Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 5

— Як твоє ім'я?

Келен не вірила своїм очам: Кара, яка постійно твердила, що боїться магії, здавалося, навмисне злить цього в'язня, який мить тому довів, що у нього є дар.

Чоловік перекотився і присів навпочіпки. Він відповів Карі — але дивився при цьому на Келен:

— У мене немає часу на придворних блазнів.

Посміхнувшись, він перевів погляд на лампу, і кімната занурилася в темряву.

Келен рвонула туди, де ймовірно був цей новоявлений чарівник.

Варто тільки торкнутися його, і все.

Але її рука зловила лише повітря. Келен відчайдушно обмацувала темряву; треба лише злегка торкнутися чарівника, і його вже ніщо не врятує. Вона вхопила чиюсь руку і ледве втримала свою магію, в останню мить збагнувши, що під її пальцями — шкіряний одяг Кари.

— Де ти? — Прогарчала Морд-Сіт. — Тобі все одно звідси не вибратися.

Здавайся!

Келен поповзла по килиму. Магія магією, але без світла не обійтися. Вона наткнулася на книжкову шафу і рушила уздовж неї, поки не розрізнила слабку смужку світла, що лилася з-під дверей. Солдати по ту сторону з криками били кулаками в двері, не розуміючи, що відбувається.

Намацавши ручку, Келен почала підніматися, але наступила на поділ плаття і впала, боляче вдарившись ліктями.

У наступну мить якийсь важкий предмет врізався у двері над її головою і, впавши, придавив Келен. У темряві пролунав чоловічий сміх. Келен намацала ніжки крісла та після кількох невдалих спроб зуміла перевернути його набік і звільнитися.

Вона почула, як охнула Кара, налетівши на книжкову шафу в кінці кімнати.

Солдати з коридору намагалися відчинити двері, але в них чомусь це не виходило.

Із шафи на підлогу посипалися книги; Келен схопилася на ноги і намацала ручку дверей.

Яскравий спалах відкинув Келен назад, і вона повалилася на спину. Від дверної ручки на всі боки летіли іскри, як від разворошеного багаття. Пальці Келен оніміли після зіткнення з чарівним щитом; не дивно, що солдати не могли відкрити двері. Трохи оговтавшись, Келен, піднялася. Іскорки, повільно опускаючись на підлогу, трохи розвіяли темряву, і Кара негайно цим скористалася. Схопивши книгу, вона жбурнула її в чарівника, який стояв посеред кімнати, і коли той пригнувся, швидка, немов блискавка, підскочила до нього і вдарила його ногою в щелепу. Він відлетів назад, і Келен побігла до нього, щоб встигнути добратися до нього перш, ніж згаснуть останні іскри і знову стане темно.

— Ти здохнеш першою! — Люто крикнув чарівник Карі. — Вистачить мішатися мені під ногами! Випробуй на собі мою силу!

На кінчиках його пальців затанцювали вогники. Він не зводив очей з Кари. Келен розуміла, що повинна діяти швидко, поки ситуація не стала ще гіршою.

Але вона не встигла. Ричачи від сказу, чарівник викинув руку в сторону Кари.

Келен не сумнівалася, що в наступну мить Кара звалиться на підлогу. Але замість цього з криком болю звалився чарівник. Він спробував встати, але тут же знову впав, схопившись за живіт, ніби йому випустили кишки. Останні іскри згасли.

Келен кинулася назад до дверей, сподіваючись, що, приголомшений несподіваною болем, чарівник перестав підтримувати щит. Заздалегідь скривившись від передбачуваного болю, Келен схопилася за ручку. Щит зник. Полегшено зітхнувши, вона відчинила двері. З-за спин стовплених біля порогу солдатів в кімнату полилося світло. Стражники кинулися в приймальню.

Келен абсолютно не потрібна була кімната, битком набита солдатами, що йдуть на вірну смерть в спробі врятувати її від небезпеки, природу якої не розуміють.

Вона відштовхнула найближчого стражника.

— У нього дар! Не втручайтеся! — Келен знала, що д'харіанці бояться магії. Битися з магією — справа Магістра Рала. Д'харіанські воїни, як вони самі частенько твердили, це сталь проти сталі. А Магістр Рал — це магія проти магії. — Дайте мені лампу!

Два солдати одночасно зняли зі стіни і протягнули Келен дві лампи. Вона взяла одну і ударом ноги зачинила двері. Їй було абсолютно ні до чого, щоб в неї під ногами плуталися озброєні до зубів міцні хлопці.

У світлі лампи Келен побачила, що Кара присіла навпочіпки поруч з лежачим на килимі чарівником. Він стискав руками живіт, і його рвало кров'ю. Рипнувши шкірою, Кара вперлася ліктями в коліна. Він чекала, катаючи в пальцях свій ейдж.

Коли чарівник затих, вона схопила його за волосся і нахилилася до нього.

— Це була велика помилка. Дуже велика помилка, — ласкаво промовила вона.

— Не можна використовувати магію проти Морд-Сіт. Спочатку ти діяв правильно, але потім дозволив мені розлютити тебе настільки, що ти вдався до чарів. Хто з нас тепер дурень?

— Що… таке… Морд-Сіт? — Насилу вимовив чарівник.

Кара відтягнула йому голову назад з такою силою, що він завив від болю.

— Твій самий страшний кошмар. Призначення Морд-Сіт — знищувати таких, як ти. Тепер я керую твоєю магією. Вона належить мені, і ти, мій вихованець, нічого не можеш з цим зробити, в чому скоро переконаєшся на власному досвіді. Тобі треба було спробувати мене задушити. Або забити до смерті. А найкраще — втекти. Але ніколи, ні за яких обставин не пробувати боротися зі мною за допомогою магії. Як тільки ти застосував магію проти Морд-Сіт, вона стала моєю.

Келен скам'яніла. Саме так свого часу одна Морд-Сіт спіймала Річарда.

Кара тицьнула чарівника ейджілом. Він затрясся від болю. Його куртка просякла кров'ю.

— Відтепер, коли я ставлю питання, то бажаю отримати відповідь негайно, спокійним і владним тоном сказала Кара. — Ти зрозумів?

Чарівник мовчав. Кара повернула ейдж. Келен скривилася, почувши, як тріснуло ребро. Хлопець сіпнувся знову. Від болю в нього перехопило подих, і він не міг навіть кричати.

Келен стояла як статуя, не в силах поворухнути й пальцем. Річард розповідав, що Денна, та Морд-Сіт, яка спіймала його магію, обожнювала ламати йому ребра.

Кожен вдих, кожен крик перетворювався на катування — а крім того, жертва ставала ще безпомічніше. Кара випросталась.

— Встань. Чарівник, хитаючись, підвівся.

— Скоро ти зрозумієш, чому я ношу криваво-червоний одяг.

З гнівним криком Кара ударила його в обличчя кулаком у рукавичці з шипами.

Кров бризнула на книжкову шафу. Чарівник впав, і Кара стала над ним, стиснувши ногами в шкіряних чоботях його стегна.

— Бачу-бачу, що ти починаєш, — сказала вона. — Бачу, що ти хочеш зі мною зробити. Поганий хлопчисько. — Вона поставила ногу йому на живіт. — Цей удар — дрібниця в порівнянні з тим, що чекає тебе за такі думки. Раджу тобі більше не думати про опір. Ясно?

Нахилившись, вона тицьнула ейджілом йому в пах.

— Ясно?

Хлопець закричав так, що Келен похолола. Її нудило від цього видовища. Вона сама одного разу випробувала на собі дію ейджа і, що ще гірше, знала, що Річард колись пройшов через ці муки. І все ж Келен не зробила спроби перешкодити Карі.

Вона пропонувала цій людині можливість зберегти життя. Якби йому вдалося, він би убив Річарда. Її саму він теж хотів убити, але зараз Келен не зупиняла Кару саме тому, що він збирався вбити Річарда.

— Отже, — прошипіла Кара, знову притиснувши ейдж до його ребрах, — як твоє ім'я?

— Марлін Пікар! — Чарівник намагався сморгнуть сльози. Його обличчя блищало від поту. Він важко дихав, з рота у нього текла кров.

Кара повернула ейдж, і Марлін скорчився від нового нападу болю.

— Наступного разу, коли я поставлю питання, не змушуй мене чекати відповіді. І ти повинен називати мене «пані Кара».

— Кара, — спокійно вимовила Келен. Вона подумки бачила Річарда на місці цього хлопця. — Немає необхідності…

Відповіддю їй був лише крижаний погляд синіх очей. Келен відвернулася і тремтячим пальцем змахнула зі щоки сльозу. Піднявши ковпачок висячої на стіні лампи, вона запалила її від лампи, яку тримала в руці. Погляд Морд-Сіт налякав Келен. У неї щеміло серце при думці, що Річард місяць за місяцем бачив точно такий же крижаний погляд, коли благав помилування.