Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод - Страница 22
Та навіть гріховним радощам неодмінно мусить настати кінець. Зачувши грюкіт коліс із мосту понад ставком, Деві зрозумів, що їм час вертатися. Він скинув засмальцьований костюм Томмі, перебрався у власний одяг і, зітхнувши, віддав Коттонам волосінь із наловленою рибою. Про те, щоб забрати її з собою, не могло бути й мови.
— Хіба не весело було? — виклично запитав він, тюпаючи полем униз із пагорба разом з Дорою.
— Мені не було, — просто відповіла Дора. — І я не вірю, що й тобі було весело — насправді весело, — додала вона з раптовою проникливістю, зовсім їй не властивою.
— Було! — крикнув Деві, проте в голосі його аж надто сильно бриніла умисна зухвалість. — А тобі, звісна річ, не було, коли сиділа ввесь день, як… як осел.
— Я не збираюся дружити з Коттонами, — погордливо мовила Дора.
— А мені вони подобаються, — відповів Деві. — І живеться їм краще, ніж нам. Роблять собі, що заманеться, і кажуть перед усіма, що хочуть. Я теж буду такий, як вони.
— Є багато такого, чого ти перед усіма не скажеш, — заперечила Дора.
— Немає такого.
— Є. От, наприклад, — серйозно правила своєї Дора, — ти скажеш у присутності пастора слово «котяра»?
Це був переконливий аргумент. Деві виявився неготовий розглядати такий конкретний приклад права на вільне висловлення. Та в суперечці з Дорою про послідовність можна було не дбати.
— Звісно, ні, — сердито визнав він. — «Котяра» — це не святе слово, і я ніколи не сказав би його в присутності пастора.
— А якби довелося? — наполягала Дора.
— Я сказав би «котик», — відповів Деві.
— Я думаю, «котик-муркотик» буде чемніше, — замислилася Дора.
— Ти думаєш! — зневажливо пирхнув Деві.
І все ж йому було мулько, хоч він радше помер би, ніж зізнався в цьому Дорі. Тепер, коли здиміла п’янка радість недозволених забав, розпочалися цілющі муки каяття. Мабуть, краще було б таки піти до недільної школи й до церкви. Звісно, пані Лінд була сувора, та в коморі в неї завжди стояло смачнюче печиво, і вона була зовсім-зовсім не жадібна. Тут, у цю непогідну мить, Деві згадав, що коли минулого тижня він подер свої нові шкільні штани, пані Лінд узяла їх і залатала, і навіть ні словом не прохопилася про це Маріллі.
Проте чаша злочинів Деві була ще не повна. Йому тільки належало дізнатися, що один гріх неминуче тягне за собою інший, щоб приховати оту, найпершу провину. Обідали двійнята з пані Лінд, котра передовсім запитала в Деві:
— Чи всі діти із твого класу були в недільній школі?
— Так, пані, — відповів Деві, насилу проковтнувши шматок. — Всі, крім… крім одного.
— Ти читав катехізис та вірш зі Святого Письма?
— Так, пані.
— А гроші на пожертви віддав?
— Так, пані.
— Пані Макферсон була нині в церкві?
— Не знаю.
«Бодай тут сказав правду», — подумав горопашний Деві.
— Чи було оголошено про наступні збори Спільноти Милосердя?
— Так, пані, — здушено проказав Деві.
— А про молитовне зібрання?
— Я… я не знаю.
— Мусиш знати. У церкві треба слухати уважніше. Який текст із Біблії зачитував для проповіді пан Гарві?
Деві розпачливо вихилив воду із чашки, проковтнувши разом із нею останні докори сумління, і жваво проказав вірш зі Святого Письма, який вивчив кілька тижнів тому. На щастя, пані Лінд більше його не розпитувала, проте радості від обіду Деві не відчув і подужав з’їсти лише одну порцію пудингу.
— Що з тобою? — запитала небезпідставно здивована пані Лінд. — Ти захворів?
— Ні, — промимрив Деві.
— Який ти блідий. Краще нині не виходь на сонце, — застерегла пані Лінд.
— Знаєш, скільки разів ти набрехав пані Лінд? — докірливо запитала Дора, коли по обіді вони лишилися самі.
Деві зиркнув на неї розпачливо й люто.
— Не знаю й знати не хочу, — мовив він. — А ти, Доро, не кажи нікому.
І сердешний Деві рушив до таємної схованки за дровітнею, щоб там поринути в роздуми про дорогу зрадливих.
Коли Енн повернулася додому, Зелені Дахи стояли темні й мовчазні. Вона швидко вляглася, бо дуже втомилася й хотіла спати. Минулого тижня в Ейвонлі відбулося кілька веселих вечірок, що тривали допізна. Ледь опустивши голову на подушку, вона відчула, що засинає, — аж раптом двері тихенько прочинилися й жалісливий голос покликав:
— Енн!
Напівсонна, Енн сіла в ліжку.
— Деві, це ти? Що таке?
Маленька біла постать кинулася через усю кімнату просто до неї.
— Енн, — схлипнув Деві, обіймаючи її за шию, — як добре, що ти повернулася. Я не міг заснути, поки не розповім.
— Що розповіси?
— Який я нещасний.
— Чому нещасний, маленький?
— Бо я сьогодні був такий поганий, Енн. Дуже, дуже поганий, навіть гірший, ніж завжди.
— Що ти зробив?
— Я боюся тобі казати. Бо ти розлюбиш мене, Енн. Я не можу сьогодні казати молитву. Не можу розповісти Богові, що я зробив. Мені соромно, що Він знатиме.
— Деві, але ж Він усе одно знає.
— Дора теж так каже, але я сподівався, що Він просто ще не помітив. Я хочу спершу розказати тобі.
— Що ти зробив, Деві?
Слова линули невпинним потоком:
— Я не пішов до недільної школи, а пішов рибалити з Коттонами, і стільки набрехав пані Лінд — ох, здається, півдесятка разів набрехав, — і… і… і ще сказав погане слово, Енн, дуже погане слово… і дуже лаявся на Бога.
Запала мовчанка. Деві не знав, що й думати. Невже Енн така нажахана, що вже більше ніколи з ним не розмовлятиме?
— Що ти зі мною зробиш, Енн? — прошепотів він.
— Нічого, маленький. Мені здається, ти вже покараний.
— Ні, зі мною ще ж нічого не було.
— Але ж ти почувався нещасним, відколи вчинив погано, правда?
— Дуже-дуже почувався, — виразно проказав Деві.
— Це тебе карало твоє сумління.
— А що таке сумління? Скажи, я хочу знати.
— Це щось таке всередині тебе, що дошкуляє, коли ти чиниш погано, а якщо продовжуєш — воно робить тебе нещасливим. Ти це помічав?
— Так, але не знав, що це воно. Але краще б його не було. Тоді жилося б веселіше. А де це сумління, Енн? Скажи, я хочу знати. У животі?
— Ні, у тебе в душі, — відповіла Енн, утішена, що в кімнаті темно, бо ж серйозну розмову належало провадити із серйозним виразом обличчя.
— Тоді позбутися його не вийде, мабуть, — зітхнув Деві. — Енн, а ти розкажеш про мене Маріллі та пані Лінд?
— Ні, маленький, я нікому не скажу. Адже тобі прикро, що ти сьогодні чинив погано?
— Дуже-дуже прикро.
— І ти більше ніколи так не робитимеш?
— Ні, але… — обачно мовив Деві, — раптом я буду по-іншому поганий?
— Але ти більше не будеш лихословити, прогулювати уроки в недільній школі й казати неправду, щоб приховати свої кепські вчинки?
— Ні, це зовсім не весело, — мовив Деві.
— То скажи Господові, що шкодуєш про все, і попроси Його простити тобі.
— А ти простила мені, Енн?
— Так, маленький.
— Тоді, — утішився Деві, — мені вже зовсім байдуже, чи простить мені Господь.
— Деві!
— О… я попрошу Його простити, звісно, попрошу, — швидко проказав Деві, злазячи з ліжка, переконаний із сердитого тону Енн, що цього разу він таки сказав щось жахливе. — Я попрошу Його, звісно, Енн. Боже, мені дуже шкода, що я сьогодні чинив погано, і я старатимуся по неділях бути хорошим, і прости мені, будь ласка. Ось, Енн, я попросив.
— А тепер будь чемним хлопчиком і біжи спати.
— Добре. І знаєш, я тепер більше не нещасний. Мені вже краще. Добраніч, Енн.
— Добраніч.
Енн опустилася на подушки й зітхнула з полегкістю. Ох… як хочеться… спати! Та наступної ж миті знову долинув голос:
— Енн!
Біля її ліжка стояв Деві. Енн насилу розклепила повіки.
— Що таке, маленький? — запитала вона, щосили намагаючись приховати роздратування в голосі.
— Енн, а ти бачила, як пан Гаррісон уміє чвиркати крізь зуби? Може, коли я буду часто вправлятися, то й сам так навчуся, га?
Енн сіла в ліжку.
— Деві Кіт, — мовила вона, — негайно йди спати, і щоб я тебе цієї ночі більше не бачила. Негайно!
- Предыдущая
- 22/52
- Следующая