Небезпечнi мандри - Адамс Ричард - Страница 67

Поруч стояв Срібний.

— Де Ліщина? — спитав Кучма.

— Ліщина чекає на нас у човні. Та ти поранений! Що…

— Тоді веди кролиць до човна! — скомандував Кучма.

Все змішалось. Приголомшені кролиці майже не розуміли, що їм говорять, їх нелегко було зрушити з місця. Один за одним виринали з дощу вотершипці: Жолудь, помітно наляканий, але сповнений рішучості не відступати; далі Кульбаба, підбадьорюючи Чашечку; Вероніка й Козелець, прямуючи до Кегаара, бо тільки птах білою плямою виднів над приземним дощовим пилом. Кучма й Срібний розтлумачили загону: їхнє завдання — привести кролиць до човна.

— Ідіть до Ожини! Йдіть до Ожини! — безперестанку повторяв Срібний. — У різних місцях я поставив трьох кролів, позначив ними дорогу назад, — пояснив він Кучмі. — Найближче до нас Ожина, за ним — Дзвіночок, а П’ятий — біля самої річки!

— А ось і Ожина! — мовив Кучма.

— Кучмо, ти таки утнув це! — тремтячи, вигукнув Ожина. — Тяжко було? Великий Фрітху, твоє плече…,

— Ми ще не втекли, — сказав Кучма. — Всі пройшли повз тебе?

— Ти останній! — відповів Ожина. — Можна бігти назад? Яка жахлива буря!

Біля них сів на землю Кегаар.

— Пане Кушмо, я напасти на сих клятих кролів, та вони не біхти, вони ховатися в канаві! Я їх не дістати! Вони біхти в канаві, не відставати од вас!

— Так я й знав, що вони не відчепляться! — сказав Кучма. — Чуєш, Срібний? Вони ще накинуться на нас в останню хвилину! Там, на луці, повно кущів — підкрадуться попід кущами! Ану, Жолудю, тримайся далі від тієї канави!

— Ідіть до Дзвіночка! Йдіть до Дзвіночка! — твердив Срібний, кидаючись то сюди, то туди й підганяючи кролів.

Ось вони добігли й до Дзвіночка, що стояв біля живоплоту в кінці поля. У того від страху були широко розплющені очі.

— Чуєш, Срібний? — заговорив він. — Я щойно бачив гурт чужих кролів — мабуть, ефрафанці! Вискочили з канави й попід кущами подалися на луку! Зараз вони у нас в тилу. А вів їх такенний кріль! Я в житті не бачив таких велетнів!

— То не стовбич тут! — сказав Срібний. — Ось біжить Вероніка. А це хто? Жолудь із двома кролицями. Це вже всі! Вперед!

До річки тепер було зовсім недалеко, але серед мокрих жмутків осоки й очерету, серед кущів та калюж неможливо було розібрати дорогу. Без Кегаара вони б таки погубили одне одного й не вийшли разом до річки. Показуючи шлях, Кегаар літав туди-сюди по прямій лінії між ними й берегом і тільки час від часу приземлявся, щоб привести Кучму до якої-небудь заблуканої кролиці.

— Кегааре, — звернувся Кучма до чайки, — полети, будь-ласка, й глянь, де ті ефрафанці? Що вони затівають?

За якусь хвилину Кегаар повернувся.

— Вони ховатись біля моста! — доповів він. — Під купинами! Я летіти нишше, а той здоровенний хотіти напасти на мене! Вони думати, ви там переходити міст або йти понад берегом! Вони не знати, шо у нас шовен! А шовен уже блисько!

По високій траві до них підбіг П’ятий:

— Кучмо, ми посадили кількох кролиць у човен, але решта мені не довіряє, тільки питають: де Тлайлі?

Кучма пострибав за П’ятим і скоро опинився на зеленій стежині, що бігла понад берегом. Човен стояв на тому самому місці — одним кінцем до берега, а другим лежачи на воді. На ближчому до берега, піднятому кінці сидів Ліщина з обвислими вухами й почорнілим від дощу кожушком, що облип йому боки. В зубах він тримав натягнений мотузок. Жолудь, Хізентлай і ще дві кролиці сиділи біля нього на дерев’яній поперечці, але решта княпіла купками на березі. Ожина без ніякого успіху вмовляв їх вилізти на човен.

Кучма звернувся до Сесусіннан.

— А зараз — обіцяна таємна хитрість, чарівний фокус! — сказав він. — Веди їх туди, де сидить Хізентлай, бачиш? Усіх, швидко!

Не встигла Сесусіннан відповісти, як котрась кролиця зойкнула з жаху. Трохи нижче за течією з кущів вискочив Горицвіт із своїм патрулем і швидко попрямував до втікачів. А з другого боку наближалися Вербена, Кервель і Жовтоцвіт. Кролиця, що кричала, обернулась і кинулася до кущів, що росли в неї за спиною. Але з тих кущів вистрибнув Звіробій і передньою лапою зацідив кролиці в голову. Та крутнулася ще раз, перебігла стежку й стрибнула в човен.

Кучма зрозумів, що Звіробій, відколи на нього напав Кегаар, не тільки не втратив контролю над розгубленими офіцерами, а встиг придумати новий план дій і здійснити його. Поки приголомшені грозою втікачі брели навмання по воді й грязюці до річки, генерал вивів свій загін канавою на луку, а звідти подався просто до пішохідного містка, про який, напевне, знав. Там він зробив засідку в укритті. Та як тільки він збагнув, що втікачі чомусь не з’являються до містка, генерал зараз же послав Горицвіта в обхід кущами, щоб відрізати Кучминим кролям дорогу вниз за течією. Горицвіт блискуче виконав цей маневр. І саме тут, на березі річки, генерал хотів дати їм бій. Він розумів, що великий птах не може встигати скрізь. Щоправда, чисельність супротивника була вдвічі більша, але ж ті майже всі його боялися й жоден з них не був муштрованим ефрафанським офіцером! Зараз, притиснувши загін супротивника до річки, Звіробій міг розколоти його на частини й знищити стільки ворогів, скільки його душа забажає!

«Тепер я розумію, чому офіцери ладні йти в огонь і воду за своїм генералом Звіробоєм! — подумав Кучма. — У нього ж немає нічого від кроля! Знав би я все це три дні тому, я б нізащо не пішов до Ефрафи! Хоч би він не додумався, для чого нам човен…»

І, стрілою перелетівши через прибережну траву, Кучма опинився в човні поруч Ліщини. Поява Звіробоя та інших ефрафанських вояк подіяла на кролиць краще за умовляння Ожини й П’ятого: вони всі до одної перебігли на човен. За ними слідом ускочили й Ожина з П’ятим. Переслідуючи їх по п’ятах, Звіробій вибіг на берег і став якраз навпроти Кучми. Приготувавшись захищатися, Кучма почув за спиною в себе стривожений голос Ожини:

— Ліщино, Кульбаба зостався на березі!

— Доведеться лишити його! — випустивши з зубів мотузок, мовив Ліщина. — Це ганебно, але ті зарізяки от-от кинуться на нас! Ми в човні зовсім безпомічні.

Не зводячи очей із Звіробоя, Кучма сказав:

— Постривай хвилинку, Ліщино! Не можна лишати Кульбабу. Я їх затримаю!

А Звіробій, ошкірившись до Кучми, загарчав:

— Я був довірився тобі, Тлайлі, а зараз ти довірся мені! Я тобі даю на вибір: або втопися в річці, або ми тебе розірвемо тут на шматки! Всіх вас порозриваємо! Ану, Жовтоцвіт, Вербена! Як тільки я дам знак, ми всі разом кинемося на них. Що нам той птах!..

— А ось і він! — вигукнув Кучма.

Звіробій мимоволі підвів голову й відскочив назад. Кульбаба стрілою вискочив із кущів, перетнув стежку й через мить уже сидів у човні поруч Ліщини. Цієї хвилини мотузок розірвався, і зразу ж човник-плоскодонець поплинув попід берегом за течією.

Оглянувшись назад, Кучма побачив морду генерала Звіробоя, що виряченими очима дивився їм услід. «Достоту мов той боривітер, що був упав перед нашою норою на пагорбі, але не впіймав миші, — подумав Кучма. — Такий розчарований!»

Частина IV. ЛІЩИНА-РА

39. МОСТИ

Якби це було на іншій річці, з Ожининого плану, мабуть, нічого не вийшло б. Човен або зовсім не відчалив би, або знов прибився б до берега. Але тут, на річці Тест, не було ні корчів під водою, ні обмілин, ні заростей комишу. Від берега й до берега течія була рівна й незмінна, не швидша за нормальну людську ходу. Опинившись посеред річки, човник спокійно й тихо поплинув собі, ані сповільнюючи, ані прискорюючи швидкості.

Більшість кролів погано розуміла, що відбувається. Ефрафанські кролиці ніколи не бачили річки, а, скажімо, Чашечка чи Козелець не змогли б їм пояснити, що всі пливуть на човні, бо й самі цього не тямили. Здебільшого вони просто звірилися на Ліщину й робили, що їм воліли. Але всі, і кролі, й кролиці, збагнули, що Звіробій із своїми посіпаками щез. Виснажені всім пережитим, давно промоклі наскрізь кролі мовчки поприпадали до дерев’яних дощок човна, відчуваючи тільки невиразне полегшення. У них навіть не лишилося снаги подумати, а що ж воно буде далі.