Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк - Страница 43

Потім я подався геть із кухні, пояснивши, що хочу лягти спати, а сам собі думаю: є ні, ще треба дещо обміркувати! А як прийшов до себе на горище - сів і замислився. Може, до лікаря нишком звернутися та, розповівши йому про все докладно, викрити підлих шахраїв? Ні, нічого путнього з того не вийде! Він, чого доброго, ще скаже, від кого дістав ті відомості, а тоді король із герцогом як дадуть мені чосу, то й кісточок не позбираю. А може, потайки розповісти всю правду Мері Джейн? Ні, й це не годиться. Обличчя в неї надто відверте - вони вичитають з нього геть усе; адже ж гроші в шахраїв, і, збагнувши, чим тут пахне, вони дременуть як стій, захопивши з собою золото. А якщо вона когось на допомогу покличе, то я певен, що й мене у справу вплутають, а тоді чекай, коли там ще доберуть, хто саме винний, а хто ні. Отже, лишається єдиний шлях. Чи так чи сяк, а я мушу поцупити ті гроші; й поцупити їх обов'язково в такий спосіб, щоб не накликати на себе підозри. Король із герцогом натрапили тут на золоте дно й не заберуться звідси, поки не повитягають усього, що можна, не тільки з цієї сім'ї, а й з усього міста; тож часу маю досить, щоб здійснити свій задум. Я поцуплю гроші й сховаю їх у певному місці, а згодом, пропливши річкою вниз чималий шмат дороги, напишу Мері Джейн листа і поясню їй у ньому, де саме сховано ті гроші. І найкраще поцупити їх цієї ж ночі; лікар, напевне, не склав зброї й може наполохати шахраїв так, що вони поквапляться дременути звідси.

Еге, міркую собі, піду ж я мерщій та обшукаю їхні кімнати. Нагорі у коридорі було темно, хоч в око стрель, але я добрався навпомацки до герцогової кімнати і вже зібрався був у ній понишпорити, аж тут мені спало на думку, що король навряд чи доручить комусь сховати гроші, крім своєї власної особи; ну, то я й подався до його кімнати й почав нишпорити там по всіх усюдах. Бачу, що без свічки у темряві не дам собі ради, а світити, звісно, не насмілився. Тоді я вирішив зробити інакше: десь заховатися та підслухати. Саме в цей час почув я їхні кроки і хотів був шугнути під ліжко; я кинувся до нього, проте на тому місці, де воно мало б стояти, його не було; натомість наткнувся я на завіски, за якими висіли сукенки Мері Джейн, тож я шугнув за них та причаївся поміж сукнями.

Вони увійшли і причинили за собою двері. Перш за все герцог нахилився та зазирнув під ліжко. Мені аж серце тіпнулося з радощів, що я не знайшов ліжка, коли хотів був під ним сховатися. Та воно й зрозуміло: коли людина крадькома пробирається до чужої кімнати, то звісно, ховається під ліжко.

От вони посідали, і король почав:

- Ну, що там сталося? Кажіть коротко, бо нам більш годиться оплакувати разом з ними небіжчика, ніж отут сидіти, а то це ще може їм в око упасти.

- Атож, Капете. Мене все щось непокоїть; я не знаходжу собі місця. Отой клятий лікар каменем лежить на моїй душі! Я хотів би знати, які у вас плани. У мене з'явилася одна думка, і, здається, дуже вдала.

- А саме, герцогу?

- Найліпше чкурнути звідси, так десь годині о третій ранку, та податися річкою наниз із тим, що ми вже добули. Тим паче, що дісталося воно дуже легко - нам же його просто всунули в руки, і це тоді, коли ми гадали, що доведеться викрадати. Я за те, щоб зібрати манатки та й хода.

Мені аж моторошно стало. Ще годину чи дві тому все виглядало зовсім інакше, а тепер я трохи сторопів. Король лайнувся і сказав:

- Що?! Не спродавши решти майна? Заберемося звідси, як два телепні, та покинемо щонайменше на вісім чи дев'ять тисяч доларів добра, яке само так і проситься до наших кишень? А речі ж які добрячі - миттю б усе розхапали.

Герцог, одначе, на ту думку не приставав; він вважав, що вистачило б і торбини з золотом, не варто заплутуватися далі - то нешляхетно обдирати до нитки сердешних сиріток.

- Казна-що верзете! - заспокоював його король. -

Ми, крім грошей, нічого не візьмемо. Адже ж лиха зазнають лише покупці, бо тільки-но з'ясується, що ми не справжні спадкоємці, - а це з'ясується, коли ми подамося звідси, - то й виявиться, що продаж той нечинний, і все майно повернеться до власників. Отож ваші сирітки одержать свій будинок назад, і досить з них; вони молоді та здорові і дуже легко зароблять собі на прожиття. Не турбуйтесь, поневірятися їм не доведеться. Розважте-но самі, герцогу: адже ж на світі тисячі й тисячі людей, яким ведеться багато гірше. Запевняю вас, вашим сиріткам не випадає нарікати на свою долю.

Таким чином король забив герцогові баки, і той почав поступатися, а далі погодився, хоч і заявив, що вважає за величезне безглуздя баритися в цьому містечку, де такий небезпечний ворог, як лікар, підступає їм до горла. Та король заспокоїв його:

- Начхати нам на того лікаря! Що нам до нього?

Адже ж усі місцеві дурні на нашому боці! А чи ж не вони складають у кожному місті переважну більшість?

Після цього шахраї наготувалися знову йти униз. Герцог сказав:

- Здається, ми сховали гроші в не дуже надійному місці!

Це мене потішило. Я вже почав був побоюватися, що так-таки нічого й не вивідаю. Король здивувався:

- Чому?

- Тому що Мері Джейн ходитиме тепер у жалобі: чого доброго, візьме та й накаже негритянці, яка прибирає тут у кімнатах, поскладати все це ганчір'я в скриню та й винести звідси. Невже ж ви гадаєте, що негритянка, якій потрапить до рук торбина з грішми, може встояти проти спокуси позичити з неї дещицю?

- Ох, і світлу ж голову маєте ви, ваша світлість! - вигукнув король і з тими словами почав нишпорити під завісками, лише за два чи три кроки від того місця, де я стояв. Я щільно притулився до стіни і завмер, а самого дрижаки б'ють: ой лишенько, думаю, що ж вони скажуть, якщо застукають мене тут? Що його робити, думаю, що його казати, якщо вони таки й справді мене побачать. Та не встиг я обміркувати мою думку й до половини, як король витяг торбину з грішми, і сном і духом про мене не здогадуючись. Потім вони взяли та й всунули торбину з грішми в розірваний солом'яник, що лежав під периною; запхали її глибоко в солому і аж тоді заспокоїлися: негритянка тільки перину перебиває, а з солом'яника витріпує порох разів зо два на рік, не частіше, отже, тепер гроші у безпечному місці, ніхто їх не знайде.

Але я пильнував свого. Вони ще не встигли зійти сходами вниз, а я вже тримав гроші в руках. Чкурнув я на горище, помацки дістався до своєї комірчини й сховав там торбинку - до кращих часів. Тут мені спало на думку, що треба буде знайти певніше місце для схову, десь у дворі, а то як помітять, що золото зникло, то поперекидають у господі все догори ногами, - я це добре знав. Я ліг у ліжко, не роздягаючись, але заснути не міг - так мені кортіло довести розпочату справу до кінця. Минуло трохи часу, коли чую - король із герцогом знову піднімаються по сходах; я скотився клубком із солом'яника й припав підборіддям до верхнього краю драбини, що вела до мене на горище; лежу та й чекаю - що ж воно буде далі. Проте нічого не трапилось.

Я почекав, поки затихла в будинку вечірня метушня, а до вранішньої ще було далеко; і тоді я шаснув по драбині вниз.

Розділ XXVII

Я прокрався до їхніх дверей та прислухався: обидва вже хропли. Тоді я навшпиньках рушив далі і без пригод зійшов униз. Навкруги й не шелесне - тихо. Я зазирнув крізь щілинку в дверях до їдальні й побачив, що люди, які мали пильнувати небіжчика, міцно сплять, сидячи на своїх стільцях. Двері до вітальні, де лежав небіжчик, були прочинені; в обох кімнатах горіло по одній свічці. Я пройшов повз розчинені двері й побачив, що у вітальні нікого нема, крім останків покійного Пітера; тож я пішов далі. Одначе вхідні двері були замкнені, а ключа в них не було. Раптом я почув, як хтось спускається по сходах за моєю спиною. Я кинувся до вітальні, роздивився на всі боки й збагнув, що тільки в труні я зможу сховати торбину з грішми. Віко було трохи відсунуте, і виднілося обличчя померлого, прикрите вогкою шматинкою, а також і саван. Я просунув торбину під віко, трохи нижче схрещених рук, і мені наче мурашва по тілі забігала - такі вони були холодні, а потім вискочив із вітальні й сховався за дверима.