Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 21
Таким чином, за логiкою речей, дiвчина могла поступово вiдновити пам’ять. I згадати все, що сталося з нею останнiми тижнями, в тому числi — в аномальнiй зонi, в Пiдлiсному. Припустимо, розмiрковував Вiктор, загорнувшись з головою у ковдру, його викрадачi могли подумати ось так: Тамара таки згадала все i не стрималася, розказала мiлiцiї. При цьому був вiн, Вiктор Шамрай, який написав у «Неймовiрних фактах» лише частину правди. Решту йому заборонили згадувати менти. Лишається прокачати писарчука, дiзнатися те, як на нього слiд натиснути, натиснути i чекати результатiв.
Вiктор не вважав себе героєм ось уже бiльше чотирьох рокiв. Як казав вiн тодi, навеснi двi тисячi четвертого, весь його героїзм змило водою в унiтазi. Вiн готовий був там же, в лiсi, пiсля першого удару розказати цим жахливим людям усе, чого вони вiд нього вимагали. Якби знав, що говорити.
Тепер, переживши кiлька страшних, наповнених алкоголем днiв, Шамрай, як не дивно було йому в цьому зiзнатися, став смiливiшим. Не набагато, та досить, аби самому прийняти рiшення поїхати в Пiдлiсне i подивитись ще раз, що ж там вiдбувається. Або — може вiдбуватись.
Вiктор не був певен, що при денному свiтлi йому таки вдасться щось побачити. Тамара помчала туди серед ночi. Однак серед ночi йому складнiше знайти колеса, аби пробратись в аномальну зону без зайвих свiдкiв. Тридобове похмiлля додавало куражу, до того ж чекати вечора Шамрай у свiтлi останнiх подiй просто не мiг. Вiн боявся не дочекатися i знову зайти в алкогольне коло. Чи, що теж реально, побоювався: бажання дiяти зникне, страх повернеться, знову гавкатиме собака, знову брязкатиме ланцюг.
Так чи iнакше, вiн вiдчував якесь дивне нездоланне бажання чимшвидше повернутися в Пiдлiсне. Можна навiть сказати: Пiдлiсне кликало його.
Шефу вiддзвонився, доповiв — зайнятий пiдготовкою чергового матерiалу, i не отримав заперечень. Взагалi, пiсля вдалої серiї про аномальну зону робочий графiк Вiктора став максимально вiльним та гнучким, i ось тепер своєю заслуженою свободою вiн користувався повною мiрою.
На виїздi з Житомира Вiктор усе ж таки не стримався. Загальмував бiля найближчого кафе, замовив п’ятдесят грамiв горiлки, випив махом, вiдразу замовив стiльки ж. Не вважаючи себе надто досвiдченим водiєм, Шамрай, однак, розумiв: тремтячими руками кермо крутити бiльш небезпечно, нiж у станi легкого сп’янiння. Запив горiлку розчинною кавою, почекав кiлька хвилин. Все нормально, руки перестали гуляти. Насилу змусив себе зупинитись та повернувся в машину.
Вперед. Не боїмося ми сiрого вовка. Не боїмося аномальної зони.
На знайомому стацiонарному посту чергував знайомий уже старший лейтенант Пузир.
Коли офiцер звичним жестом викинув руку з жезлом, наказуючи зупинитись, Вiктора охопила панiка: ось зараз цей мент унюхає горiлчаний запах, почне старi пiснi про головне, доведеться вiд нього вiдкуповуватись. Та не це трагедiя: у такий спосiб старший лейтенант Пузир його точно запам’ятає i при потребi пiдтвердить: бачив ось цього порушника правил руху в районi аномальної зони. Поки що Шамрай не знав, для чого йому тримати свою поїздку в таємницi. Та нутром вiдчував — так треба.
Коли Вiктор вийшов з машини назустрiч Пузиревi, той упiзнав його, переклав жезл у лiву руку, а праву простягнув для привiтання, наче старому знайомому.
— Здоров. Куди знову?
— Та туди ж, — Шамрай намагався дихати в бiк i дуже сподiвався, що холодний вiтер, який дмухав йому в обличчя, якимось чином видує з нього небезпечнi запахи.
— Читав, читав, дiвка там зникла, — Пузир кивнув кудись позад себе.
— Теща розказала? — поцiкавився Шамрай.
— Ага. Та й менi самому iнтересно, за яким хрiном стiльки народу тодi в те Пiдлiсне попхалося. Виходить, там якiсь iнопланетяни?
— Чому саме iнопланетяни? — здивувався Вiктор.
— А хто? — не менш щиро здивувався офiцер. — Людей крадуть, у мiзках колупаються, потiм назад повертають. Ану, як твоє прiзвище? Документи.
Несподiваний перехiд вибив Вiктора з колiї, та вiн все ж таки був готовий до такого повороту — простягнув Пузиревi права. Той лиш глянув на них, повернув назад.
— Шамрай, значить. Ти писав, значить?
— Ну я. Житомирщина знає своїх героїв, — жартувалося Вiкторовi через силу.
— I ти, значить, правда тую дiвку бачив?
— Бачив. А ти? Її ж знайшли десь недалеко звiдси…
Запитання вирвалося у Шамрая мимоволi. Менш за все вiн хотiв зараз затримуватися для теревенiв з трiшки тупуватим мiлiцейським старлеєм.
— Нiчого я не бачив, — вiдмахнувся Пузир. — Не моя змiна тодi була. Та й знайшов її не я, хлопцi нашi. Бог милував.
— Чого це так?
— А затягали всiх пiсля того випадку. Вже по третьому колу покази пишуть. Хрiна писати одне й те саме… Заїздили, блiн… Мало того, що пост тут стоїть невiдомо для чого, так ще тепер вiддувайся за якусь тутешню чортiвню. Чого тобi знов там треба?
— По роботi. Бач, у нас це називається сидiти «на темi». Вiд мене, аби ти знав, моє начальство тепер вимагає, щоб я в Пiдлiсному справдi iнопланетян знайшов чи ще чогось такого. То я поїду?
— Давай, — знизав плечима Пузир. — Шукай своїх iнопланетян. Я ось тещi скажу, що з тобою знайомий, — вона менi зайвий раз сто грамiв наллє.
— Така строга?
— Не те слово.
Радiючи, що все обiйшлося, Вiктор уже повернувся i зробив крок до «Вольво». Аж раптом зупинився, повернувся i гукнув Пузиревi:
— Чуєш…
— Ну? — Пузир, який iшов геть, теж зупинився i глянув на нього.
— Туди, в Пiдлiсне, ми першi їздили?
— А я звiдки знаю? Дорогу ви першi тодi спитали — факт. А що таке?
— Та нiчого. Просто… — казати — не казати? — Просто там слiди вiд колiс. Схоже, джипи чи iншi важкi машини. Значить, Пiдлiсне не зовсiм забуте село?
— Я тобi, Шамрай, коли хочеш, на картi покажу, якими стежками туди можна заїхати. Тим бiльше — на джипах. Коли чесно, не моє це дiло, хто куди їде, якщо повз мiй пост не проїжджає. Ясно?
— Та ясно.
Шамрай вiдчув, як його знову починає трусити, i швиденько сiв за кермо. Вчепився в нього руками, перевiв подих, намацав ключi в замку запалювання, повернув.
Старший лейтенант Пузир навiть не глянув у його бiк.
Цього разу Вiктор не блукав.
Пiд’їзд до Пiдлiсного за цi тижнi розбагнило зовсiм i позичена машина по саму макiвку вкрилася брудними бризками. Якби це побачив Гриша, за своє життя Шамрай мiг би бути спокiйний: вiд лютi охайного хазяїна «Вольво» просто розiрвало б, мов святкову кульку, i вiн не встиг би завдати винуватцю жодної шкоди. Кiлька разiв машина грузнула, Вiктор виходив i виштовхував її з пастки. На щастя, ямки на дорозi виявлялися невеликими i на «пузо» авто поки не сiдало. Гойднув кiлька разiв — можна їхати далi.
Шамрай навiть сам здивувався, наскiльки кураж, котрий повiв його в цю навряд чи безпечну подорож, здатен надати людинi сили. Проте на самому в’їздi в село-привид кураж випарувався, а разом з ним кудись зникли й сили. Мов вiдчуваючи це, машина заскочила лiвим переднiм колесом у якусь чергову грузьку мишоловку. Шамрай спробував здати назад, а потiм подолати перешкоду з розгону. Перша частина маневру наче вдалася, та далi вийшло навiть гiрше. «Вольво» засiв у пастцi тепер уже обома переднiми колесами, а це виглядало не в жарт та надовго.
До всього, зовсiм несподiвано i без видимої причини враз заглох мотор. Спроби оживити машину нiчого не дали. Вiктор спересердя влупив долонями по «бублику». Злазь, приїхали!
Аномальна зона, мать її так!
Вийшовши з машини, Шамрай по кiсточки вгрузнув у багнюку. Добре, що пам’ятав тутешнi дороги i вдягнув зимовi кросiвки з високим пiдйомом. З коричневих вони вiдразу перетворилися на чорнi, брудна бахрома зависла на краях джинсiв. Вiдразу обдало холодом, причому, як здалося Вiкторовi, вiдразу з усiх бокiв.
Пiдiйшовши до загрузлого передка машини, Шамрай присiв, оцiнюючи ситуацiю i можливi збитки. Н-да, теоретично вибратися можна. Пастка серйозна, та не смертельна i не безнадiйна. Пiдкопати колеса, пiдкласти пiд них гiлки, заодно зробити щось подiбне ззаду, потiм обережно газувати… Ось тiльки чи є в багажнику «Вольво» саперна лопатка, тим бiльше — сокирка? Навряд чи Григорiй завбачливий настiльки, аби возити у власному авто рятувальне спорядження. Про всяк випадок треба перевiрити, але Шамрай вже змирився з думкою: мiсити грязюку пiд ув’язненими колесами йому доведеться руками.
- Предыдущая
- 21/52
- Следующая