Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 15

Бо, як i ти, я прагнув теж просторiв

В блуканнях довгих, мандрах i борнi...

1 Борисфен (грецьк.) - Днiпро.

Входить Сильвестр, за яким Свiчкогас несе кiлька великих книжок.

С и л ь в е с т р

Дозволь менi, великий господине,

Розважити книжками смуток твiй.

До тебе вiдрядила нас княгиня,

Та й книги є цiкавi i новi.

Я р о с л а в

(зворушений).

Яка ж вона ласкава i дбайлива...

Бо кращого я сам би не хотiв.

Ану, давай, якi там в тебе дива...

С и л ь в е с т р

(бере в Свiчкогаса i розгортає книгу).

Все грецькi, бач, але яснi без слiв,

Бо чудним всi художеством вiдмiтнi,

Наприклад, ось "Усiх святих вiнок"

Семена Метафраста. Тут на всi днi

Про кожного святого є урок.

Представлено художеством умiлим,

Який вiн був, що дiяв, як страждав,-

Що й не читавши навiть зрозумiло...

Я р о с л а в

Ну, про святих чимало я читав,

I всi вони вже надто тут похилi.

А що там ще?

(Сильвестр бере в Свiчкогаса другу велику книгу).

Ну що, брат Свiчкогас,

Ще голова од книг не потерпiла?

А може, знову хочеш кинуть нас

I, як варяг, пуститися на хвилi

Шукать в свiтах добичi i пригод?

Тодi скажи.

С в i ч к о г а с

Нi, княже господине,

Нiде нема у свiтi тих щедрот,

Що я знайшов отут на батькiвщинi,

У Києвi бiля твоїх чеснот,

Де чудних книг вкусить менi дано.

Я р о с л а в

I де у князя добре є вино.

Чи не його вкушаеш ти, монаше?

С в i ч к о г а с

Нема грiха за князя випить чашу.

С и л ь в е с т р

Нi, справдi-бо змiнився Свiчкогас,-

У мiру п'є i не марнує час,

Недурно, бач, його гойдали хвилi,

Злi домiшки якраз на дно осiли.

Я р о с л а в

Гойдавсь i я чимало на човнах,

Та не позбувсь, на жаль, порокiв давнiх.

Ну, що там далi?

С и л ь в е с т р

В чудних малюнках

Псалтир розкiшна грецького писання,

Iскуством дивна.

Я р о с л а в

(у захватi).

О, яка ж краса!

Якi тут фарби радiснi й прозорi,

Якi церкви в лазурних небесах

Здiймаються у золотих узорах,

В струнких просвiтах, на струнких стовпах!

Коли менi дадуть хоч рiк покою

Серед моїх походiв i турбот,

Клянусь, такий я храм собi построю

В iм'я Софiї - мудростi чеснот!

Так, дивний твiр! Нехай в опочивальнi

Вона лежить у мене на столi.

Вона мене розважить в час печалi,

Бо є ще дiло князю на землi.

Спасибi, друже!

С и л ь в е с т р

(замiшаний).

Вибач менi, княже,

Проте цю книгу я ще не купив.

Я р о с л а в

Як не купив? Що ти верзеш? Чия ж

Вона тодi?

С и л ь в е с т р

То грек з чужих країв

Її привiз, та дорого, бач, хоче:

Сто гривен золотом.

Я р о с л а в

(обурений).

Та що це вiн, здурiв?

За книгу сто! Та вiн смiється в очi!

Сто гривен золотих! Та це ж село

Купити можна з нивами, млинами

Та всiм добром.

С и л ь в е с т р

Так, дорого зело...

Я р о с л а в

Ану, поклич його, хай перед нами

Насмiлиться цю цiну повторить.

(Свiчкогас хутко виходить).

Сто гривен золотом! Та я торiк

За бiблiю вiддав дванадцять гривен!

Ну, де ж той грек?

Сильвестр виходить.

III

Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкiшно оправлену книжечку.

В о л о д и м и р

Мiй тату, там прийшов

Якийсь мандрiвець, видом надто дивен.

I передав оцей молитвослов...

(Дає Ярославу).

I просить, щоб...

Я р о с л а в

(дуже схвильований).

Великий боже! Де ти...

Хто дав тобi? Та це ж Єлизавети

Молитвослов! Веди його сюди!

Входять Микита i Джема. Вiн в рудуватому одязi пiлiгрима, в сандалiях, з непокритою головою, з вiдкритим капюшоном; вона в короткiй спiдницi i сандалiях, з цитрою в руках.

Я р о с л а в

Микито! Ти? Невже ти був у неї?

Кажи ж мерщiй!

М и к и т а

Багато, княже, де я

Помандрував i землю iсходив

З того часу, як в розпачi i горi

Покинув Київ в ту нещасну нiч...

Я побував i в Римi, i за морем,

Скрiзь гнав мене, неначе божий бич,

Про батька згубу невiдчепний спомин...

Нарештi, вже на третiй, мабуть, рiк

В Норвегiю причалив я свiй човен...

Я р о с л а в

(нетерпляче).

Ну, що ж вона, її ж ти бачить мiг!

Ти говорити з нею мiг, щасливий!

М и к и т а

Бiля вiкна, самотня i журлива,

Вона сидiла в замку короля

I все туди дивилась, де земля,

Здавалось їй, на пiвдень простяглась,

I сумно так спiвала край вiкна,

Що в серцi гостра закипала жалiсть.

Я р о с л а в

О боже мiй! Як мучилась вона!

М и к и т а

Про Київ все спiвала недосяжний

I так згасала, мов свята свiча...

Коли ж прийшов її останнiй час,

Дала менi цей молитовник княжий,

Щоб я тобi на спомин передав.

Я р о с л а в

(цiлує книжечку).

Бiдняточко... Якби я тiльки знав...

М и к и т а

I ще тебе просила, вже окремо,

Щоб прихилив у себе бiдну Джему,

Яка весь час отам на чужинi

Була при нiй i подiляла з нею

I сум за рiдним краєм, i пiснi,

Хоч в рiзнi землi линули душею.

Я р о с л а в

(кладе руку на плече Джемi).

Її iм'ям тобi я все зроблю

I з радiстю у себе прихилю.

Коли ж захочеш далi в землю рiдну,

Тебе туди вiдправлю в час погiдний,

Лиш розкажи, як з нею ти жила,

Як сум її в цих струнах зберегла...

Д ж е м а

О, дякую тобi, великий княже!

Нехай розкажуть струни гомiнкi,

Нехай пiснi мої тобi розкажуть

Про сум твоєї любої дочки...

Твою дочку всiм серцем я любила...

Про мене ж не турбуйся, мiй сеньйоре,

До мандрiв довгих звикла я в життi,

Пiду й тепер, за тим пiду, хто в горi

Мене утiшив на моїй путi...

Не як коханка... Як раба служить

Тепер я буду доброму Микитi...

Дозволь менi цi струни розбудить,

Щоб Ельзи душу викликать на мить.

(Сiдає й бере на цитрi кiлька акордiв, тодi спiває).

Отак вона сидiла

У замку край вiкна,

Дивилася на хвилi,

На бурнi, сивi хвилi,

Самотня i сумна.

Туди дивилась, бiдна,

Де в дальнiй далинi

Десь край лишився рiдний,

Десь Київ сяє рiдний

На сонцi в вишинi.

Коли ж плили стрункiї

На морi кораблi,

Вона спiвала - в Київ,

Полинула б я в Київ,

До рiдної землi...

I все спiвала з плачем:

О Київ, рiдний край...

Тебе вже не побачу,

Тебе вже не побачу,

Прощай, навiк прощай!

Я р о с л а в

(витирає очi).

Бiдняточко... моя Єлизавето,

Прости мене, що не помiг тобi.

Тобi ж спасибi... втiшила мене ти.

Цiлющi сльози визвала в журбi.

IV

Хутко входять задиханi Сильвестр i Свiчкогас, ведучи грецького купця Парфенiя.

С и л ь в е с т р

Пробач нас, княже, ледве розшукали

Цього ми грека в ближньому кружалi,

Де чашi вiн зi смаком вихиляв.

С в i ч к о г а с

(витирає губи рукою).

Насилу вже його я розшукав...

Я р о с л а в

Найпаче ти - стезя, мабуть, знайома.

Недурно вуса мокрi од вина.

(До грека).

Ти, може, справдi випив, що загнув

Таку цiну безбожну й безсоромну.

П а р ф е н i й

Повiр менi, великий государ,

Що коли я вiзьму сто гривен плати,