Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Небезпечнi мандри - Адамс Ричард - Страница 46


46
Изменить размер шрифта:

Одного вечора Падуб спустився в долину й розповів Ліщині про свою втечу з Ефрафи. А наступного вечора Падуб прийшов з Ожиною. Як тільки вони взялися за пашу, Ліщина вернувся до вчорашньої розмови.

— Отже, Падубе, ми ніскільки не наблизились до вирішення нашого основного завдання, — невесело мовив він. — Ми творили чудеса, а не здобули нічого. І мій наскок на ферму виявився дурним жартом, який мені особисто дорого обійшовся. А справжню нору ще треба рити!

— Ну, хоч ти й жартував, зате добув двох кролиць! — зауважив Падуб. — Адже, крім цих двох, ми не маємо жодної.

— А буде з них пуття?

Ідеї, що стали такими природними для стількох представників чоловічої статі серед людей, — ідеї захисту жінок, вірності їм, романтичної любові тощо, — кролям, звісно, незнайомі, хоча виняткова прихильність у кролів буває набагато частіше, ніж це уявляється людям. Однак вони не романтики, тож було цілком природно, що Ліщина й Падуб дивилися на двох кролиць із В’язового Гаю як на племінний матеріал для колонії. Саме заради цього вони важили своїми життями.

— Поки що важко судити, — відповів Падуб. — Вони щосили стараються пристосуватись до наших умов, особливо Конюшина. Вона, здається, тямуща. Але ж до чого вони безпомічні! Таких я в житті не бачив. Вони можуть не витримати негоди. Хтозна, чи переживуть вони зиму…

— Може, як трохи пощастить, вони обидві приведуть по виводку до зими, — сказав Ліщина. — Знаю, пора парування минула, але ж у нас ще з травня все пішло догори дригом, то що вже тут казати!.. Чи хтось уже попарувався з ними?

— Ні, вони ще не готові паруватись. Але я вже бачу, що будуть за них гарні герці!

— То не така велика біда. От що я вам скажу: ми не можемо обійтися цими двома кролицями!

— А що ж ми можемо вдіяти?

— Я знаю, що саме нам треба зробити, лише не знаю як, — заявив Ліщина. — Нам треба знов іти в Ефрафу по кролиці!

— З таким самим успіхом ти міг би добути їх з Іще, Ліщино-ра! Либонь, я не зумів досить правдиво й переконливо змалювати тобі Ефрафу!

— Ні, ти гарно змалював її! Мені самому стає моторошно, як я здумаю про ту Ефрафу, але ми таки добудемо там кролиць.

— Це неможливо!

— Це неможливо — якщо просити чи битись. Отже, лишається тільки здобувати кролиць хитрощами.

— Повір мені, ніякими хитрощами ти їх не перехитруєш. Їх дуже багато, куди більше, ніж нас. У них усе до дрібниць продумано. І я не збрешу, коли скажу: з них більшість краще за нас уміє битись, бігати і йти по сліду!

— Наша хитра витівка, — повернувся Ліщина до Ожини, який весь цей час мовчки слухав розмову, поскубуючи траву, — наша хитрість повинна задовольнити три умови. По-перше, треба вивести з Ефрафи кролиць; по-друге, треба знешкодити ефрафанську погоню, адже, звісно, за нами поженуться, і ми не можемо сподіватися на те, що нас врятує якесь чудо. Але й це ще не все. Як тільки ми втечемо, треба так зробити, щоб ніякий Великий Патруль не розшукав нас!

— Авжеж, для успіху треба виконати всі ці три умови, — невпевнено пробурмотів Ожина.

— І всю ту хитру витівку випадає продумати тобі, Ожино.

— Я знаю, як виконати першу умову — принаймні, мені здається, що знаю, — помовчавши, сказав Ожина. — Але це небезпечно. Що ж до другої та третьої, то я поки що нічого не придумав, але про ці останні дві умови я хотів би поговорити з П’ятим.

— Нам із П’ятим треба швидше повертатися до колонії, — сказав Ліщина. — Я вже стаю на поранену ногу… Але ні, не цього вечора! Падубе, друзяко, сповісти їх, що ми з П’ятим прийдемо завтра вранці, добре? Мене непокоїть те, що Кучма й Срібний от-от поб’ються за Конюшину.

— Послухай, Ліщино, — наполягав Падуб. — Мені зовсім не подобається цей твій задум! Ти ж не був у тій Ефрафі, а я був. Ти легковажно втягуєш нас у цю затію, де всі ми запросто можемо накласти головами!

Замість Ліщини відповів П’ятий:

— Я теж мав би так думати, але чомусь у мене немає лихого передчуття. Я вірю, у нас це вийде! Принаймні я поділяю думку Ліщини: так, це наша єдина можливість! Може, ми придумаємо щось, як ще трохи поговоримо про це?

— Ні, не зараз! — заперечив Ліщина. — Нам із тобою пора вже в нору. А ви, Падубе й Ожино, якщо припустите нагору, то ще, може, потішитеся трохи вечірнім сонечком. На добраніч!

29. ПОВЕРНЕННЯ ЛІЩИНИ

На світанку кролі як один висипали на сильфлай. Всі були збуджені — чекали повернення Ліщини. Їхній ватажок в очах у всіх набув якоїсь нової, магічної якості. Кульбаба, звісно, не пропустив нагоди скласти нову гарну історію, безконечно розвиваючи в різних варіантах тему про те, як Ліщина героїчно побіг перед самим носом фермерів і врятував своїх друзів. Ніхто не називав його необачним. Адже хай там що, а він добув двох кролиць, а зараз укупі з Ліщиною в колонію знов мала повернутись удача!

Перед самим сходом сонця Чашечка й Вероніка побачили П’ятого, що пробирався крізь росяну траву до вершини. Вони кинулися йому назустріч і разом почекали, поки підійде Ліщина, який добряче накульгував. Але, перепочивши кілька хвилин та трохи підкріпившись травою, він побіг до колонії майже так само швидко, як і його товариші. Всі кролі з’юрмилися довкола нього — кожному хотілось доторкнутися до нього. Його нюхали, валили в траву й качали, аж йому здалося, що на нього по справжньому напали. Люди в подібних випадках закидають товариша запитаннями, а кролі виказували свою радість тим, що просто, через дотик, переконувались, що перед ними й справді Ліщина-ра. Хоч-не-хоч він мусив одбиватись од грубуватих привітань.

«Цікаво, що буде, коли я просто ляжу й не опиратимусь? — подумалось йому. — Та мене ж тоді викинуть геть як непотріб! Кому потрібен калічний Головний Кріль? Безперечно, хоч вони цього й не усвідомлюють, а всі їхні привітання все ж наполовину іспит. Гаразд, поки я ще не вмер, покажу я їм, негідникам, іспит!»

Одним поштовхом він скинув з себе Вероніку й Жостіра, що вилізли йому на спину, й кинувся бігти до нір. Перш ніж лізти під землю, переговорив майже з усіма кролями.

— Треба ще кролиць, Ліщино, — сказав Кучма. — А то ми всі скоро поперегризаємо один одному горлянки! Я вже й не знаю, як цьому зарадити.

Надвечір Ліщина скликав усіх кролів до Сотів.

— За ці дні я багато передумав, — почав він. — Мені не довелось загинути у В’язовому Гаю, тож я надумав цього разу податися трохи далі.

— Куди ж? — спитав Дзвіночок.

— До Ефрафи! Якщо, звісно, ви підете зі мною. І ми приведемо стільки кролиць, скільки треба для колонії.

Кролі вражено загомоніли, а тоді Вероніка спитав:

— А як ми їх візьмемо?

— Ми з Ожиною придумали план, але я не хочу його розкривати, і ось чому: похід буде небезпечний і, якщо кого-небудь схоплять ефрафанці, то вже змусять говорити. Якщо ж ви нічого не знатимете, то й виказувати вам не буде чого. Я все розповім в останню мить.

— Чи багато кролів треба тобі для цього, Ліщино-ра? — спитав Кульбаба. — Судячи з того, що тут розповідали про Ефрафу, нас усіх надто мало, щоб битися з ефрафанцями.

— Я сподіваюсь, що обійдеться без бою, хоча, звісно, така можливість не виключена, — зауважив Ліщина. Зрештою, буде довга дорога додому з кролицями, і на той випадок, якщо трапиться зіткнутися з Великим Патрулем, потрібна достатня кількість бійців, щоб із тим патрулем упоратись.

— Нам доведеться проникнути в саму Ефрафу? — несміливо поцікавився Чашечка.

— Ні, ми не…

— От уже не думав, що коли-небудь доведеться виступити проти тебе, Ліщино! — урвав Падуб. — Я можу тільки повторити знову: в Ефрафі нас спіткає цілковиту поразка! Я розумію, на що ти розраховуєш, Ліщино: на те, що у генерала Звіробоя не знайдеться жодної такої розумної голови, як у наших Ожини й П’ятого. Твоя правда: мудреців у них немає. Але кролиць звідтіля не умкнути! Вони наздоженуть вас разом із кролицями і повбивають. Я знаю, що ти тільки хочеш облагодіяти нас, але прислухайся до голосу розуму, відмовся від цієї затії! Від такого місця, як Ефрафа, треба триматись якнайдалі!