Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 20
Вiн дуже швидко згадав, що насправдi слiд зробити, аби перестали тремтiти руки та на деякий час прочумалося в головi. Жуйки, кава — то все дурня. Але якщо вже так важко стриматись, то принаймнi треба потерпiти, аж поки не вдасться роздобути колеса.
— Не спав цiлу нiч. Бач, яка погода. Тиск, — Шамрай демонстративно потер скронi пучками пальцiв.
— Ага, дурна погода, — згодився Гриша, хоча всiм своїм виглядом виявляв повну байдужiсть до того, дощ на дворi, снiг чи холодний пiвнiчний вiтер.
— Якi в тебе плани на сьогоднi?
— Запитай у шефа, ага? Понедiлок. Оце привiз його, сидить. До обiду наче нiкуди не збирався i менi нiчого не казав. Ти ж знаєш, як воно буває: зараз не сказав, а тодi як смикне… Кудись їхати треба?
— Треба, — кивнув Вiктор. — Тiльки ти ж сам кажеш, що шеф зi своїм часом не зовсiм визначився. Значить — i з твоїм також. А менi треба одну тему перевiрити — о! — Шамрай черкнув себе ребром долонi по горлу.
— Ну? — так само байдуже запитав водiй Гриша.
— Так я про це й кажу: менi б руля з колесами годин на чотири. Це — максимум, постараюсь швидше впоратися. Могоричова справа, брат, ти ж мене знаєш…
Це правда. Редакцiйний водiй Гриша дуже добре знав Вiтю Шамрая, а точнiше — його вмiння бути вдячним. Справа ось у чому: Гриша мав власного автомобiля, старенького, проте ще бадьорого «Вольво». До того, як влаштуватися на роботу в «Неймовiрнi факти», вiн працював у приватнiй фiрмi таксi. Заробляв пристойно, але туди брали на роботу лише зi своїми машинами. Здавалося б, нiчого особливого, багато хто так практикує i не лише в Житомирi. Але через свою патологiчну любов до чистоти Гриша врештi-решт звiльнився. Бо експлуатувати, а значить — постiйно бруднити своє авто йому в якийсь момент набридло. Своєю чергою, патологiчно охайний водiй набрид i диспетчерам: Гриша запросто мiг вiдмовитись вiд замовлення, якщо на той момент витирав свою машину вiд пороху чи бруду.
Крига скресла, коли однiєї дощової днини Гриша вiдмовився їхати в приватний сектор. Замiсть того, щоб везти пасажира з важкими сумками просто пiд хвiртку, як належить, Гриша висадив його за сто метрiв вiд вказаної адреси. На свою голову розлючений пасажир надто сильно хряснув дверцятами «Вольво». Свiдкiв того, що вiдбулося далi, не було. I нiхто не мiг пiдтвердити слова клiєнта про те, що таксист гнався за ним «з монтiровкою» по багнюцi й калюжах усi тi сто метрiв до хвiртки, чорт би їх побрав. А потiм, не наздогнавши, викинув у багнюку сумки з багажника. Звичайно, Гриша все заперечував, i за його версiєю розвитку подiй пасажир просто вiдмовився платити. Однак скарга надiйшла, хвороблива акуратнiсть водiя вже дiстала власника фiрми, тож Григорiя звiльнили разом з машиною.
Тому, коли наклюнулася робота редакцiйного водiя, Гриша поставив умову: йому видають казенне авто. Проти цього нiхто не заперечував, машину у розпорядження шефа власники газети однаково видiляли, оскiльки редактор не вмiв кермувати. Але коса наштовхнулася на камiнь: службова машина — тiльки для роботи. Тобто водiй повинен був ставити її на стоянку, забирати звiдти i користуватися нею лише в робочий час та для службових потреб.
Зiйшлися ось на чому: Гриша приїжджає на службу власним «Вольво», ставить його на стоянку замiсть казенної «Шкоди», за стоянку не платить. Пiсля роботи все вiдбувається навпаки: «Шкода» — на стоянку, «Вольво» — для повернення додому. Їздити туди-сюди на маршрутках Гриша категорично вiдмовлявся.
Звiсно, казенне авто теж можна забрьохати.
Але потiм його можна помити на комерцiйнiй автомийцi за казеннi ж грошi. Якi Григорiй за будь-якої нагоди намагався не економити, але марнотратство йому пробачали лише тому, що пiдпорядкований йому автомобiль постiйно виглядав, наче лялечка.
Знаючи всi цi нюанси, Вiктор Шамрай, який мав права i до певних подiй — навiть свої «Жигулi», час вiд часу випрошував у Гришi його приватне авто. Звiсно, не за так: кожен раз вiн давав власниковi «Вольво» грошi, чесно оплачуючи прокат. Витрати себе виправдовували: дуже часто незалежнiсть вiд редакцiйної машини давала Шамраю можливiсть знайти i вiдпрацювати якусь тему бiльш оперативно, не узгоджуючи з шефом годин, коли можна брати службову «Шкоду». Зрештою, така оперативнiсть вирiзняла Вiктора серед решти журналiстiв, i це вiдображалося на платнi. Принаймнi, додаткову премiю в довгастих бiлих конвертах Вiктор Шамрай отримував частiше за iнших.
Зрозумiло, це не розголошувалось. Так само лишалася таємною угода мiж Вiктором i Григорiєм. Якби Шамрай брав Гришин «Вольво» напрокат аж надто часто, це, безперечно, так чи iнакше випливло б.
Та по-перше, у деяких колег були свої машини, а по-друге, не так уже часто Вiктор користувався послугами цього «прокату».
Платив вiн за можливiсть покрутити чужого «бублика» вiдносно небагато. Але насправдi Гришi важливою була не сума. Вiн отримував неабияке задоволення вiд самого факту, що його стара добра машина приносить йому прибуток навiть стоячи не в його гаражi, а на стоянцi, за яку вiн до всього ще й нiчого не платить.
Звiсно, головна умова — повернути машину чистою. I не товкти в нiй дiвок. Поки що Шамрай справлявся з цим досить успiшно. До того ж у випадках, якi Вiктор сам вважав особливими, вiн за особисто встановленими правилами лишав у бардачку «Вольво» пляшку хорошого коньяку — особлива премiя. Сам водiй Гриша, коли не за кермом, любив випити. Коньяк шанував, та з причин, про якi Шамрай коли б забажав мiг написати окрему брошуру, нiколи не купував за власнi грошi.
Сьогоднiшнiй випадок Вiктор вважав не просто особливим — надособливим. Щоправда, уточнювати це не збирався. Iнакше не бачити б йому Гришиної машини, як власних вух.
I не дивно, що фраза про могоричову справу стала для власника старенького, проте добротного «Вольво», додатковим стимулом.
— Давай, паняй, — так саме байдуже кивнув Гриша. — Можеш навiть до вечора кататись. Бабло на базу — i щасливої дороги.
Шамрай тицьнув водiєвi наперед приготовану купюру. Замiсть неї отримав ключi. Система працювала бездоганно, партнерськi стосунки були перевiренi часом. Вони довiряли один одному.
Охоронець на стоянцi теж був у курсi справи. Йому досить було сказати один раз, що «Вольво» може iнодi брати Шамрай, i пiсля того вiн лише пiднiмав смугастий шлагбаум. Вируливши на вулицю, Вiктор ледве стримався, аби вiдразу не вдарити по газах. Ковзнув поглядом по годиннику. Ще немає десятої ранку. I хоч Гриша милостиво дозволив користуватися автом до самого вечора, що означало — до кiнця робочого дня, а це, як правило, мiж шостою i сьомою, Вiктор мусив устигнути ще завидна.
По сутi, плану як такого у Шамрая не було.
Якби не надзвичайний стан, яким вiн вважав власний алкогольний зрив i як наслiдок — жахливе похмiлля, вiн, може, дiяв би iнакше.
Та одне знав напевне: нi до капiтана Бражника, нi взагалi в мiлiцiю, вiн би не звернувся за жодних обставин. Мав уже сумний досвiд, про що йому, до речi, в п’ятницю нагадали.
Прокручуючи пiд час безсонної ночi все, що з ним сталося напередоднi, Шамрай зробив один дуже простий висновок: його невiдомi викрадачi мали час для того, аби зiбрати про свою жертву максимум iнформацiї. I, що теж важливо, мали можливiсть отримати цей максимум. Отже, це люди з можливостями. Звiдси виплив наступний висновок: їх цiкавила аномальна зона в Пiдлiсному, зокрема те, що сталося з Томою Томiлiною в нiй. Навiть не так: вони хотiли дiзнатися, що дiвчина побачила там. Або кого вона там побачила.
Покрутившись ще трохи i виповзши на кухню за водою, Вiктор зрозумiв: цiкавiсть невiдомих може мати iнше пояснення. Вони дуже хотiли дiзнатися, чи бачила Тамара там, у Пiдлiсному, щось таке, чого вона не повинна була побачити. Або — чи не зустрiла там випадково когось, кого не повинна була зустрiти за жодних обставин.
Налякана дiвчина мчить у аномальну зону i зникає там. Скоро її знаходять на трасi. Вона перелякана i частково втратила пам’ять. Вона впiзнала Вiктора. Про все це вiн, Шамрай, детально описав у газетi.
- Предыдущая
- 20/52
- Следующая