На тведiй землi - Самчук Улас Олексійович - Страница 6

До цього суворо виміряного клімату мого серця, був не менш суворо допасований мій господарський бюджет. Він був безоглядно підпорядкований диктатурі конечностей, кожний цент мав точно визначене місце, ніякого лібералізму не допускалося. і єдиного, чого я не міг перемогти, це спокуса музики. Я люблю цей солодкий гомін, як іспанець бій биків, а тому, не дивлячись на всі мої анахоретські затії, я не міг зректися настирливої думки набути власний радіо — апарат. і не тільки взагалі набути, а набути добрий, найкращий без огляду на його ціну.

Така ось бачите категорична наглість, і в цьому напрямку я почав негайну акцію. Я вичитав в "Телеграм"-і, що фірма "Юроп Редіо Саплай", при вулиці Бей, мабуть збанкрутована, робить випродаж радіо апаратів марки "Філіпс", яку я знав ще з Европи і мав до неї довір'я, за дуже провокуюче зниженими цінами. При найближчій нагоді їду на вулицю Бей, находжу потрібну фірму, оглядаю апарати, вони мені справді подобались, їх ціни справді доступні, але керуючись відомою істиною — сім раз відмір, а раз відріж, вирішаю оглянути також і інші цього роду об'єкти, щоб мати повніше уявлення про дійсну суть справи. і випадково, при вулиці Батерст, недалеко схрещення Дандес, натрапляю на невеличку, мабуть, нововідкриту крамничку з симфонічною назвою "Батерст Редіо енд Телевіжен ЛТД", деякі зовнішні ознаки якої дискретно вказували, що її власником міг бути хтось з моїх новоприбулих ланців. Я не помилився. Її власником був не лишень новоприбулий, але й мій земляк і навіть знайомий, дуже симпатичний рудоголовий добродій на прізвище Коваленко, з яким ми інколи зустрічалися, який мав не тільки цю мініятюрну торгівлю найблагороднішими винаходами електронне — музичної техніки, а також майстерню для їх направи.

Ми дуже радо привіталися, а до того, коли він довідався, що я не прийшов збирати на ніяку благородну ціль пожертви, а лишень купити один з його дорогоцінних апаратів, ми стали цілком друзями. Великого вибору не було. Не дивлячись на виключно музичну вивіску, на складі значилось: два холодильники "Леонард", три газові печі "Полей", дві електричні печі "Дженерал електрик" і один єдиний радіо — апарат якраз тієї марки "Філіпса", який провокативно займав центральне місце головної вітрини і належав до "духозапираючої краси стилю, довірливого достосування до кожної хатньої обстановки, з надзвичайно багатою гамою звуко — тонів", як говорилося в газетній реклямі. Що ж до апаратів телевізії, то їх покищо не було, але завжди можна було набути в іншому місці за посередництвом мого благородного земляка.

Я заявив, що керуючись гаслом "свій до свого по своє", я маю добрий намір позбавити його цього одинокого "Філіпса", якщо він матиме не менше добрий намір… і показав йому випродажні ціни "Юроп редіо"… На що мій земляк відповів, що це ціни дефіцитні, можливо та фірма набула свій товар з якогось погорілого складу, що його апарат значно дорожчий, але… в кожному разі, не бажаючи випустити з голими руками свого "першого клієнта", він погоджується "нічого не заробити" і вже завтра доставити товар до мого дому. А був це великий, з патефоном на три скалі, з короткими хвилями суперсонік, яким я можу слухати навіть Европу.

Це була грандіозна комерційна трансакція, яка так успішно започаткувала стабілізацію мого домашнього устаткування предметами першорядної вартости. Не всі можливо відповідно мене зрозуміють, але буває і так, коли вартості треба розуміти релятивне з різних точок погляду, а один мудрець до цього додав, що за новою математикою, 2 і 2 може творити 22. Зрозуміло, що нова математика дуже пасує для інтерпретації нової економіки. Для мене ця заплутана філософська фраза аж надто зрозуміла і проста.

Як було домовлено, вже другого дня, мій новонабутий суперсонік стояв у моїй головній кімнаті на почесному місці, від чого ця кімната засяяла радістю і помолодшала принаймні на два десятки років, а увечорі того ж дня, вона вже була по вінця заповнена симфонічною оркестром міста Ню Иорку під диригентурою самого Артура Тосканіні, яка з такою прецизністю виконувала мою улюблену "Недокінчену симфонію", що мені дослівно розтавало в грудях серце і при тому я не міг вистарчально надякуватись тим добрим первомайс-трам, які змайстрували таку просту на вигляд скриньку, яка уможливлює мені ловити з повітря не тільки кисень і водень, а також Шуберта.

Марті моя музикальна пригода, розуміється, не подобалась, я міг купити щось таке за двадцять долярів і слухати ту саму музику, по друге, коли йдеться про справжнє мистецтво, вона не визнає виконання "мертвого апарату", а воліє "живу музику" піяніна чи скрипки, виконану "живою людиною". Я одразу з нею погодився, лишень обережно зазначив, що не кожному дано можливість володіти цим мистецтвом і що я, наприклад, позбавлений цього дару взагалі. Вона не годилася. Якщо вже ви любите музику, — казала вона, — якщо ви маєте слух — можете також грати. — "Само грати", — казав я, — ще не вистарчає, треба "могти грати" і "вміти грати". інакше, це буде не музика, а партацтво, а тому я вже волію радіо — апарат і найкраще виконання.

Не дивлячись на ці наші гострі розбіжності, Марта все таки запрошує мене на вечерю. Не можу відмовитись, це значило б легковаження гостинности. За вечерею переходимо на "модерне мистецтво", якого вона також не визнає. На її думку, це лиш безглузда базгранина телячого хвоста. Я хотів було щось заперечити, але пригадав, що її відношення до модерного мистецтва має деякий зв'язок з Леною, тому залишив цю проблему. Марта деякий час провокувала мене; — Ну… Розуміється. Ви напевно лишень за модерне, — казала вона з ноткою кпинів. — А як вам подобається Рубенс? — відхиляв я мову в інший бік. — Рубенса я розумію, — відповідала вона. — Але його сучасники не конче розуміли, — відповідав я. — Як можна не розуміти Рубенса. Там все ясно, — казала вона. — Наші нащадки те саме казатимуть про Кокошку, — відповідав я. Останнє прізвище не справило на Марту ніякого враження, вона напевно його не чула і це помогло нам відчепитися від модерного мистецтва.

Я мав необережність зазначити, що суперечки не конче найкращий засіб для плекання добрих між людьми стосунків, на що моя гаряча опонентка виголосила цілу промову на захист суперечок. — Я з вами не погоджуюсь! Я з вами рішуче не погоджуюсь! — патетично казала Марта. В суперечках огострюються погляди, родяться нові думки, постають ідеї. — Для цього існує дискусія, — обережно перечив я. — А яка різниця? Це лиш питання темпераментів, — вибухала Марта. — Дуже істотна різниця. Суперечки не так виявляють думки, як спричиняють конфлікти, а дискусія навпаки… — казав я тим же самим стриманим тоном. — Життя це і є конфлікти, — казала Марта. — Погоджуюсь. Лишень коли вони не самоціль, а засіб до цілі, - не здавався я. — А що по вашому любов? — тоном прокуратора питала Марта. — Вимагається точнішого визначення: до кота, до брата, до ближнього? До доброї печені? — легковажно казав я. — Ви добре знаєте, що я маю на увазі, - нетерпеливилася Марта. — О! Розумію! Розумію! Кохання, ревнощі, зрада! Ніж в серце. Це вже конфлікт. Але є ще й інший варіянт цієї штуки: Адоніси, гармонія сердець, пастушка, сопілки, соловейки…

і соловейко щебетав, німіли квіти опівночі, коли весною серед ночі, твої я очі цілував… — Але це вже не конче конфлікт, — казав я. — Не маю на увазі цієї солодкої патоки, — гарячкувала Марта. — Так і кажіть. Вогонь. Вулканні вибухи. Без сумніву і це любов. Любов коси до каменя. Але тут вже можна спекулювати. Тут вже годі сказати, де любов, де нелюбов, можливо ненависть хоч би й з любови. іноді це патологічне. Вам це імпонує? — питав я поблажливо. — А що імпонує вам? — питала вона різко. — Не можу окреслити точно. В кожному разі не самий конфлікт, а й гармонія. Вимоги серця, крови, гормонів. Можливо також мрія… Туга. Також романтика. Навіть спорідненість душ. А в молодості, це солодкий чад серця… Зрештою, це знані речі, чи варто повторятися, — казав я переконливо. — Але ж ви кажете, що це вимога крови, гормонів, — не здавалася Марта. — Так каже медицина. і я їй вірю. к ще й закон розмноження, — казав я зверхницьким тоном. — А скажіть: чи ви направду такий черствий, а чи тільки вдаєте, — робила свої висновки Марта і її наміри були виразні. За її бажанням я мусів бути зовсім іншим — покірним; слухняним, піддайним, романтичним, героїчним, лицарським, вона любила гарні слова, поетичні образи, які вона слухала, не спускаючи великих, пивних очей з мене, що мене і бентежило, і разом інтригувало.