Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 38

десятилітньої

солдатчи-

ни до Петербурґа. У сво-

єму щоденнику («Жур-

налі») він 18 лютого 1858

Тарас Григорович

року (за старим стилем)

Шевченко

(1814-1861).

209

записав: «Какое возвышенно прекрасное создание эта

женщина... Необходимо будет ей написать письмо и

благодарить ее за доставленную радость чтением ее

вдохновенной книги». А 22 лютого пише листа М.Ла-

заревському, в якому просить довідатися про адресу

Марка Вовчка: «Треба буде хоч письмом подякувати

їй за ї ї сердечні, щирії «Оповідання».

Влітку 1858 року Т.Г. Шевченко зі своїми друзями

надіслав Марку Вовчку в Немирів цінний подарунок —

золотий браслет і присвячений їй вірш «Сон» («На пан-

щині пшеницю ж а л а . » ) .

Петербурзькі шанувальники українського слова

запрошували її у столицю, і 23 січня 1859 року (за ста-

рим стилем) Марковичі приїхали до Петербурґа, де

вони перебували понад три місяці. На другий день піс-

ля приїзду відбулася зустріч Марка Вовчка з Тарасом

Шевченком. На пам'ять про цей день Шевченко напи-

сав вірш «Марку Вовчку», в якому Великий Кобзар з

батьківською ніжністю говорить про письменницю, як

про свою наступницю, називаючи ї ї своєю зоренькою,

своєю молодою силою і донею:

Недавно я поза Уралом

Блукав і господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

210

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

І думу вольную. О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

У Петербурзі Марко Вовчок познайомилася з ба-

гатьма українськими і російськими діячами культури.

У цей час було підготовлене видання ї ї українських

оповідань у перекладі І.Тургенєва і збірка російсь-

ких оповідань «Рассказы из народного русского быта».

Обидві книжки вийшли з друку у 1859 році і були зу-

стрінуті

прогресивною

громадськістю із

захопленням,

ї ї літературне ім'я — Марко Вовчок — стало відоме всій

Росії. Російський революціонер-анархіст П.Кропоткін

у 1907 році згадував: «...в те годы вся просвещенная

Россия восхищалась повестями Марка Вовчка и рыда-

ла над судьбой ее героинь-крестьянок». У Петербурзі

вона закінчила свій видатний антикріпосницький твір

«Інститутка», присвятивши його Т.Г. Шевченкові. На

повісті «Інститутка», як і на всіх творах письменниці,

позначився ідейний та художній вплив великого поета.

Повість спершу була надрукована російською мовою у

перекладі І.Тургенєва в журналі «Отечественные за-

писки» (1860), а потім українською мовою в журналі

«Основа» (1862).

Першими критиками Марка Вовчка були П.Куліш і

211

І.Тургенєв, Ф.Достоєвський і М.Костомаров, М.Добро-

любов і Д.Писарєв, О.Писемський і О.Герцен.

29 квітня 1859 року (за старим стилем) Марія Олек-

сандрівна виїхала з чоловіком і сином у супроводі

І.Тургенєва до Німеччини на лікування. Перед від'їз-

дом із Петербурга Т.Г.Шевченко подарував їй свій пор-

трет і автограф поеми «Неофіти» з написом: «Любій

моїй єдиній доні Марусі Маркович. На пам'ять 3 апре-

ля 1859 р. Т.Шевченко». У 1860 році він переслав їй за

кордон примірник нового видання «Кобзаря» з дарчим

написом: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович — і рід-

ний, і хрещений батько Тарас Шевченко».

За кордоном Марко Вовчок побувала в Німеччині,

Бельгії, Англії, Швейцарії, Італії, Франції. Її закор-

донне оточення складалося з визначних діячів куль-

тури, науки, мистецтва і літератури. Вона зустрічала-

ся із видатними російськими діячами: революційними

демократами О.Герценом і М.Огарьовим, композито-

ром О.Бородіним, професорами Д.Менделєєвим, І.Сє-

ченовим і С.Єшевським, анархістом М.Бакуніним.

У Парижі письменниця знайомиться з російським

письменником Л.Толстим, польськими революціоне-

рами Е.Желіговським, А.Бенні та іншими, чеським по-

етом Й.Фрічем, російськими художниками В.Якобі,

К.Гуном, Г.Мясоєдовим, В.Перовим, О.Боголюбовим,

І.Шишкіним, К.Флавицьким та іншими.

Оселившись 1860 року в Парижі, Марко Вовчок ча-

сто зустрічається з І.Тургенєвим, знайомиться і спіл-

кується з багатьма французькими діячами культури,

серед яких були славнозвісна співачка Поліна Віардо,

письменники Ґюстав Флобер, Жорж Санд, Жуль Верн,

212

прогресивний видавець і дитячий письменник П'єр

Жуль Етцель (літературний псевдонім П.Ж. Сталь).

Живучи в Парижі, письменниця стежить за поді-

ями, які відбувалися в Росії і Україні, за визвольною

боротьбою італійського народу проти чужоземних за-

гарбників, за революційною діяльністю Джузеппе Ґа-

рібальді, з великим співчуттям ставиться до визволь-

них рухів у країнах Європи. Вона бере діяльну участь

у поширенні в Росії революційних видань О.Герцена,

передає до редакції «Колокола» в Лондоні матеріали

від таємних кореспондентів з Росії та України.

У Парижі гостро виявилася несумісність натур і від-

мінність ідейних поглядів між нею та О.Марковичем і

вони змушені були у 1860 році розлучитися. Маркович

повернувся в Росію, а Марія Олександрівна із сином

Богданом залишилася у Франції.

У 1861 році Марія Олександрівна пережила дві тяж-

кі втрати. 10 березня в Петербурзі помер її названий

батько Тарас Григорович Шевченко. За бажанням по-

ета його «Біблію», з якою він не розлучався в Аральсь-

ких степах, було передано письменниці. 29 листопада в

Петербурзі помер ї ї друг, літературний критик і рево-

люційний демократ Микола Олександрович

Добролю-

бов (1836-1861), який виступав на захист письменниці

від нападів реакційної критики.

Виїжджаючи за кордон, Марко Вовчок сподівала-

ся швидко повернутися на батьківщину. Але після се-

лянської реформи 1861 року царизм розпочав наступ

на прогресивні суспільні сили, які викривали її гра-

біжницький характер. Почалася розправа над борця-

ми проти самодержавно-кріпосницької системи, закри-

213

валися прогресивні видавництва, заборонялися твори

революційних демократів. 1862 року був заарештова-

ний і ув'язнений у Петропавлівську фортецю М.Чер-

нишевський (1828-1889), якого у 1864 році засудили

на сім років каторги і довічне поселення в Сибіру. 1883

року його поселили в Астрахані, а 1889 року дозволи-

ли жити в Саратові, де він і помер того ж року. За ре-

волюційну публіцистику у тому ж 1862 році був ув'яз-

нений у Петропавлівській фортеці відомий критик та

ідейний керівник журналу «Русское слово» Д.Писарєв

(1840-1868). Український журнал «Основа» (1861-1862),

в якому протягом двох років друкувалися твори Мар-

ка Вовчка, був заборонений. Російські журнали «Совре-

менник» та «Русское слово», де також публікувалися її

твори, зазнали утисків.

Особливо посилилась реакція після придушен-

ня польського національно-визвольного повстання

1863-1864 років проти російського царизму. У 1863

році в Росії обмежили друкування книжок українсь-

кою мовою, їх видання майже припинилося.

За таких обставин від'їзд Марка Вовчка на батьків-

щину затягнувся майже на вісім років.

Перебування Марка Вовчка за кордоном було на-

повнене напруженою творчою працею. У Парижі вона

закінчила оповідання «Ледащиця» і «Пройдисвіт», на-