чого хотів. Одного дня (навчившися приймати рішення) після п’ятої марної спроби захистити практичну роботу з молекулярної хімії Ґрем виматюкав професора Стефана Иоханссона, завершивши кар’єру ме-дичного інженера. Як виявилося, Джером Келлі, який до цього епізоду справно оплачував рахунки сина за навчання й проживання у Швеції, мав чіткі принципи в житті і — що більш важливо — мав яйця. Ігно-руючи охкання місіс Келлі, батько Ґрема перестав надсилати йому гро¬ші. Ґрем (навчившися відповідати за прийняті рішення) образився, перестав спілкуватися з батьками, навідріз відмовився вертатись в уні-