Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

Жадан Сергій

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років - Жадан Сергій - Страница 19

Изменить размер шрифта:

* * *

знаєш… день вигасає повільно

як смисли усього прочитаного

прочинені прямо в міський вернісаж

фіолетові шиби

з прозорою пусткою темного дна

затонулого погляду чи то мого

чи твого на годину молодшого

в цьому дні остаточної хиби

коли всі щасливі можливості й випадковості

розминулися так ніби час не один для всіх

і його річкові трамвайчики серед води

раптом скинули свої лопасті

як мурахи скидають крила будинок обвалює стрих

собаки струшують з себе воду

жінки відкидають бюстгальтери

офіціантки в кав’ярнях до столиків раптом

приносять свічки й каганці

і єдине за чим ти шкодуєш —

за неповторністю сальто

котре у глухому провулочку

впевнені що ніхто їх не бачить

раптом синхронно утнули

двоє ченців

* * *

форма – пір’я флуоресцентного кольору

з молодика язика

на мідних голках ростуть квіти поглядів

шаруються деревною корою музики дзeркала

музика і вогонь танцюють на дзеркалі

крізь пелюстки твоїх очей

«я»

всепоглинаючої веселки

гострі мов сріблисті стручки перцю

цілуєш

місяці язиків – це Повня

обростаю музикою тебе

деревною корою твоєї міді меду й травневих квітів

кора і пелюстки осипаються пір’ям

сонце заходить коли ми рухаємося назустріч

але спиняється прямо в зеніті

щойно спиняємось ми уповні

я це допишу потім

завтра

якщо не прокинусь

якщо прокинусь

то вже не буде кому писати

і ХХХХ з тим!

* * *

як завжди весна починається з нежитю

і щільно-похмурого побутового лиха

і як мені все це прийняти? сидячи? лежачи?

у ліжку? в труні? у ванній? на стриху

вмостившись між синім дитячим возиком

і паками з пліснявілими сукнями?

без різних понтів типу келишку з віскі сиґари і мудрої книги

без усіляких жіночих радощів типу сауни і солярію

без героїчних пасадоблевих виходів на вітряки

зі списом безумства і дурості по мерзлих трупах відлиги

просто впасти на дно акваріуму як дохла скалярія

і не скаржитись навіть не думати

тим більше не сподіватися

ніби хтось замість мене усе це лайно розгрібатиме

Ti prego, vieni!

на дні серед мушель і декоративних камінчиків

тому хто цього чекає просто віддатися

декоративно розхристано і розпатлано

як в серіалах про нереальні людські стосунки

як в солодкавих піснях від яких без вершників заводяться мотоцикли

як у книжках які видають свої плями і шрами за поцілунки

ніби в сльозах на останній навмисне пропущений виклик

* * *

серед цих перехняблених снігом трухлявих будівель

коли вони обтинають небо наче трамвайні колії

плавають голуби линуть вихлопи ширяють брунатними клаптями хмари

бармени закохуються в клієнток —

з очима як вишні й губами як перестиглі сливи

клієнтки мріють про своїх масажистів і фітнес-тренерів

масажисти і фітнес-тренери мріють про відпустку в єгипті

але до єгипту летять клієнтки з відчаю

зваблювати прибиральників жиґоло таксистів і кельнерів

на останньому поверсі однієї з трухлявих будівель

шлюзи між дахом і небом прочинено

скоро зійде снігом зима і найбільша в історії міста повінь

перемішає усі імовірні любові

на злинялій марлі великого білого сита

і всі будуть щасливі досхочу напоєні

незбагненними здійсненнями наче побіжних

але таких невідступно цупких бажань

клієнтки пристрасно митимуть посуд

кельнери займуться фітнесом

таксисти спритно мінятимуть попільнички

бармени танцюватимуть аргентинське танго

масажисти дбатимуть про бездомних котів

лише небо

спазматично як голуб тріпотітиме

у зголубілих від голоду пальцях весняних поетів

* * *

цей чоловік риється в смітнику щоранку

це його район і його смітник

чоловік риючись в смітнику говорить:

ТУТ НЕМА НІЧОГО ТВОГО!

так зі мною спілкується світ

так спілкується світ з усіма хто його чує:

– тут нема нічого твого тому будь ласка

бери що схочеш!

але не забудь повернути

це як у бібліотеці

ти ж ходила в дитинстві в бібліотеку?

– так, ходила. Але я крала книжки

– справді? Що ж тоді все одно

не забудь повернути

ділися з ближнім своїм навіть

якщо воно не твоє!

* * *

зима на плечах ніби трирічна дитина в цигейковій шубі

щосили тримає за горло мокрими рукавицями

в нічних портах стогнуть вантажні суда і гігантські крижини

в ліжках стогнуть дружини моряків нескінченно далекого плавання

на протилежній земній півкулі стогнуть під кокаїном пірати

млість і від холоду і від спеки викручує плечі і п’яти

сьогодні у всіх автономних істотах спільно струмує по венах надія на краще

холоне під ранок і зупиняється витверезінням натще

ОМ АМІ…