Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 82

— Отже… вони, плюс ургали, плюс моя кіннота… Виходить близько тисячі проти трьох сотень піших воїнів у відкритому полі. Ми знищили їх усіх… Та перемога дісталась нам дорогою ціною… — король похитав головою. — А про наші точні втрати я не візьмусь говорити, доки ми не порахуємо мертвих. Хоч уже зараз бачу, що загинуло десь три чверті твоїх воїнів із мечами, а також більшість зі списами… Відійшла в царство мертвих і якась частина лучників. Що ж до моєї кінноти, то живими залишилося зовсім небагато — можливо, п'ятдесят-сімдесят, але не більше… Серед тих, кого я сьогодні втратив, було багато моїх друзів… Крім того, загинула сотня або ж півтори сотні ургалів… Нам доведеться поховати п'ять або шість сотень наших вірних воїнів, а ті, кому пощастило вижити, мають важкі рани. Я не знаю… Не знаю… Я не… — підборіддя Орина затремтіло, він схилився набік і напевно упав би з коня, якби Арія прожогом не підскочила й не підтримала його.

Тоді Насуада клацнула пальцями й, покликавши двох варденів, наказала їм віднести короля Орина до його намету, а потім привести до нього лікарів.

— Ми знищили ворога, та, на жаль, зазнали надто великих втрат, — тихо мовила Насуада. Її серце сповнювали біль і відчай. На очах у дівчини забриніли сльози, та вже за якусь мить вона опанувала себе й випрямила спину.

— А як ваш поєдинок? — спитала вона в Ерагона й Сапфіри.

Доки Ерагон розказував про їхню сутичку з Мертагом і Торнаком, Насуада не зронила жодного слова. Тільки тоді, як він закінчив розповідь, вона сказала:

— Ми не сумнівались у тому, що ви зможете уникнути їхніх пазурів, і це неабияк нам допомогло. До того ж, ви довели, що Галбаторіксу не вдалося зробити Мертага аж таким могутнім, аби ми втратили будь-які шанси на перемогу. Якби тобі допомагали ще пара-трійко чарівників, ти б неодмінно його здолав і зробив би з ним усе що заманеться. Гадаю, після цієї поразки Галбаторікс навряд чи наважиться розпочати війну з армією королеви Ісланзаді. А якщо нам пощастить знайти для тебе іще кількох чарівників, Ерагоне, то наступного разу, коли Мертаг і Торнак знову спробують захопити тебе й Сапфіру в полон, ми покінчимо з ними раз і назавше.

— І ти не хочеш брати їх у полон? — важко зітхнувши, спитав Ерагон.

— Я багато чого хочу й не хочу, але геть не певна, що мені пощастить зробити бодай половину з того, що я замислила. Може, Мертаг і Торнак не збираються тебе вбивати, але якщо нам випаде зручна нагода, то ми прикінчимо їх без жодних вагань. Чи, може, ти думаєш інакше?

— …Ні.

— А ви втратили когось із ваших чарівників під час поєдинку? — звернулась Насуада до Арії.

— Дехто з них якийсь час був без пам'яті, але зараз із ними, здається, все гаразд.

Насуада глибоко зітхнула й глянула на північ.

— Ерагоне, — сказала вона, — будь ласка, повідом Тріанну, що я хочу, аби Ду Врангр Гата придумали, як можна повторити закляття Галбаторікса. Хоч це й огидно, але ми маємо скористатися його магією. Ясна річ, ми не станемо робити це з усіма воїнами, але нам потрібно кілька сотень добровольців, які б згодились іти в бій під дією магії, щоб не відчувати болю.

— Слухаюсь, моя пані.

— Так багато смертей… — прошепотіла Насуада, стиснувши в руках повіддя. — Ми надто довго стирчали на одному місці. Гадаю, настав час знову полоскотати нерви Імперії й примусити її захищатись. — Вона пришпорила свого коня й рушила геть від табору, сповненого запаху смерті. Її кінь пручався й гриз повіддя. — Твій двоюрідний брат, Ерагоне, — гукнула Насуада, — прохав мене, щоб я дозволила йому взяти участь у сьогоднішній битві, але я відмовила. Схоже, він розлютився, та його наречена, гадаю, була зовсім іншої думки. Зроби мені послугу, дізнайся, чи вони ще й досі хочуть зіграти весілля саме сьогодні? Мабуть, після такого кровопролиття весільний бенкет підбадьорив би варденів.

— Я скажу тобі, щойно про це знатиму.

— Дякую. Можеш бути вільний, Ерагоне.

Покинувши Насуаду, Ерагон і Сапфіра поспішили до ельфів, які втратили свідомість під час їхньої битви, і подякували їм та їхнім побратимам за допомогу. Невдовзі потому Ерагон, Арія й Блодхгарм взялися за лікування Сапфіри, загоївши їй рани та подряпини. А коли Сапфірі стало краще, Ерагон полинув думками над табором, знайшов Тріанну й переказав їй прохання Насуади. Після цього Вершник та його дракон подалися шукати Рорана. Їх супроводжували ельфи на чолі з Блодхгармом. Арія тим часом пішла в якихось своїх справах.

Їм пощастило знайти Рорана й Катріну біля Хорстового намету — молодята стояли зовсім близько одне від одного й таємниче про щось шепотілися. Помітивши Ерагона й Сапфіру, вони вмить примовкли — Катріна склала руки й почала поглядати кудись убік, а Роран стиснув свого молота, що висів у нього за поясом, і ворушив підбором чобота невеличкий камінець.

Якийсь час Ерагон чекав, сподіваючись, що ті самі пояснять причину своєї сварки, але Катріна натомість дуже уважно оглянула Вершника та Сапфіру:

— Ви поранені?

— Були… але зараз уже все гаразд.

— Це так… дивно. Я чула казки про магію в Карвахолі, та, правду кажучи, ніколи в них не вірила. Вони завжди здавались мені такими неймовірними. А тепер навколо самі чарівники… Чому Мертаг і Торнак утекли? Ви дали їм добрячої прочуханки?

— Ми справді перемогли, але, на жаль, не завдали їм великої шкоди. — Вершник трішки помовчав, а потім, коли Роран і Катріна нічого не відповіли, спитав, чи вони ще й досі хочуть гуляти весілля саме сьогодні. — Насуада вважає, що вам не варто відкладати свого вінчання… та, може, краще зачекати? Треба поховати полеглих. До того ж, у нас з'явилась купа нових клопотів. Гадаю, було б краще відгуляти ваше весілля завтра.

— Ні, — твердо сказав Роран, вдаривши носком чобота об камінь. — Імперія може напасти на нас будь-якої миті, тож завтра вже може бути пізно. Якщо… якщо я загину, перш ніж ми одружимось, то що тоді буде з Катріною й нашою… — він примовк, а його щоки почервоніли.

Катріна вже перестала супитись. Вона лагідно глянула на Рорана й узяла його за руку.

— До того ж, — сказала вона, — страви вже готові, прикраси розвішані, а на наше весілля зібрались усі друзі. Буде шкода, якщо приготування виявляться марними. — Вона посмикала Рорана за бороду, і той, посміхнувшись коханій у відповідь, обняв її рукою.

«Я не розумію й половини того, що між ними коїться», — поскаржився Ерагон Сапфірі.

— То коли почнеться ваша церемонія?

— За годину, — розвів руками Роран.

ЧОЛОВІК І ДРУЖИНА

Невдовзі потому Ерагон уже стояв на верхівці невисокого пагорба, всіяного жовтими польовими квітами. Довкола пагорба простирались фантастично красиві луки, що добігали аж до берегів річки Джиєт. Небо було чисте й погоже, а сонячне світло, здавалося, затопило своїми хвилями геть усю землю. Від свіжого й прохолодного повітря віяло спокоєм, ніби після дощу.

Під пагорбом зібралась гамірлива юрба карвахольців і близько половини всіх варденів. Багато хто з воїнів тримав над головою довгі списи, на яких були закріплені вишиті прапори різних кольорів. Коні, серед яких був і Сніговій, мирно паслися за кількадесят футів від людей. Попри всі спроби швидко зібрати людей, Насуаді довелось витрати значно більше часу, аніж вона на те розраховувала.

Коли над юрбою пролетіла Сапфіра, Ерагон відчув, як легкий вітрець торкнувся його ще трохи вологого після миття волосся. Дракон приземлився поруч із юнаком, і той радісно йому посміхнувся.

«Привіт, малий», — мовила Сапфіра.

Іншим разом Ерагон, мабуть, дуже хвилювався б, збираючись виголошувати промову перед купою люду й вести аж таку врочисту та важливу церемонію. Але після битви, яка закінчилася кілька годин тому, усе довкола набуло інших кольорів, і юнакові здавалось, ніби це не реальне життя, а якийсь дивовижний сон. Саме тому він був спокійний.

Біля підніжжя пагорба стояли Насуада, Арія, Нархейм, Джормандер, Анжела, Елва та інші поважні особи. Короля Орина серед них не було — його рани виявились куди серйознішими, ніж здалося на перший погляд, і лікарі ще й досі не покинули його намету. Замість короля прибув його найголовніший урядовець Ірвін.