Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Олди Генри Лайон - Шмагія Шмагія

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 22


22
Изменить размер шрифта:

До речі, про дівчаток!

Ні, хтиві еманації лілльських панянок були тут ні до чого. Хоча дехто з юрби вже почав підозріло чмихати, а бугай Шишмар схопив за худий бочок стервозу Фержериту. Дивне розв’язання ситуації… Невже він настільки причавлений підбором благовірної? Звичайний мужик ще до застілля поліз би нагору, щоб напоротися на гвардію, котра вмирає, але не здається… Втім, хай їм грець: дівкам, мужикам, усім підряд.

Роздуми про дівчаток, що виникли в чаклуна, мали зовсім іншу властивість.

– Даруйте, пані та панове! Справи, знаєте, велять…. Сьогодні, з вашого дозволу, я збирався в цирк…

Невідомо, що подумали Швелери про малефіка, який проміняв їхнє світське товариство на дурнуватий намет із виродками. На щастя, думка спадкоємців Андре цікавила не більше, ніж вміст торбинок за щоками в сумчастого тушкана з острова Екамунья. Він ще раз привітав архіваріуса з поверненням доньки, побажав сім коробів удачі, вислухав відповідний хор: «Добре – в яблучко, лихе – в молоко!» та відкланявся.

– Початку через мою скромну особу затримувати не будуть!

Юрба почула розходитися.

– Спритно ви їх, майстре Андреа! Правильно, не за стіл же дармоїдів кликати…

– Ви маєте рацію, люба Ферж! Вибачте, на мене чекає вистава. Обожнюю цирк з дитинства…

Ледь чаклун ступив від воріт, першим наткнувся на «героя», врятованого ним біля річки. Хлопець займався улюбленою справою: грався з малим Тілем і «заячою губою». Уся трійця ретельно трудилася, обплутуючи мотузками кущ недоладника. На мотузках висіли друзки, обрізки шкіри, шишки та два дзвіночки. У конфігурації мотузочок і того, що на них висіло, Мускулюсу знову ввижалася «система», але він рішуче взяв заразу-фантазію за горлянку. Незабаром у собачих купках маною запахне! Магія-шмагія…

– Чув? Архіваріус дочку знайшов! – порадував чаклун хлопця. – Жива-здорова. Гуляй, бурлако: ти тепер у нас дружина кесаря!

– Тобто як? – насупився той.

– А так, що поза підозрами!

Юнак розплився в посмішці:

– Здорово! Агов, чарівники, без мене закінчуйте! Мережу міцніше ладнайте, щоб ламії не вирвалися…

– Не вирвуться! – цілком серйозно пообіцяла «заяча губа».

– У нас бубонці! – підтримав Тіль.

Юнак скривився, ніби очікував почути щось інше. Однак махнув рукою. З легкістю лошати схопився на ноги, обтрусив штани – справа, по суті, безнадійна! – та покрокував вулицею поруч із Мускулюсом.

– Майстре Андреа… Я помилився. Там, біля річки…

– Пусте, – перебив його малефік. – Забули, проїхали. Тебе як звуть? Ти моє ім’я знаєш, а я твого – ні. Негоже.

– Яношем назвали. А ви що, чаклунським способом довідатися не могли?

– Міг би, – розмова тішила Андреа, він тому й не гнав Яноша геть, як намірився був на початку. – Тільки навіщо ману витрачати? Простіше запитати.

– А раптом я вам збрехав? Раптом я не Янош, а, приміром, Гарольд?

– Виходить, збрехав.

Юнак замислився і якийсь час ішов мовчки. Схоже, думка, що багато чого й чаклунам простіше робити без будь-яких чарів, раніше не спадала йому.

– Ну а якщо, наприклад… Скриню важку на горище тягти треба?

– Найми слугу. Хай тягне.

– А якщо грошей нема? Як краще: чаклунством чи горбом?!

Розумне запитання. Такими задачками на співвідношення сили й мани волхв Грозната неабияк замучив Мускулюса в дитинстві – перш ніж дати рекомендаційного листа до Просперо Кольрауна, тоді ще бойового мага за наймом.

– Залежить від ваги скрині. Від профілю чаклуна. Від рівня мани. Від тілесної сили. Маса параметрів, – детально, як дорослому, узявся пояснювати малефік, – є спеціальна формула Трейле-Кручека…

– Матіаса Кручека? Реттійський Універмаг, кафедра демонології? – випалив Янош.

– Ти-бо його звідки знаєш?

Хлопець зам’явся, старанно видивляючись собі під ноги.

– Та так… У столиці жив якийсь час. Майстре Андреа, а заочників у метра Кручека забрали нарешті? Він скаржився, що часу зовсім нема…

– Метр Кручек другий рік працює погодинно, – машинально повідомив Андреа, ошелешений темою бесіди. – Зі здоров’ям у нього негаразд.

Хлопець помітно засмутився. Ну й запитаннячка в тебе, юний Яношу-Гарольде! Як писав Адальберт Меморандум, «світ звихнув суглоб»… Мозковий суглоб, видимо. Волоцюжка з глушини цікавиться життям-буттям доцента Кручека!

– Кепсько. Раніше він на здоров’я не скаржився. Ми з Ніком і Марькою підглядали, як вони з венатором Цвяхом досліди робили. Ох, і страшно було! Особливо коли німбус-смолоскипи запалювали. Марька пищати хотіла, та давилася…

Хлопець смачно розреготався. Щоки його вкрилися плямами, рот кумедно покругішав.

Малефік кивнув, думаючи про своє.

Ось тобі і юний дурник. Німбус-смолоскипи? Демонолог Кручек і венатор, тобто мисливець Фортунат Цвях?! Нескладно здогадатися, за якими дослідами підглядали шмаркачі… У Ятриці що – розсадник магів? Спершу – старий хрін в аустерії, знавець рівнянь Люфта-Гонзалеса. Потім – Меліс Лімісдейл, яка вивчає праці Шеффена. Бурлака Янош – найкращий, бачся, друг кафедральних демонологів, фахівець із німбус-смолоскипів! Чинбар Леонард Швелер, віртуоз чаклунських пасів! Пасочки-гілочки, кущі-бубонці, цукерочки-бублички, контузія долі Ядвіги, жмути гару над Іскрою Гонзалкою, втратою-знахідкою…

Думки в голові пузирилися манною кашею, ладною пригоріти. Мани в каші було над міру, вона так і старалася взятись грудками, відмовляючись зваритися на щось путнє.

Біля мосту через Ляпунь, прихиляючись ситою спиною до поруччя, сидів жебрак. Весь у лишаях із хлібної м’якушки, для більшого співчуття. Він угледів клієнтів і виставив уперед кострубату, вимогливу долоню. Цікаво, якщо завдати йому задачку з академкурсу малефіціуму, розділ «Зурочення рухомих об’єктів», – розв’яже?

За монети зо дві точно розв’яже. В три різні способи. Вони тут такі.

Мускулюс все-таки вирішив утриматися від подібного досліду. Принаймні, в присутності Яноша.

– Ну й жив би в столиці. Чого пішов? Із твоїми знайомствами…

– Кожен свого щастя шукає, – хлопець був не від того, щоб змінити тему. – Ось я й пішов… шукати.

– Знайшов? – уколов Мускулюс.

– Знайшов!

Якби Андреа був трубадуром, він би сказав так: «Щаслива посмішка опромінила юнакове обличчя. Із очей у нього хлюпнула щира, чиста, нічим не скаламучена радість». Але трубадуром Мускулюс не був. Він був малефіком. Погодьтеся, зовсім інша професія.

Тому він нічого не сказав.

* * *

Прапори, що прикрашали купол шапіто, ляскали на вітрі. Тканина вигиналася, скручувалась, робила зображення паяців страхітливими, а морди василісків – кумедними. Внизу, біля входу, пританцьовували четверо музик, виконуючи гавот із «Принцеси цирку». Вусань-сопілкар тішив кумедними імпрезами: автор опери, Себастій Бахус-старший, навряд чи впізнав би в цих пасажах своє творіння. Касу штурмувала черга: товстуха-білетерка змучилася, відбиваючись від неплатоспроможних.

– У нас не ломбард! – скрикувала вона, сяючи казенною посмішкою, коли замість грошей їй пропонували куртки, капелюхи, вуздечки чи щипці для горіхів. – Зробіть ласку, звільніть віконце!

Аматори видовищ, які не мали коштів, зітхаючи, йшли геть. Носатий хлопчисько по тривалім торгу продав багатенькому онукові мюнцмайстра якусь книжку, яскраву, але заслинену, та кинувся напролом, без черги: «У першому! У першому ряду!» Мускулюс не здивувався б, якби книга виявилася знаменитим «Букварем Аль-Хазреда», який безслідно зник у пісках Куттійя.

У повітрі стояв гострий аромат дива.

Незнайомий і таємничий.

Є на землі дива, непідвладні наймогутнішому чарівникові. Кущ, обвішаний линвою з бубонцями, чи фігляр, який ходить по дроті, часом можуть виявитися головніші за цілий лейб-малефіціум. Знімаючи зурочення буднів і пристріт утоми. Шкода, що ми – дорослі, розумні, практичні, у нашому кошелі дзенькає скупий дріб’язок, за який товста тітка не схоче продати квитка на задній ряд, хоч бийся з нею…

– Ну, я пішов?