Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 11

Муаика.

З а в i с а.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"

1032 р.

Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкiс, з лiвого боку авансцени i в глибину саду йде вiдкрита галерея - переходи. На передньому планi праворуч мармуровий басейн з фонтаном i мармуровою ж лавкою поряд.

Травневий вечiр, що скоро переходить в нiч.

І

В садку i за аркадами галереї рух- сьогоднi весiлля Гаральда i Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробiгають дiвчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свiчкогас. Вiн у розкiшному захiдному вбраннi дружинника-варяга, з чималою флягою на поясi.

Д i в ч и н а

(пручається).

Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час

Чiплятися без сорому й користi!

Хiба не знаєш, що весiлля в нас

I треба в церкву виряджать невiсту!

А ще монах!

С в i ч к о г а с

I зовсiм не монах

I можу це сугубо доказати.

Недурно ж я поїздив по свiтах

I знаю, як сотворенi дiвчата.

У нас, варягiв, скрiзь один звичай:

На морi - напинай вiтрила,

На сушi - вихиляй барила

I скрiзь дiвчат гарненьких приручай!

(Знову обiймає дiвчину).

Д i в ч и н а

Пусти, скажений. Я ж кажу - не час!

Он люди ходять.

С и л ь в е с т р

(входить i бачить цю сцену).

Знову Свiчкогас!

Ти що тут робиш, демоне лукавий?

Дiвчина тiкає.

Вже до дiвчат присiкався, як пес!

Сосуд пекельний! Окаянний бєс!

Та я тебе, єретика, прояву,

Негайно в яму кину по уставу

Усiх семи соборiв пресвятих!

С в i ч к о г а с

(гороїжиться).

А ти би, отче, все ж таки притих,

Дивись, ворон поснулих розшугаєш,

Мене ж уставом тим не залякаєш,

У нас, варягiв, лиш один устав -

Бери, що треба, та держи, як взяв.

Отак-то, отче!

Сiдає на лаву i починає спокiйнiсiнько смоктати з фляги.

С и л ь в е с т р

(обурений).

Ах ти, єретик!

Iуда, Арiй 1, Святополк 2, Ахав! 3

Та як у тебе повернувсь язик

Таку хулу на церкву возглашати!

"У нас, варягiв!" Ах ти, свинопас!

1 А р i й (помер 336 р.) - александрiйський священик, основоположник релiгiйної течiї арiанства, яке церква визнала єрессю.

2 Святополк Окаянний (бл. 980-1019 рр.) - руський князь, що в усобнiй боротьбi за престол убив своїх братiв Бориса, Глiба, Святослава. Убитий Ярославом.

3 Ахав (917-895 рр. до н. е.) - iзраїльський цар, що ввiв культ Ваала i Астарти, засуджений у релiгiйних книгах.

С в i ч к о г а с

(не пiдводячись, добродушно).

Та годi-бо акафiста 4 читати,

А то ще горло з крику заболить.

Хильни-но краще чару в добрий час.

Адже ж весiлля - то коли ж i пить.

(Наливає срiбну чару i простягає Сильвестровi).

4 Акафiст - церковна хвалебна пiсня-молитва.

С и л ь в е с т р

(в гнiвi).

Та як ти смiв подумати, проклятий,

Що я, монах i княжий духiвник,

З тобою буду чашi вихиляти,

Немов я сам безбожний єретик!

С в i ч к о г а с

О боже ж мiй... Для чого глум i чвара?

Ну, вип'ю сам.

(П'є).

Ех, отче, то хiба

Я єретик, що вип'ю зайву чару?

Така уже, мабуть, моя судьба...

Був свiчкогас, монах, списатель книжний,

Перехилив... iди свиней пасти...

Покривдили... не мiг цього знести

I став варягом чудом дивовижним...

Багатий... вiльний... цiлий свiт пройшов.

Але в душi нема спокою знов!

(Схлипує).

Не можу я! Не хочу мандрувати!

В оцих шовках... Який я там варяг!

Стужився я за цвiтом рути-м'яти,

За Києвом знудився у сльозах...

Ладен я свинi пасти в цих ярах,

Ладен свiчки гасити по церквах,

Нiж рицарем вельможним i багатим

Розкошувати по чужих краях!

С и л ь в е с т р

(розчулений).

Добро, мiй сину. Не сумуй, зажди.

Подумаєм, як нам з тобою бути.

Хто вип'є раз днiпрової води,

Тому нiколи Київ не забути,

Хоч би в яку забрався далечiнь.

Благослови господь тебе святий

I нинi й присно... хоч i дурень ти...

П'яниця ти... во вєки вєков, амiнь.

Благословляє Свiчкогаса, який встає i поштиво цiлує йому руку. Сильвестр виходить.

С в i ч к о г а с

(сам, знову сiдає на лаву).

О боже ж мiй! Як важко вибрать шлях

Серед шляхiв поплутаних усiх!

Все крайностi - розбiйник чи монах.

Пиши книжки або свиней паси.

А iншого не жди i не проси...

(Замислився).

ІІ

З-за дерев виходить Журейко. Вiн у рибальському одязi, єдиною ознакою його мандрування є пов'язана шовковою хусткою голена голова i засмагле обличчя. Поверх рибальського одягу вiн закутаний

в легку чорну кирею-бурпус 1.

1 Кирея-бурнус - довгий з вовняної тканини

плащ з капюшоном.

Ж у р е й к о

(тихо до Свiчкогаса).

Гей, Фоко!

С в i ч к о г а с

Хто це? боже мiй, це ти!

Чого ти знов, безумче, в зашморг лiзеш!

Насилу в квiтнi удалось втекти,

То щоб тепер потрапити в залiза.

Тiкай мерщiй.

Ж у р е й к о

Не поспiшай, монах,

Нз можу без Милушi я тiкати.

Іди поклич її до мене з хати.

Я зачекаю тут, в оцих кущах.

С в i ч к о г а с

Опам'ятайся! Знов поклявся князь

Тебе скарати...

Ж у р е й к о

Смерть приходить раз.

Iди, кажу!.

С в i ч к о г а с

Та хоч сховайсь, упертий.

Iде в галерею.

Ж у р е й к о

(сам).

Не властен князь в моїх життi i смертi,

I каменщик згодиться ще йому.

I не в одну хвилину вирiшну...

Входить хмурий i задуманий Ярослав. Журейко вiдступає в тiнь.

Ярослав

(про себе).

Всю нiч мене страшнi гнiтили сни,

I цiлий день нудьга стискає груди,

Немов судьба мене востаннє судить

За всi мої чесноти i вини...

Ж у р е й к о

(про себе).

Не владен князь вперед пiзнати ходи,

Куди i як вони його ведуть,

Але як вiрний буде вiн народу,

То зрештою натрапить вiрну путь.

Я р о с л а в

(про себе).

Про що менi вiщує ця тривога?

Чия рука... Якого духа злого

Знов пiдняла на мене божий бич...

Тiнь Святополка бачив я цю нiч...

Казав менi вiн реготом пекельним -

А що, коли б у сiчi тiй смертельнiй

Не ти, а я на Альтi подолав?

То як би нас народ тодi судив?

Обидва ж ми одного лiгва вовки,

I руки в нас обох в кровi братiв...

Мабуть, назвали б мудрим Святополка,

I окаянним звався Ярослав...

Невже це правда?

Ні! Брехня! Здолав

Я ворогiв не для своєї слави,

А щоб з'єднати Руськую державу

I запровести спокiй на землi.

А вiн чужих покликав королiв

I був ладен всю Русь пошматувати,

Аби собi вiнець князiвський взяти.

Тому народ i допомiг менi,

А не йому в смертельнiй цiй борнi!

(Проходить).

Ж у р е й к о

(про себе).

Збентежена й смутна його душа,

Але дарма... аби вперед рушав.

Вбiгає схвильована Милуша й кидається до Журейка.

Ж у р е й к о

Милушо! Рiдна!