Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 39

писала повісті «Три долі», «Від себе не втечеш», «Ли-

мерівна», оповідання «Два сини», «Не до пари», казки

для дітей. Тут були написані повісті і романи російсь-

кою мовою «Глухой городок», «Червонный король»,

«Тюлевая баба», «Жили да были три сестры», «Запи-

ски причетника» тощо.

214

Свої враження про столицю Франції, про побут її

мешканців, зустрічі з людьми різних верств і профе-

сій вона друкувала у 1864-1866 роках у газеті «Санкт-

Петербургские ведомости» під назвою «Отрывки пи-

сем из Парижа».

Марія Олександрівна знала багато українських пі-

сень, які чудово співала своїм контральто. У 1864 році

вона підготувала до видання збірник українських на-

родних пісень з нотами. На ноти їх поклав капельмей-

стер Люцернської опери композитор Едуард Мертке,

якому вона наспівала двісті десять пісень. У 1866 році

з друку вийшов тільки один зошит (25 пісень) із вось-

ми. Через брак коштів видання припинилося, руко-

пис пропав. Після аранжування пісень Е.Мертке на-

писав і опублікував «Шість експромтів на українські

теми».

З 1865 року Марія Олександрівна стала постійним

співробітником популярного «Журналу виховання й

розваги», який видавав прогресивний французький

видавець і дитячий письменник П'єр Жуль Етцель.

Співпраця з Етцелем переросла в багаторічну дружбу.

Внаслідок праці в журналі Марко Вовчок стала також

і французькою письменницею та перекладачкою ро-

сійською мовою багатьох книжок французьких пись-

менників. У 1866-1871 роках на сторінках «Журналу

виховання й розваги» було опубліковано французь-

кою мовою сім казок і оповідань письменниці і повість

«Слизький шлях», написану разом з Етцелем.

За кордоном Марія Олександрівна познайомила-

ся з молодим юристом Олександром Пассеком, якого

після закінчення Московського університету посла-

215

ли збирати в західноєвропейських країнах матеріали

для проекту нового тюремного положення. З перших

днів знайомства вони покохали одне одного. Та ї ї ща-

стя було недовгим, у вересні 1866 року Пассек помер у

Ніцці від туберкульозу.

У лютому 1867 року Марія Олександрівна повер-

нулася до Петербурґа. У вересні 1867 року в Чернігові

помер її чоловік Опанас Васильович Маркович.

У Петербурзі Марко Вовчок стає співробітником

журналу

«Отечественные

записки», редактором яко-

го з 1868 року став М.Некрасов. У журналі вона керує

відділом іноземної літератури. В цей час найближчим

другом і порадником письменниці був ї ї троюрідний

брат Дмитро Писарєв. У співробітництві з ним вона

здійснила переклад російською мовою «Походження

людини» Чарльза Дарвіна і «Життя тварин» Альфре-

да Брема. Дружба і творча співпраця видатних діячів

культури була плідною, але, на жаль, тривала недо-

вго. 16 липня 1868 року, під час купання у Ризькій за-

тоці біля Юрмали (Латвія), Дмитро Іванович Писарєв

потонув. Смерть дорогого друга була для Марії Олек-

сандрівни тяжким ударом. Після його смерті вона до-

вго хворіла.

Переборюючи утиски цензури, М.Некрасов і М.Сал-

тиков-Щедрін опублікували в журналі «Отечествен-

ные записки» ї ї романи і повісті «Живая душа» (1868,

з присвятою Д.І. Писарєву), «Записки причетника»

(1869-1870), «Путешествие во внутрь страны» (1871),

«Теплое гнездышко» (1873), « В глуши» (1875). У 1874

році окремою книжкою вийшла збірка оповідань і по-

вістей «Сказки и быль».

216

Марко Вовчок добре

знала французьку, німець-

ку, італійську, англійську,

польську, чеську, данську

мови і з усіх цих мов багато

творів художньої літерату-

ри переклала російською

мовою. Завдяки її перекла-

дам у російську літерату-

ру ввійшло багато творів

французьких

письменни-

ків: Гектора Мало, Андре

Лео,

Еркмана-Шатріана,

Альфреда де Мюссе, Лю-

сьєна Біара, П.Ж. Ста-

Перше число журналу

ля, М. де Шервіля, Жана

«Перево-

Масе, Каміля Фламмарі-

ди лучших иностранних

она, А.Бреа, Жуля Сандо,

писате-

Е.Ш. Кандеза. Найбільшу лей». За редакцією Марка

Вовчка.

популярність

їй

як

перекла- 1871 рік.

дачці принесли романи Жуля Верна.

П'ятнадцять

його

романів у перекладах Марка Вовчка із захопленням

читала вся Росія.

У січні 1871 року Марко Вовчок стає редактором

ілюстрованого журналу «Переводи лучших иностран-

ньіх писателей». У журналі вона друкувала чимало

своїх перекладів творів Жуля Верна, Віктора Гюґо,

П.Ж. Сталя та інших французьких письменників. Че-

рез брак коштів і утиски цензури видання журналу у

1872 році припинилося.

За десять років життя в Петербурзі (1867-1877)

Марко Вовчок написала багато визначних творів і пе-

217

реклала цілу бібліотеку французьких, англійських і

німецьких книг.

У липні 1875 року у Марії Олександрівни і її другого

чоловіка Михайла Дем'яновича Лобача-Жученко (1850-

1927) народився син Боря (р. с. 1938), майбутній моряк, визнач-

ний вчений з корабельної механіки. Відтоді вона вино-

шує план назавжди припинити літературну діяльність,

зв'язки з друзями і знайомими і оселитися в глухій про-

вінції. Для прийняття такого рішення було багато при-

чин: велика перевтома від багаторічної праці, втрата

близьких людей, погіршення стану здоров'я, цензурні

утиски при виданні її творів, а з 1876 року — заборона

царським урядом друкувати твори українською мовою.

У січні 1878 року вона стає законною дружиною від-

ставного офіцера М.Д.Лобача-Жученка і з сином Бо-

рисом залишає Петербурґ і виїжджає до місця служби

чоловіка. Так з'явилася нікому невідома жінка Лобач-

Жученко. Вона живе в місцях служби свого чоловіка:

Ставрополі, Абрау-Дюрсо, Новоросійську, селі Сер-

гієвському на Ставропільщині, знову в Ставрополі.

У 1886-1893 роках Марко Вовчок жила в містечку Бо-

гуславі та в селі Хохітва на Київщині. Перебуваючи в

Україні, Марко Вовчок збирала народну творчість і го-

тувала матеріали для словника української мови.

У 1893 році Лобачі-Жученки переїхали з України

до Саратова. Тут Марко Вовчок підготувала до друку

повне зібрання своїх творів у восьми томах. Сім томів

вийшли з друку у 1899 році. Восьмий том цензура не

дозволила друкувати, і доля рукопису невідома.

У 1899-1905 роках Марко Вовчок із чоловіком жили

в селі Олександрівському на Ставропільщині, де вона

218

написала повість «Отдых в деревне», оповідання «Чор-

това пригода» і «Гайдамаки», переклала з польської

російською мовою оповідання Болеслава Пруса і Кле-

менса Юноші.

У 1902-1903 роках видавництво «Вік» у Києві над-

рукувало її твори у двох томах.

На початку 1906 року М.Д. Лобач-Жученко залишив

службу і переїхав із Марією Олександрівною на хутір

Долинський (нині у межах міста Нальчика, Північний

Кавказ), де вони збудували невелику хату на три кім-

нати. Тут Марко Вовчок, незважаючи на тяжку хворо-

бу, продовжувала літературну працю.

Померла Марія Олександрівна 10 серпня 1907 року.

Її поховали в садку біля хати. Перед смертю письмен-

ниця заповіла, щоб її поховали в Україні, а садиба, де