Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 25
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Щоб уникнути дальших напосідань з боку родини Геппелів, він зразу ж виїхав. У купе стояла нестерпна духота. Дідеріх був сам, отож він спочатку скинув піджак, а потім жилет і черевики. За кілька станцій перед Нецігом до купе ввійшли дві дами, як на їх вигляд, іноземки; Дідеріхова фланелева сорочка, очевидно, шокувала їх. Щодо нього, то їхня надмірна елегантність була йому огидна. Вони незрозумілою мовою звернулися до нього з якоюсь претензією; у відповідь на це він знизав плечима і поклав ноги в шкарпетках на сидіння. Вони затиснули носи і почали кликати на допомогу. Прийшов кондуктор, за ним сам начальник поїзда, але Дідеріх подав квиток другого класу і обстоював свої права. Він навіть дав зрозуміти кондукторові, що йому б не вадило бути обережнішим у висловах, адже ніколи не знаєш, з ким маєш до діла.
Після того, як він переміг і обидві іноземки вийшли, в купе натомість увійшла інша дама. Дідеріх кинув на неї рішучий погляд, але вона вийняла із сумочки ковбасу і почала їсти її просто з рук, посміхаючись до нього. Тоді його войовничий запал згас, він відповів їй широкою ясною посмішкою і заговорив з нею. Виявилося, що вона з Неціга. Він назвав своє прізвище, і вона скрикнула від радості: вони ж старі знайомі!
— Невже?
Дідеріх допитливо оглянув її: повне, рожеве обличчя з м’ясистим ротом і маленьким зухвалим кирпатим носиком; біляве волосся, рівно і акуратно зачесане, молода повна шия і пальці в напіврукавичках, які тримали ковбасу і самі були схожі на рожеві ковбаски.
— Ні, — вирішив він, — я вас не знаю, але ви страшенно апетитні. Наче свіжовимите поросятко. — І він обхопив її за стан. Тієї ж миті він дістав ляпаса.
— Здорово, — сказав він, потираючи щоку. — Ви маєте багато таких у запасі?
— Вистачить на всіх нахаб. — Вона голосно засміялася і двозначно підморгнула йому маленькими очицями, — Шматок ковбаси можете одержати, але більше нічого.
Він мимоволі порівняв її манеру захищатися з Агнесиною безпорадністю і сказав собі: «З такою можна спокійно одружитися». Кінець кінцем вона сама назвала своє ім’я, і коли він усе ж таки не міг згадати її прізвища, вона запитала його про сестер. Зненацька він вигукнув:
— Густа Даймхен!
І обоє засміялися від радості.
— Ви завжди дарували мені гудзики з ганчір’я на вашій паперовій фабриці. Цього я вам ніколи не забуду, пане докторе! А знаєте, що я з тими гудзиками робила? Я їх збирала, а коли мати давала мені гроші на гудзики, я купувала собі цукерки.
— Он ви яка практична! — Дідеріх був у захваті. — А пам’ятаєте, як ви завжди перелазили до нас через паркан, безсоромнице ви така? Панталонів на вас звичайно не було, і коли плаття задиралося, можна було дещо побачити.
Вона зойкнула: порядна людина про такі речі забуває.
— Але тепер це все, мабуть, ще краще… — додав Дідеріх.
Вона раптом стала серйозною.
— Тепер я заручена.
З Вольфгангом Буком вона заручена! Дідеріх змовк, на обличчі його відбилося розчарування. Потім він стримано заявив, що знає Бука. Вона обережно спитала:
— Ви, певно, вважаєте, що він трошки дивакуватий?
Але Буки — така аристократична родина. А,втім, інші родини мають зате більше грошей, — додала вона.
Дідеріх з подивом глянув на неї. Вона підморгнула йому. Йому кортіло поставити їй питання, але мужність зненацька зрадила його.
Перед самим Нецігом панна Даймхен спитала:
— А ваше серце, пане докторе, ще вільне?
— Заручин я у всякому разі щасливо уникнув. — Він багатозначно кивнув головою.
— Ах, про це ви повинні мені розповісти! — вигукнула вона. Але вони вже під’їздили.
— Сподіваюся, ми незабаром побачимося, — закінчив Дідеріх. — Скажу вам тільки одне: молоді люди потрапляють часом у страшенно ризиковане становище. Одне слово — і все життя зіпсоване.
Обидві сестри його були на вокзалі. Добачивши Густу Даймхен, вони спочатку скорчили гримасу, але потім кинулися до неї і допомогли винести багаж. Вони пояснили свою запопадливість, як тільки залишилися з ним на самоті. Густа одержала спадщину, вона мільйонерка! Ах, он як! Його пошана до неї переросла в страх.
Сестри розповіли йому всі подробиці. Якийсь старий родич з Магдебурга відписав Густі всі гроші за те, що вона доглядала його.
— І вона заслужила це, — зауважила Еммі. — Кажуть, що під кінець він став страшенно неапетитним.
Магда додала:
— І взагалі, можна собі уявити, що там було, адже Густа прожила з ним сама цілий рік.
Дідеріх ураз почервонів.
— Такого молода дівчина казати не сміє! — обурена крикнув він, а коли Магда почала запевняти, що про це говорять і Інга Тіц, і Мета Гарніш, і взагалі всі: — Тоді я рішуче вимагаю, щоб ви спростовували ці плітки.
Запанувала мовчанка; потім Еммі сказала:
— Густа, власне, вже заручена.
— Знаю, — пробурчав Дідеріх.
Дорогою вони зустрічали знайомих, Дідеріха називали «паном доктором», він відповідав гордою сяючою усмішкою і йшов далі між Еммі та Магдою, які збоку захоплено оглядали його по-новому закручені вуса. Вдома пані Геслінг зустріла сина з розкритими обіймами і з криком умирущої від спраги людини, яка нарешті дочекалася рятівної краплини води. І з Дідеріхом трапилося те, чого він аж ніяк не передбачав: він заплакав. Він раптом відчув усю врочистість цієї хвилини, коли вперше входив у дім як справжній голова сім’ї, закінчивши свою освіту, з титулом доктора, долею настановлений керувати фабрикою і сім’єю на свій власний освічений розсуд. Він простяг руки матері і сестрам і поважним тоном сказав:
— Я завжди буду пам'ятати, що я за вас усіх відповідаю перед богом.
Але пані Геслінг була стривожена.
— Ти готовий, сину мій? — спитала вона. — Наші робітники чекають на тебе.
Дідеріх допив пиво і на чолі своєї родини зійшов донизу. Двір був чисто підметений, гірлянди квітів оповивали вхід на фабрику і напис «Ласкаво просимо!». Перед входом стояв старий бухгалтер Сетбір.
— Добридень, пане докторе! — сказав він. — Я не зійшов нагору, бо був завізний.
— Заради сьогоднішнього дня можна було відкласти роботу, — відказав Дідеріх і пройшов повз Сетбіра. В приміщенні для ганчір’я він побачив робітників. Всі стояли купою: дванадцять робітників, які обслуговували машини — папероробну, різальну і голандер, три конторники, сортувальниці ганчір’я. Чоловіки відкашлювалися, всі почувалися ніяково. Нарешті, жінки випхнули наперед маленьку дівчинку з букетом квітів у руці. Вона тоненьким, як флейта, голоском привітала пана доктора і побажала йому щастя. Дідеріх з милостивим виглядом узяв букета; тепер була його черга відкашлюватися. Він обернувся до матері і сестер, потім пильно подивився в очі робітникам усім підряд, навіть чорнобородому механікові, хоч погляд цього чоловіка був йому неприємний, і почав:
— Люди! Ви — мої підлеглі, отже, я хочу вам тільки сказати, що тепер ми будемо працювати на повну силу. Я маю намір пожвавити роботу на виробництві. Останнім часом, відколи тут не стало господаря, дехто з вас, мабуть, думав, що тепер можна байдики бити. Але це велика помилка, я кажу це насамперед старим робітникам, які робили тут ще за часів мого покійного батька.
Він підвищив голос, заговорив ще рішучіше і урочистіше і при цьому зупинив погляд на старому Сетбірі:
— Тепер я сам узяв кермо до рук. Я тримаю правильний курс, я поведу вас назустріч щасливим дням. Тих, хто хоче мені допомогти в цьому, — зичливо прошу; а тих, хто буде заважати мені в моїй роботі, я зітру на порох!
Він спробував блиснути очима, вуса його настовбурчилися ще більше.
— Тут є тільки один господар, і цей господар — я. Я відповідаю тільки перед богом і своїм сумлінням. Я буду завжди ставитися до вас із батьківською доброзичливістю. Але всякі крамольні наміри розіб’ються об мою непохитну волю. Якщо виявиться, що хтось із вас…
Він втупив очі в чорнобородого механіка, вираз обличчя якого здавався йому підозрілим.
— …підтримує зв’язки із соціал-демократичними колами, то між мною і ним усе буде закінчене. Бо для мене кожен соціал-демократ — ворог мого підприємства і моєї вітчизни… Ну, а тепер повертайтеся до своєї роботи та подумайте над тим, що я сказав.
- Предыдущая
- 25/100
- Следующая