Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 42

Механік Фішер заявив, що може змонтувати. Дідеріх зненацька виявив до нього велику прихильність.

— Самі розумієте: я краще заплачу за понаднормові години вам, ніж викину гроші на чужого. Кінець кінцем ви ж наш старий робітник. — Наполеон Фішер підняв брови, але нічого не сказав. Дідеріх доторкнувся до його плеча. — Бачте, любий друже, — півголосом сказав він, — у цьому голандері я розчарований. На рисунках у проспекті він виглядав інакше. Вал має бути значно ширший, бо звідки ж візьметься більша продуктивність, яку вони нам обіцяли? Як ви гадаєте? На вашу думку, витяг путящий? Я боюся, що маса застрягатиме.

Наполеон Фішер подивився на Дідеріха допитливо, але вже розуміючи, в чому річ. Він нерішуче зауважив, що машину слід було б випробувати. Дідеріх уникав його погляду, він удавав, ніби вивчає машину. При цьому він підбадьорливо сказав:

— Гаразд. Ви змонтуєте цю штуку, я заплачу вам за понаднормові години з надбавкою в двадцять п’ять процентів, а потім ви, з божою поміччю, відразу ж запустите її з матеріалом. Побачимо, чи добре вона працює.

— Навряд щоб вона добре працювала, — сказав механік, явно ідучи назустріч господаревим бажанням. Дідеріх безтямно схопив його за руку. Наполеон Фішер був другом, рятівником!

— Ходімте-но зі мною, мій любий, — в його голосі чути було хвилювання. Він повів Наполеона Фішера в дім, де пані Геслінг піднесла йому склянку вина, а Дідеріх, не дивлячись, сунув йому до рук п’ятдесят марок.

— Я покладаюся на вас, Фішере, — сказав він. — Якби не ви, вони б мене там обдурили. Дві тисячі марок я вже їм кинув у пельку.

— Вони повинні їх повернути, — догідливо сказав механік.

— Ви теж так думаєте? — заповзято перепитав Дідеріх.

І вже наступного дня, по обідній перерві, якою він скористався для випробування голандера, Наполеон Фішер повідомив свого господаря, що нове придбання нікуди не годиться. Маса застрягала, доводилося вдаватись до дерев’яної мішалки, як у першому-ліпшому голандері найстарішої конструкції.

— Значить, явне шахрайство! — вигукнув Дідеріх. До того ж голандер вимагав понад двадцяти кінських сил. — Це суперечить угоді! Невже ми повинні це терпіти, Фішере?

— Ми не повинні цього терпіти, — вирішив механік, погладжуючи вузлуватою рукою поросле чорним волоссям підборіддя. Дідеріх уперше глянув йому просто в очі.

— Отже, ви можете потвердити, що голандер не відповідає умовинам контракту?

В рідкій борідці Наполеона Фішера промайнула легка посмішка.

— Можу, — сказав він.

Дідеріх помітив посмішку. Тим бравіше він повернувся.

— Ну, тоді я їм покажу, з ким вони мають до діла!

Він зразу ж написав Бюшлі і К° в Ешвейлері листа, складеного в енергійних виразах. Відповідь прибула із зворотною поштою. Його претензії їм незрозумілі, новий патентований голандер системи Майєра випробуваний вже на багатьох фабриках, список яких додається. Про те, щоб узяти його назад, а тим паче про повернення двох тисяч марок завдатку, не може бути й мови, навпаки, решту домовленої суми треба сплатити негайно. Дідеріх відповів ще рішучішим листом і настрахав, що звернеться до суду, Бюшлі і К° спробували вгамувати його, вони запропонували перевести повторне випробування.

— Вони злякалися, — сказав, вишкіривши зуби, Наполеон Фішер, якому Дідеріх показав листа. — Позиватися їм невигідно, бо їхній голандер ще не досить знаний.

— Слушно, — сказав Дідеріх. — Вони в наших руках!

І, певний перемоги, він різко відхилив будь-яку угоду й запропоновану знижку. Однак, не одержавши протягом кількох днів відповіді, почав тривожитися. Може, вони все ж таки очікують, поки він звернеться до суду? А може, вони самі подали на нього скаргу? Кілька разів на день його очі непевно шукали Наполеона Фішера, який відповідав йому поглядами спідлоба. Вони більше не розмовляли один з одним. Але якось уранці, годині об одинадцятій, коли Дідеріх сидів за другим сніданком, покоївка подала йому візитну картку: Фрідріх Кінаст, вірник фірми Бюшлі і К°, Ешвейлер; Дідеріх ще крутив її в руках, коли завітальник увійшов до їдальні. На порозі він зупинився.

— Пардон, — сказав він, — це, певно, помилка. Мене направили сюди в дім, але мета мого візиту чисто ділова.

Дідеріх зважився.

— Я розумію, але це не має значення, будь ласка, заходьте. Моє ім’я доктор Геслінг. А це моя мати і сестри, Еммі і Магда.

Прибулий підійшов ближче і вклонився дамам.

— Фрідріх Кінаст, — пробурмотів він.

Він був високий на зріст, з білявою борідкою, в брунатному шерстяному костюмі. Всі три дами прихильно всміхнулися.

— Може, й ви з нами поснідаєте? — спитала пані Геслінг.

А Дідеріх:

— Ну, звичайно. Адже ж ви поснідаєте з нами, пане Кінасте?

— Не відмовлюсь, — відповів представник Бюшлі і К°, потираючи руки.

Магда поклала йому на тарілку копченого оселедця, який він почав вихваляти ще перед тим, як підніс виделку до рота.

Дідеріх, простодушно сміючись, запитав його:

— З тверезою головою ви, певно, неохоче діла справуєте?

Кінаст також засміявся;

— У справах я завжди тверезий.

Дідеріх осміхнувся.

— Ну, тоді ми з вами дійдемо згоди.

— Все залежить від того, як… — і лукаво-визивні Кінастові слова супроводжувалися поглядом у бік Магди.

Вона зашарілася.

Дідеріх налив гостеві пива.

— Ви, певно, маєте ще й інші справи в Нецігу?

На це Кінаст стримано відповів:

— Там видно буде.

Намацуючи грунт, Дідеріх сказав:

— З Клюзінгом у Гаузенфельді ви діла не зробите, у нього в справах застій.

Кінаст промовчав, і Дідеріх подумав: «Вони прислали його тільки заради голандера, процес їм дуже не до речі!» Тут він помітив, що Магда й представник Бюшлі і К° п’ють одночасно і поверх кухлів дивляться одне одному в очі. Еммі і пані Геслінг сиділи, наче закам’янівши. Дідеріх, сопучи, нахилився над своєю тарілкою, але зненацька почав вихваляти сімейне життя.

— Вам пощастило, любий Кінасте, другий сніданок — це в нашій родині найприємніший час дня. Коли ось так серед роботи вирвешся сюди нагору, відчуваєш знову, що ти, так би мовити, теж людина. Ну, а це потрібне кожному з нас.

Кінаст погодився, що це потрібне кожному. На запитання пані Геслінг, чи він одружений, Кінаст відповів, що ні, і подивився при цьому на Магдин проділ, бо вона саме нахилила голову.

Дідеріх підвівся і клацнув каблуками:

— Пане Кінасте, — з наголосом сказав він, — я до ваших послуг.

— Дай панові Кінасту викурити сигару, — попросила Магда. Вона сама піднесла до його сигари запаленого сірника. Кінаст висловив надію, що йому пощастить ще раз засвідчити свою пошану дамам, і з багатонадійною усмішкою подивився на Магду. Але надворі він заговорив зовсім іншим тоном.

— Які тут старі й затісні приміщення! — холодно і зневажливо зауважив він. — Подивилися б ви на наші корпуси.

— В такій дірі, як Ешвейлер, — так само зневажливо відповів Дідеріх, — це не штука. Ось тут спробуйте знести це громаддя будинків!

Потім він різко і владно наказав покликати механіка, щоб запустити в хід новий голандер. Наполеон Фішер трохи затримався, то ж Дідеріх сам побіг по нього з криком:

— Вам що, вуха позакладало, чи як? — Але щойно він опинився віч-на-віч з ним, крик його стих; ледь чутним, зривистим голосом, вилупивши від напруження очі, він сказав: — Фішере, я думав про вас: я задоволений вами, з першого числа я збільшу ваше утримання до ста вісімдесяти марок.

Наполеон Фішер коротко й багатозначно кивнув, і вони розлучилися. Дідеріх одразу почав знову кричати: робітники курили!

Вони запевняли, що це дух його ж власної сигари. Представникові Бюшлі і К° він сказав:

— А втім, я застрахований, проте дисципліна насамперед. Чудове обладнання, га?

— Застарілий агрегат! — відказав Кінаст, неприязно оглядаючи машини.

Знаю, мій любий, — глузливо заперечив Дідеріх. — Але не гірший від вашого голандера, в усякому разі. — Незважаючи на Кінастові протести, він і далі гостро картав вітчизняну промисловість. З новим устаткуванням він почекає до поїздки в Англію. Він поставить усе на широку ногу. З того часу, як він сам керує підприємством, воно швидко зростає. І його можна ще значно розширити. Він почав прибріхувати: — Тепер у мене угоди з двадцятьма окружними газетами. А берлінські торгові доми просто не дають мені спокою.