Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 126

—Глянь, Ерні!

—Бачу... — пілот нахмурився, — бачу.

Стовп чорного диму повільно розсмоктувався у повітрі.

—Схоже, вогонь щойно загасили, — задумливо відмітив перуанець.

—Забудь про Голову Папуги, — загорілася жінка, — лети про-сто туди.

Зафіксувавши напрямок, Ернесто Флоріоскоригував курс «СЄБЗП’И»...

CLIV

20 серпня 2012 року. 11:42 [UТС-5]

Паїтіті

Джейсон задумливо тер пальцями лоба. Перед ним на стіні кабінету чорніли дві дірки від куль, по краях котрих відлущилась штукатурка. Половини шибки у вікні не вистачало. Проте на цьому все. Він не знайшов слідів зламу, меблі та речі знаходились там, де їх залишили, до сейфа ніхто не наближався — аномальні зразки, записи, товсті пач¬ки доларів і перуанських нуебо солів лежали на місці.

Кулі залетіли ззовні, і швидше за все — випадково.

Чоловік спробував згребти побачене докупи і виліпити єдину кар¬тинку. Підпалений барак, зруйнована їдальня, двоє мертвих вартових, череда непритомних мачігуенга, тотально загальмований Роджер Зорн, паралізований Левко і психічно-пригнічений Метт Подольськи. І ще — непоясненна підпалина на піраміді. Хоч ти лусни, а єдиної кар¬тинки не виходило. Він почувався так, наче тулив докупи шматки паз¬ла з десяти різних коробок. Несподівано гостро Джейсон відчув, що йому не вистачає Семена. Той би щось придумав. Хоч щось.

—Джейсоне! — долинуло знадвору.

Чоловік визирнув крізь обстріляну шибку. До ганку широкими кро¬ками простував РодХолмґрен, штовхаючи перед собою Амаро Кіспе. Карлик втискав голову між пліч (і без того коротка шия зараз наче провалилась у тулуб) і сполохано зиркав навсібіч, марно силкуючись зрозуміти, що сталося за час його відсутності. Руки недоростка були скручені за спиною.

Джейсон вийшов назустріч стрільцю.

—Перекинуто кілька столів, щось скляне розбито, та в цілому об¬ладнання на місці, — доповів Род. — 1 золото теж. Ми також знайшли Ірландця, кухаря і двох студентів: ніґера і дівку.

—Науковці?

—Цей... здається, археолог... не пам’ятаю, як його...

—Джеррон Старкс, — хрипко підказав Кіспе.

—Ма’ть, він, — кивнув довготелесий. — Коротше, той розумака лежить біля поверхні з розпоро’гим черевом. — Джейсон не стримався

і зачудовано смикнув бровами. — Реально тобі кажу, Джейсоне, хтось конкретно постарався: кишки хіба що зі стелі не звисають. Решта об-і довбані, але живі, поволі оклигують. — Помовчавши, він додав: —| І я питав: ніхто нічого не пам’ятає.

—Для чого ти зв’язав Амаро? — Х’юз-Коулман подумки відзначив, що Кіспе поки що єдиний, хто постав перед ним у притомному стані, на своїх двох.

—Я його не зв’язував.

—Умг? — видав сивочолий.

—Лу знайшов еі региапо зв’язаного. Він кричав і лаявся аж пін.і з рота йшла.

—Що кричав?

Амаро німував, низько опустивши голову, так, наче ця розмова йо¬го не стосувалась.

—Кликав на допомогу. Але більше все-таки лаявся.

Джейсон спустився з ґанку і підступив упритул до карлика. Той не

ризикнув глянути на сивочолого.

—Що тут сталося, Амаро? спокійно (аж надто незворушно) по* цікавився Джейсон. Коротун розтулив рота, з-поміж губ зірвалось ко-ротке схлипування, і тут-таки його закрив. — Аміґо, тобі хоч-не-хоч доведеться розповісти.

Кіспе підняв голову, і по його очах Джейсон Х’юз-Коулман здога- < дався про відповідь за секунду до того, як вона прозвучала.

—Я не знаю, Джейсоне, — хрипко каркнув пігмей.

Та ви, в дідька, знущаєтесь з мене»;”

—Хтось спалив барак, намагався підірвати піраміду, порішив що-найменше двох твоїх хлопців і одного мого вченого, а ти нічого не зна-; єш?—Джейсон з роздратуванням втискав у повітря слова. — Що ти робив увесь цей час? Хто зв’язав тебе?

—Я не пам’ятаю. Клянусь!

Род Холмґрен дістав із задньої кишені напіврозстебнутий пенал з усім необхідним для ін’єкції героїну.

—Він лежав на підлозі зі скрученими руками і ногами, а на столі було ось це.

Х’юз-Коулман зиркнув на пенал, побачив шприц і здивовано ворух¬нув губами. Нова деталь, яка ще більше заплутує історію. На хвильку він відчув себе персонажем детективного роману Джеймса Паттерсона1,

1 Джеймс Б. Паттерсон (р. н. 1947) — американський письменник, автор низки тралерів про психолога Алекса Кросса, а також серії книг про детектива Майкла

в якому напруга досягається не психологічними прийомами, а штучним нагромадженням непов’язаних між собою і часто безглуздих фактів, які нереально звести докупи.

—Тебе накололи наркотиками? — Збентеження Джейсона три¬вало недовго: налякане блимання витрішкуватих очей Амаро говори¬ло саме за себе, і сивочолий усе зрозумів. — Ах ти сучий сину! — з ро¬та полетіли краплі густої білої слини. — Sucker! Shithead!!! Шматок собачого лайна-а!!! Ти ж мав за всім наглядати! Чорт забирай, я ли¬шив тебе на нещасних два дні! Ти...

Джейсон більше не стримувався, відставив праву ногу вбік, замах-нувся лівою і врізав носаком черевика в живіт низькорослому перу-анцю. Недоросток огидно харкнув і, не маючи змоги обіпертись на ру¬ки, похилився набік, немов підпиляне дерево.

Від удару Амаро розклало вуха, після чого в голову миттєво повер-нувся біль. Карлик вишкірився. Джейсон, сприйнявши оскал на свою адресу, знову переніс вагу на праву ногу і вдруге зацідив перуанцю лі¬вою ногою, цього разу приклавшись сильніше.

—Нетреба! — верескнув Амаро. Від однієї думки проте, що вна-слідок побиття біль (той дикий, надлюдський, нестерпний біль) повернеться, Кіспе ледь не напудив у штани. — Благаю, не...

Третій стусан під ребра розвернув його і вклав на землю за три кро¬ки від Джейсона. Трава впереміш із землею впхалась до рота, заглу¬шивши слова.

Х’юз-Коулман скипав всередині, зуби скреготали, немов заіржавілі зубчаті коліщатка, що не прокручувались сто років, але не затумане-ною частиною мозку чоловік усвідомив, що поява Амаро мала й пози-тивний ефект. Пенал з джгутом і голкою несподівано запропонував правдоподібне тлумачення тому, що відбулося. Авжеж, Джейсон доду¬мався б до пояснення сам, трохи пізніше, у спокійній обстановці, але Амаро Кіспе примусив здогадку випурхнути з-поміж інших, переважно нісенітних припущень, наче поплавок, що вигулькує понад водою: меш¬канців Паїтіті потруїли. Ніхто не вчиняв бунту, не було ніяких на¬падників ззовні — ворог поміж них. З якою метою здійснили отруєння Джейсон ще не знав (він припускав, що кінцевої мети зловмисники не досягли — можливо, завадило повернення «Ми-17»), але не сумнівав¬ся, що агресор перебуває всередині Паїтіті. Обвівши наїжаченим

1. Беннета. Попри надзвичайну комерційну успішність (загальний наклад його книг — понад мільярд примірників) Паттерсона часто критикують, називаючи «млявим автором трилерів», а також вважаючи його успіх більшою мірою фено¬меном маркетингу, ніж літератури.

поглядом частину тераси, згадавши про мертвого перуанця з рештка¬ми не проковтнутої їжі довкола голови, Х’юз-Коулман упевнився: лю-; дей отруїли (чи то наркотиками, чи чимось іншим, зараз це не має зна-чення), а з тими, кого не вдалося приспати, жорстоко розправились. ;

Зиркнувши на південь, чоловік помітив Семена. Амаро, який, кор-чачись, намагався підвестись, миттю вилетів у нього з голови.

—Метнись до гелікоптера і скажи Віктору нехай глушить двигу-; ни, — наказав Роду. — А тоді бігом до мене. — Джейсон кивком вка¬зав у напрямку дерев, під якими простятся Сьома. —Допоможеш пе-ренести росіянина в мою хатину.

Амаро Кіспе, збагнувши, що його на якийсь час залишили в спо¬кої, припинив спроби піднятися і притих. Ігнорування його цілковито влаштовувало. Біль у голові поволі нишкнув, і коротун волів би лежа¬ти отак, не рухаючись, цілу вічність. Байдуже, що під ребрами ниє, а в роті повно трави і землі. Аби лиш у голові не боліло.

Поклавши голову набік, лівою щокою до землі, Амаро несподіва¬но помітив довгастий чорний предмет перед кінчиком носа. Сфокусу-вавши на ньому витріщені і вкриті жилками очі, він розпізнав флеш¬ку — невеликий розсувний иБВ-диску формі запальнички з написом «ОаіаТгауеІег» на боку. Амаро поворушив дуплистими ^ніздрями і за-мислився...