Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Рубаї (з іл.) - Хайям Омар - Страница 16

Изменить размер шрифта:

* * *

258

Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,

Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?

Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову

Повітря видихнуть, що увібрав у груди?

* * *

259

Творець, благослови мене добром твоїм,

Щоб я не дякував за той кусок, що їм,

Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,

Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

* * *

260

Тюльпани та троянди пурпурові -

Тим пурпурові, що зросли із крові

Мужів великих. А ота фіалка

Із ока дівчини зросла в діброві.

* * *

261

Як тільки ранок прожене пітьму,

Я знову келих із вином візьму.

Відомо, що в вині є гіркота...

Це значить: істина сама в ньому.

* * *

262

Душі жалобного не накидай убрання,

Із книги радості не припиняй читання,

Пий келихом вино, сповняй свої бажання,

Бо може статися, що мить оця - остання.

* * *

263

На Долю нетривку не покладай надій

I Часу гострий меч розпізнавати вмій!

Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,

Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.

* * *

264

Цей караван-сарай із парою воріт

Готує муки нам і квапить наш відхід.

Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,

Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.

* * *

265

Пожалься, Господи, душі, що потерпає

В полоні давньому, звідкіль путі немає!

Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!

На руку згляньсь мою, що піали шукає!

* * *

266

Не слухай голосу продажного піїти,

Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!

Один по одному ідуть у безвість люди -

Й немає жодного, хто б повернувся звідти.

* * *

267

О раб семи планет і чотирьох стихій,

Що вічно трусишся в пропасниці лихій!

Зречися радості! На цім розпутті спраги

Про поворот назад і думати не смій!

* * *

268

І грудочка землі, й пилиночка мала

Були частинами прекрасного чола.

Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,

Бо й курява колись красунею була.

* * *

269

На жбан, з якого п'є поденщина проста,

Пішла султана плоть, дастура кров свята,

А на коновочку, з якої п'ють гуляки,-

Щока опиуса і дівчини уста.

* * *

270

Так мало радості в цьому земному колі!

Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!

Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,

Вода, вогонь та пил, що віється у полі.

* * *

271

Іде життя моє безрадісно і вбого,

Роблю без виробу й не зароблю нічого.

Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднів

Нам не доводиться випрохувать ні в кого.

* * *

272

Одні по кручах бід усе життя блукають

I хто вирішує всі справи їх - не знають.

А ці вишукують нагоду лиш - і потім

Усе доконують, що загодя рішають.

* * *

273

Аж поки з бідними біди не наберешся

I кров'ю власною не раз, не два заллєшся,

Добра не діждешся... Не діждешся, хіба що,

Немов закоханий, ти сам себе зречешся,

* * *

274

Коли нова весна вбере долини дно,

О люба, міркою хай цідять нам вино!

На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,

Адже у нас про них говорять не в одно.

* * *

275

Коли у мудрого є тайна будь-яка,

Хай в серці криється у нього, як Анкa*.

З малої рісочки стає перлина в мушлі,

Коли глибінь її оточує морська.

* Казковий птах.

* * *

276

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки -

I бачу, що нічого я не знаю.