Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Коэльо Пауло - Адюльтер Адюльтер

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Адюльтер - Коэльо Пауло - Страница 20


20
Изменить размер шрифта:

— Ну, гаразд, я повторю свою пропозицію мовою, яка, певно, вам зрозуміла: гашиш, амфетамін, ЛСД чи кокаїн?

Я запитала, чи він має крек або героїн. Він сказав, що ці наркотики заборонені. Я хотіла сказати, що заборонені й ті, які він назвав, проте стрималася.

— Це не для мене, — пояснила я. — Для однієї ворогині.

— Ви маєте на увазі помсту? Хочете вбити когось передозуванням? Тоді, сеньйоро, пошукайте іншого.

Він хотів піти, але я затримала його й попросила, щоб він мене вислухав. Сказала, що мій інтерес до цієї справи вже подвоїв ціну на його товар.

Та наскільки мені відомо, особа, про яку я згадала, наркотиків не приймає, пояснила я. Але вона серйозно заважає моїй любовній пригоді. Я хочу наставити їй пастку.

— Це суперечить етиці Бога.

Ви тільки подумайте! Продавець товару, що спричиняє залежність і може вбити людину, намагається спрямувати мене на правильну дорогу!

Я розповіла йому «свою історію». Мовляв, я одружена вже десять років, маю двох чудових синів. У нас із чоловіком однакові мобілки, і ось уже два місяці я зазираю до його мобілки.

— А він не користується кодом безпеки?

Звісно, ні. Ми довіряли одне одному. Щоправда, його мобілка була певний час заблокована, але потім я виявила там близько чотирьохсот текстових послань і кілька фотографій привабливої білявки, на вигляд вельми задоволеної життям. Я вчинила те, чого не хотіла: скандал. Запитала в нього, хто це, і він не став відмагатися — сказав, що це жінка, у яку він закохався. Він радий, що я відкрила цю історію до того, як він наважився у всьому мені признатися.

— Таке трапляється дуже часто.

Торговець наркотиками перетворився з проповідника євангельських істин на матримоніального радника! Але я продовжила свою розповідь, бо все це вигадувала на місці й сама захопилася своєю історією. Я, мовляв, попросила свого чоловіка покинути дім. Він погодився й назавтра залишив мене з нашими двома дітьми й подався жити з коханкою. Але вона прийняла його погано, бо їй було набагато цікавіше кохатися з чоловіком одруженим, а не жити з чоловіком, якого вона не обирала.

— Жінки! Вас неможливо зрозуміти!

— Я теж так вважаю. — І продовжила розповідати свою історію: — Вона сказала, що не готова жити з ним, і закінчила їхні стосунки. Думаю, як буває в більшості випадків, він повернувся додому й попросив у мене пробачення. Я простила його. До того ж я тільки й хотіла, щоб він повернувся. Я жінка палкої вдачі й не можу жити без чоловіка, якого кохаю.

Але тепер, коли минуло кілька тижнів, я помітила, що він знову змінився. Він уже не такий дурний, щоб залишати свою мобілку, тому я не можу довідатися, чи вони знову зійшлися. Але підозрюю, що так. І та жінка — вродлива білявка, незалежна, сповнена чарів і могутності, — забирає в мене те, що для мене найважливіше у світі — моє кохання. Ви знаєте, що таке кохання?

— Я розумію, що ви хочете вчинити. Але це дуже небезпечно.

Як він може зрозуміти, коли я ще нічого не пояснила?

— Ви хочете налаштувати пастку для тієї жінки. Ми не продаємо того, що ви хотіли б купити, пані. Але щоб виконати ваш план, знадобилося б не менш як тридцять грамів кокаїну.

Він дістав мобілку, щось набрав на клавіатурі й показав мені. Це була сторінка з порталу CNN Money, де було вказано ціну наркотиків. Я здивувалася, але відкрила, що в зовсім недавньому репортажі йшлося про труднощі, на які наражаються великі картелі.

— Як бачите, вам довелося б витратити п’ять мільйонів швейцарських франків. Чи варто йти на такі витрати? Чи не простіше піти в дім цієї жінки й улаштувати добрий скандал? Крім того, з вашої розповіді я зрозумів, що вона ні в чому не винна.

З пастора він перетворився на матримоніального радника. А з матримоніального радника — на фінансового консультанта, що намагався застерегти мене від марного витрачання грошей.

Я сказала, що згодна піти на ризик. Я знаю, що це справді так. Але чому тридцять грамів, а не десять?

— Це мінімальна кількість для того, щоб особу визнали торговцем. Покарання для неї набагато суворіше, ніж для споживачів. Ви переконані, що хочете це зробити? Бо дорогою до себе додому або до оселі тієї жінки вас можуть зупинити, і вам не вдасться пояснити, звідки у вас наркотик.

Чи справді всі торговці наркотиками такі, чи я зустрілася з якимсь особливим? Я згодна була згаяти години на розмову з цим чоловіком, досить жвавим і практичним. Але, схоже, він був надто заклопотаний. Попросив, щоб я повернулася через півгодини з грішми готівкою. Я пішла до банкомата, дивуючись власній наївності. Очевидно, торговці не мають при собі великі суми грошей. Бо інакше їх можна було б визнати торговцями!

Я повернулася, і він на мене вже чекав. Я обережно передала йому гроші, і він показав мені на сміттєвий ящик із бляхи, який було видно звідти, де ми стояли.

— Будь ласка, не дозволяйте, щоб товар потрапив до рук тієї жінки. Бо вона може щось наплутати й проковтнути його. Це буде катастрофою.

Цей чоловік унікальний: він думає про все. Якби його настановили директором мультинаціональної компанії, він збив би собі статок, надаючи всілякі переваги акціонерам.

Коли я захотіла продовжити розмову, він уже відійшов. Я ще раз подивилася на вказане місце. А що, як там нічого немає? Але ці люди мають високу репутацію й не стануть нею ризикувати.

Я підійшла до сміттєвого ящика, розглянулася навколо, узяла конверт із темного паперу, поклала його в сумку й негайно взяла таксі до редакції газети. Сьогодні я запізнюся знову.

Я маю при собі доказ злочину. Заплатила цілий статок за товар, який майже нічого не важить.

Але як я довідаюся, що той чоловік мене не одурив? Я повинна переконатися, що товар справжній.

Я вирішила подивитися два або три фільми, персонажі яких — наркомани. Мій чоловік здивувався, звідки в мене з’явилася ця цікавість.

— Ти ж не думаєш прилучитися до цього?

— Звичайно, ні! Це лише дослідження, потрібне для газети. До речі, завтра я прийду пізно. Я вирішила написати статтю про замок лорда Байрона, і мені треба туди поїхати. Не турбуйся.

— Я не турбуюся. Думаю, справи в тебе значно покращилися, після того як ми прогулялися до Ніона. Нам треба подорожувати частіше, можливо, навіть уночі. Наступного разу ми залишимо дітей у моєї матері. Я розмовляв із людьми про твою проблему.

«Моєю проблемою» він, вочевидь, вважає мій стан депресії. З ким же він про це розмовляв? Із другом, що готовий дати яку завгодно пораду, коли досить вип’є?

— Аж ніяк. Шлюбним терапевтом.

Який жах! Про шлюбного терапевта я востаннє почула того жахливого вечора у гольф-клубі. Може, вони вдвох таємно поговорили про це?

— Можливо, твоя проблема виникла з моєї вини. Я не приділяю тобі уваги, на яку ти заслуговуєш. Я завжди говорю про роботу або про те, що нам слід зробити. Ми втратили романтику, необхідну для того, щоб родина почувалася щасливою. Дбати лише про дітей не досить. Нам треба чогось більшого, поки ми ще молоді. Чи не поїхати нам знову в Інтерлакен — пам’ятаєш нашу першу подорож після того, як побралися? Ми могли б здійснити сходження на Юнгфрау й помилуватися краєвидом з її вершини.

«Шлюбний терапевт! Лише цього мені бракувало».

Розмова з чоловіком нагадала мені про давнє прислів’я: «Найгірша сліпота — це коли ти не хочеш бачити».

Як він може думати, що занедбав мене? Де він запозичив цю божевільну ідею, коли саме я не приймаю його в ліжку нормально, з розкритими обіймами та з розчепіреними ногами.

Минуло вже чимало часу, відтоді як ми кохалися по-справжньому. За нормальних подружніх взаємин це вкрай необхідно для стабільності шлюбу, більше, аніж складати плани на майбутнє або говорити про дітей. Інтерлакен нагадує мені про епоху, коли ми гуляли по місту пізно ввечері, — бо більшу частину часу залишалися в готелі, кохаючись і п’ючи дешеве вино.

Коли ми когось кохаємо, то нам не досить знати лише його душу, ми хочемо знати і його тіло. Це конче необхідно? Не знаю, але інстинкт веде нас туди. І байдуже, у який час це відбувається, і немає правил, які слід шанувати. І немає нічого кращого за відкриття голого тіла, як сором’язливість, що перетворюється на сміливість, як тихий стогін, що переходить у крики або брутальні слова. Атож, брутальні слова — я маю величезну потребу слухати заборонені й «непристойні» слова, коли в мені перебуває чоловік.