Адюльтер - Коэльо Пауло - Страница 34

— Скажи їм, що ти стомилася, а наші діти залишилися з нянькою, бо пані Кеніг наполягає, щоб ми разом повечеряли.

— Саме так. Сподіваюся, ніхто з нас досі не вечеряв, чи не так? — сказала Маріанна.

Жакоб відповів штучною усмішкою, що ніби приклеїлася до його обличчя, і погодився, як баран, якого хочуть повести до різника.

За якусь коротку мить тисячі виправдань пролетіли крізь мою голову. Але навіщо відмовлятися? Я мала добру порцію кокаїну, що могла бути використана в будь-яку мить, і не було кращої нагоди, ніж ця, аби з’ясувати, варто мені чи не варто реалізувати свій план.

Крім того, мене опанувала смертельна цікавість подивитися, як відбуватиметься ця вечеря.

— Із великим задоволенням, пані Кеніг.

Маріанна вибрала ресторан готелю «Збройний», не виявивши великої оригінальності, бо саме туди зазвичай усі водять чужоземних гостей. Сир фондю там чудовий, обслуга намагається говорити всіма можливими мовами, розташований він у самому серці стародавнього міста… Але для тих, хто живе в Женеві, він не пропонує нічого нового.

Ми увійшли за подружжям Кеніг. Жакоб затримався зовні, вирішивши потерпіти холод, але не труїти нас сигаретним димом. Маріанна увійшла першою. Вона запропонувала, щоб мій чоловік також увійшов і склав їй компанію, поки я зачекаю, коли пан Кеніг докурить свою сигарету. Він сказав, що ліпше зробити навпаки, але я наполягла — було б негарним тоном дозволити двом жінкам сидіти самим за столом, хай навіть протягом кількох хвилин.

— Запрошення для мене було також несподіваним, — сказав Жакоб, коли мій чоловік увійшов до ресторану.

Я намагалася поводитися так, ніби ніякої проблеми для мене не було. Він почувається винним? Стурбований можливим закінченням свого нещасливого шлюбу (з цією мегерою, зробленою з криги, — хотілося мені додати)?

— Не про це йдеться. Річ у тому…

Нашу розмову урвала мегера. З диявольською усмішкою вона привітала мене (знову!) трьома традиційними поцілунками й наказала чоловікові погасити сигарету, бо нам уже час увійти. Я прочитала між рядками: підозрюю, ви двоє щось там собі задумуєте, але, як бачите, я жінка досвідчена, набагато досвідченіша, ніж ви вважаєте.

Ми замовили звичні страви — сири фондю й раклет. Мій чоловік сказав, що йому набридло їсти сир, і вибрав інше — ковбасу, яку ми завжди пропонуємо гостям. І вино, яке Жакоб не дегустує, а лише трохи надпиває й схвально киває головою, — він лише по-дурному намагався вразити мене, коли ми з ним були в ресторані вперше. Поки чекали замовлені страви й говорили всілякі люб’язності, ми допили першу пляшку, яку негайно замінили другою. Я попросила чоловіка, щоб він більше не пив, бо нам знову доведеться залишити автомобіль тут і ми затримаємося довше, ніж минулого разу.

Принесли страви. Відкоркували третю пляшку вина. Розмова, пересипана люб’язностями, тривала: ми говорили про рутинні справи Державної ради, я вислухала кілька похвал за мої статті про стрес («досить незвичайний абордаж»), про те, чи справді ціни на нерухомість упадуть, оскільки банківські таємниці скасовують, а з ними зникнуть і тисячі банкірів, що переселяться в Сінгапур або Дубаї, де ми збираємося провести свята наприкінці року.

Я чекала, коли бик вибіжить на арену. Але він довго не вибігав, і я втратила пильність. Випила трохи більше, ніж мені було треба, розслабилася, розвеселилася, і саме в цю мить двері загону з биками розчахнулися.

— Нещодавно я сперечалася з друзями про ідіотське почуття, яке ми називаємо ревнощами, — сказала Маріанна Кеніг. — А що ви про це думаєте?

Що ми думаємо про те, про що ніхто не розмовляє під час такої вечері, як ця? Мегера зуміла знайти слушну фразу. Либонь, вона думала про це протягом усього дня. Вона назвала ревнощі «ідіотським почуттям» із наміром зробити мене відкритішою й вразливішою.

— У дитинстві я бачив жахливі сцени ревнощів у своєму домі, — сказав мій чоловік.

«Що це? Він розповідає про своє приватне життя? Незнайомій жінці?»

— Тоді я пообіцяв собі, що таке ніколи не відбуватиметься зі мною, якщо я коли-небудь одружуся. Спочатку мені було важко, бо наш інстинкт прагне контролювати все, навіть те, чого контролювати не можна, наприклад любов і вірність. Проте зрештою я свого домігся. І моя дружина, яка щодня зустрічається з багатьма особами й іноді повертається додому пізніше, ніж зазвичай, ніколи не чула від мене критичних зауважень або інсинуацій.

Він теж не розповідав мені нічого подібного. Я не знала, що в дитинстві він спостерігав сцени ревнощів.

Мегера вміє влаштувати так, що всі підкоряються її наказам: ходімо вечеряти, погаси сигарету, розмовлятимемо на тему, яку я оберу.

Є дві причини, чому мій чоловік заговорив на цю тему. По-перше, він, можливо, з підозрою ставиться до цих запросин і намагається мене захистити. По-друге, він захотів сказати мені перед усіма присутніми, як це для нього важливо. Я простягла руку й доторкнулася до його руки. Я ніколи не уявляла цього собі. Думала, він просто не цікавиться тим, що я роблю.

— А ви, Ліндо? Ви не ревнуєте свого чоловіка?

— Я? Звісно, ні. Я цілком йому довіряю. Я вважаю, ревнощі притаманні людям хворим, невпевненим у собі, позбавленим самоповаги, людям, які почуваються нижчими й вірять у те, що якась особа може загрожувати їхнім взаєминам. А як ви?

Маріанна загорнулася у свій обладунок.

— Я вже сказала, що вважаю це почуття ідіотським.

— Так, ви вже це сказали. Але якби ви відкрили, що ваш чоловік зраджує вас, що б ви зробили?

Жакоб зблід. Він утримався від того, щоб негайно перехилити келих після мого запитання.

— Думаю, він щодня зустрічається з ненадійними особами, які помирають від нудьги в себе вдома, де вони приречені на життя пересічне й нудне. Думаю, що й у вас на роботі є такі особи, які не проти замінити роботу репортера на щось цікавіше…

— Таких багато, — відповідаю я без жодних емоцій у голосі. Накладаю собі ще трохи сиру фондю. Вона пильно дивиться мені у вічі, знаю, що вона говорить про мене, але не хочу, щоб мій чоловік щось запідозрив. Я анітрохи не переймаюся нею та Жакобом, який, либонь, не витримав тиску й у всьому зізнався.

Мій спокій мене здивував. Мабуть, причина у вині або в монстрі, що прокинувся в мені й утішається всім цим. Думаю, велике задоволення — витримати навалу жінки, яка вважає, що знає все.

Вона провадила, вмочаючи хліб у розплавлений сир.

— Як вам відомо, ці жінки, яких ніхто не кохає, не становлять загрозу для мене. Хоча, на відміну від вас двох, я не цілком довіряю Жакобу. Я знаю, він уже зрадив мене кілька разів, бо плоть слабка…

Жакоб нервово засміявся, ковтнув іще вина. Пляшка закінчилася, Маріанна зробила знак офіціанту, просячи принести наступну.

— …але я намагаюся дивитися на це як на частину нормальних взаємин. Якби мого чоловіка не бажали й не переслідували ці волоцюжки, то лише тому, що він був би цілком нецікавим. Знаєте, що я відчуваю замість ревнощів? Напругу. Нерідко я роздягаюся, підходжу до нього гола, розставляю ноги й прошу, щоб він зробив зі мною те саме, що з ними. Іноді прошу його розповісти, що він там витворяв, і його розповіді примушують мене переживати по кілька оргазмів під час сексу.

— Це фантазії Маріанни, — сказав Жакоб не вельми переконливим голосом. — Вона вигадує все. Якось вона мене запитала, чи мені дуже приємно ходити до свінг-клубу в Лозанні.

Авжеж, він не жартував, але всі засміялися, включно з нею.

На свій жах я усвідомила, що Жакобу страшенно подобається, коли його називають «невірним чоловіком». Мій чоловік здався дуже зацікавленим відповіддю Маріанни й попросив, щоб вона розповіла трохи більше про напругу, яку вона відчуває, коли довідується про позашлюбні пригоди свого чоловіка. Він попросив також адресу свінг-клубу й подивився на мене блискучими очима. Сказав, що нам уже варто поекспериментувати з різними речами. Я не зрозуміла, чи він лише намагався розрядити майже нестерпний клімат, що утворився за столом, чи й справді зацікавився сексуальними експериментами.