Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 16

То ледве лиш верну свої витрати

I викуплю заставлений товар.

Бо ця псалтир єдина на землi,

Яких немає навiть в королiв,

I майстер, що писав її, єврейський,

Вiд фарб ослiпнув, Кiрiє елейсон!

С и л ь в е с т р

А ти ж казав, що майстер був монах,

Що з книгами загинув потiм в морi.

П а р ф е н i й

Так i було. Його був дивний шлях.

Хрестився вiн в Софiйському соборi.

Постригся потiм.

Я р о с л а в

Годi вже брехнi!

Як хочеш, дам тобi я сорок гривен.

П а р ф е н i й

О боже мiй! Та це ж хiба менi?

Я ж чесний крамар, бiдний, наче пiвень.

Це ж за борги я винен лихварям.

Я р о с л а в

Ну, п'ятдесят, i бiльше нi ногати.

С и л ь в е с т р

Бери, Iудо. Це ж велика плата.

П а р ф е н i й

Не можу, княже, бо не мiй це крам.

V

Раптом чути тривожний шум за дверима, i в терем входить стурбований Мирослав.

М и р о с л а в

Нещастя, княже! Прискакав гонець:

Скрiзь печенiгiв незлiченнi лави

На нашу землю сунуть навпростець.

Вже знищили Звенигород i Лтаву

I за п'ять днiв до Києва дiйдуть!

С и л ь в е с т р

Спаси господь!

В о л о д и м и р

Мерщiй назустрiч! В путь?

С в i ч к о г а с

Коня i меч! Агов, скуф'я 1 i ряса!

1 С к у ф' я - чорна шапочка, яку носили ченцi.

М и к и т а

Знов Новгород готуй своїх мужiв...

П а р ф е н i й

(з жахом).

Пацiнакiйцi! Кiрiє елейсон!

Пропав, погиб! Тiкати, поки жив!

Я р о с л а в

Що ж - бiй, так бiй! Скликати зараз рать!

Не в перший раз нам ворога стрiчать.

М и р о с л а в

Але ж нема у нас полкiв готових,

Варягiв мало... Орди без числа...

Несила нам... До Новгорода знову

Когось би треба зараз же послать.

Я р о с л а в

Я їду сам. Коня мерщiй i зброю!..

П а р ф е н i й

(зляканий).

Великий княже! Як тодi зi мною?

Я згоджуюсь! Нехай за шiстдесят!

Звели лише, щоб зараз дали грошi.

Свiчкогас подає князю меч.

Я р о с л а в

(надiваючи меч).

На стiни хай негайно стане рать.

Оглянуть мури, вежi, огорожi!

Носить камiння, печi для смоли

I казани на стiнах наготовить!

Мирослав виходить.

П а р ф е н i й

(невiдчепно).

Звели-бо, княже, грошi щоб дали.

Я р о с л а в

(хапаючись за меч).

Чи ти здурiв, смола дурноголова,

Чiплятися тепер не до ладу!

(Парфенiй вiдстрибує).

Хоча б сiм день могли ви протриматься,

А там полки я свiжi приведу.

М и к и т а

(похмуро).

Не приведеш. Потрiбно днiв дванадцять

Лише туди, а там, а знов сюди?

Та i навряд чи Новгород захоче

В котрий це раз спасать тебе в бiдi,

Щоб потiм ти за вiрнiсть, як за злочин,

Його людей найлiпших засудив!

Я р о с л а в

(в страшному гнiвi).

Ти знов своє, безжалiсна єхида!

Та я тобi...

Вихоплює меч i кидається на Микиту. Всi скрикують. Але в ту ж мить Джема вергає пiд ноги князя свою цитру, яка падає з дзвоном.

Ярослав вражений спиняється i опускає меч, важко дихаючи.

Д ж е м а

(твердо i з гiднiстю).

Спинися, государ.

П а р ф е н i й

(злякано, але врочисто).

О пом'яни, господь, царя Давида

I кротостi його великий дар.

Я р о с л а в

(проводить рукою по чолу).

Так... я забувсь... Прости мене, Микито!

М и к и т а

(похмуро).

Не ворог я... хоч i кажу тобi

Про Новгород я правду неприкриту,

Але за Київ ляжу в боротьбi.

VI

За дверима рух, входить Журейко. Вiн в схiдному одязi, з червоною шовковою хусткою на голенiй головi.

Ж у р е й к о

(збуджений).

Чолом тобi, великий господине!

Я р о с л а в

(здивований).

Знов каменщик! З яких це ти країв?

Ж ур е й к о

З Чернiгова i Новгорода нинi,

Куди примчав з побузьких я степiв.

Уже давно помiтив я за Доном,

Що рушити збирається орда,

Коли ж знялися першiї загони

I стала неминучою бiда,

Я в Новгород помчав перед ордою

I перстень твiй громадi показав.

Я р о с л а в

(схвильований).

Ти це зробив! Сам бог чинив тобою!

Що ж Новгород?

Ж у р е й к о

Негайно рать зiбрав.

Вже рушили до Києва полки,

В Чернiговi я залишив їх вчора,

А сам вперед до тебе навпрошки,

Аби тебе порадувати в горi.

Я р о с л а в

(обiймає Журейка).

О каменщик! Ти камiнь з серця зняв,

I твойого я дiла не забуду!

Загальний рух.

С и л ь в е с т р

Велик господь, що помiч нам прислав!

Во л о д й м й р

(у захватi).

От Новгород! Якi ж це славнi люди!

О государ! По-царськи їм воздай!

Я р о с л а в

Тебе до них пошлю я князювати.

Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,

Що Новгород лишився вiрним братом.

За вiкнами сурми i шум воєнних зборiв.

Отроки i Свiчкогас приносять Ярославовi кольчугу, шолом, щит. Вiн знiмає корзно, верхню тунiку i починає одягатись з допомогою отрокiв i Свiчкогаса, який мiж iншим бинтує князю праву ногу.

Я р о с л а в

Так, вже знялася бранная тривога,

Комонi ржуть, почувши дим вiйни,

I мушу знов трудити хвору ногу

I брати меч, як в они бурнi днi.

Знов молодим завзяттям закипає -

В котрий це раз! - збентежена душа,

Але завжди з нудьгою i одчаєм

Я для меча цi книги залишав...

Щасливий ти, премудрий Свiчкогасе,

Що пiсля всiх твоїх грiхiв i бур

Знайшов ти мир в оцiй скуф'ї i рясi...

Мене ж в життi, неначе буйний тур,

Гаряча кров метала i носила...

I ось тепер, коли бурхливi сили

На мирний труд почав я направлять,

То знов труба тривогу протрубила

I знов на бiй я мушу вести рать...

Ну що - сповив?

(Пробує оповиту ногу).

Вперед, нога окута!

О боже мiй! Як важко мудрим бути,

Коли в душi двi сили б'ють ключем,

Коли вино не вийшло ще iз сусла 1

I двох царiв жага мене пече:

Як цар Давид, люблю я мирнi гуслi,

Як цар Саул, вражаю їх мечем!

1 Сусло - сiк, що бродить, з якого роблять вино.

Поспiшно входить стурбована Iнгiгерда.

I н г i г е р д а

О княже мiй! невже це знов вiйна?

Сурми за вiкнами.

Я р о с л а в

(пригортаючи її i Володимира, з мечем в руцi).

Так, королево, знов вiйна священна!

Встає полкiв залiзная стiна,

Щоб нашу Русь од хижакiв пiвденних

Оборонить i знищить їх до пня.

Пiд Києвом великим златоглавим

Хай задзвенить прадiдна наша слава!

Хай загримлять червленiї щити!

То не дамо ж гнiзда свого в обиду,

Вперед, на бiй за землю нашу рiдну,

За Київ наш, державний i святий!

Завiса.

ДРУГА ВIДМIНА

"ЗОЛОТА БРАМА"

1036 р.

Та сама зала, що й в попереднiй вiдмiнi. Через кiлька днiв.