Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 10

V

Пiд звуки музики починається похiд Гаральда. З лiвого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невiльники, що несуть дари, i нарештi сам Гаральд в пишнiй тунiцi та позолоченiй кольчузi i в увiнчаному короною шоломi. За ним кiлька джур i зброєносцiв, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягiв Свiчкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж нiяк не пасує до варязького його озброєння i одягу. Гаральд з гордо пiднесеною головою швидко пiдходить до помосту i, схилившись на одне колiно, зараз же встає.

Г а р а л ь д

Дозволь тебе вiтати, господине,

Великий конунг Руської землi,

Гаральдовi, що клятву ствердив нинi

I, подолавши перешкоди злi,

Вернувся не мандрiвником бездомним,

А конунгом Норвегiї законним

I власником земель i кораблiв.

Я р о с л а в

I я вiтаю радо i ласкаво

Гаральда, переможця-короля,

Давно для нас твоя крилата слава

Вперед летiла швидше корабля.

Будь гостем в нас, бажаним, дорогим.

Г а р а л ь д

Дозволь менi сплатити цi борги

Моєї дяки i моєї шани,

Пiднести в дар здобутки океану

Та тих його розкiшних берегiв,

Де я пройшов, поклавши меч на керму,

Вiд самого Босфору до Палермо.

Вiн дає знак, i кiлька невiльникiв пiдносять i складають бiля нiг князя й княгинi золотi й срiбнi чашi, сувої шовку, плоди i т. ін.

Я р о с л а в

Твої дари, Гаральде, я приймаю,

Але в життi яснiше всiх скарбiв

Людини честь i мужа вiрнiсть сяє,-

Чи з чистим серцем ти до нас приплив?

Г а р а л ь д

Великий конунг!

Я р о с л а в

Нi, не треба слiв.

Тобi я вiрю. Вибач це питання,

Воно в душi з'явилось мимохiть,

Коли пiзнав я щойно, в мить останню

Велике зло, яке хотiв вчинить

Менi один колись найближчий муж...

Кому ж тодi довiрити? Кому ж?

Якi алмази, перли чи смарагди

Дорожчi нам вiд вiрностi i правди,

Якi я прагнув ствердити в життi!

Га р ал ь д

Прославлений за це навiки ти,

Що мудрий суд i громадянське право

Ти записав у книзi Ярослава

I "Руську правду" людям дарував,

Щоб мир i труд в народi панував.

Вигуки

Нехай живе премудрий Ярослав!

Я р о с л а в

Так, мир i труд. Привiт тобi, Гаральде!

Мiй розум ти вiдчув i зрозумiв,-

Щоб наш народ мiцнiв в трудi i правдi,

Не можу я прощати ворогiв.

I кожен, хто порушить справу миру,

На правду хто на руську посягне,-

Того вразить безжалiсна сокира,

Во мир i труд - це благо основне.

Тебе ж, Гаральде, щиро я вiтаю,

Як родича i мирного посла.

Тому, хто руську правду поважає,

Завжди у нас i шана, i хвала.

Г а р а л ь д

Великий конунг, честь тобi i слава.

Норвегiя шанує Ярослава.

Музика. Похiд триває.

С и л ь в е с т р

Свят, свят господь! Та це ж наш Сзiчкогас!

Коли ж це вiн в варяга обернувся?

Що за мана! Ану-бо, йди до нас!

(Пiдзиває пальцем).

Свiчкогас пiдходить.

С и л ь в е с т р

Чи ти здурiв? У що це ти узувся?

Де ти блукав, де свині пас?

С в i ч к о г а с

Ба нi!

Не свинi пас, а бився на вiйнi,

Для нас, варягiв, море по колiно,

У нас, варягiв, вдача соколина,

Хапай де хочеш золота, вина

I чаш лiчить не треба - пий до дна.

С и л ь в е с т р

(обурений).

Тьху, щоб тебе! Та звiдки ж ти варяг?

С в i ч к о г а с

(спiває).

Коли монах поплавав по морях,

То стане вiн варяг, а не монах!

Одна з невiльниць, дуже гарна, напiвроздягнена, але в золотих оздобах дiвчина-iталiйка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить вiд холоду.

Є л и з а в е т а

(пiдводиться).

Чи бачиш, тату, дiвчину прекрасну,

Що помаранчi держить золотi?

Вона пiвгола, сирота нещасна,

I на морозi, бiдная, тремтить...

Це, певно, iталiйка... йди сюди!

Дiвчина боязко пiдходить.

Є л и з а в е т а

Зогрiйся, бiдна... годi, не тремти.

Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 i укриває ним дiвчину, тодi сiдає.

1 Корзно - хутряний одяг, схожий на плащ.

Д i в ч и н а

О грацiя, о грацiя, реджина! 2

(Цiлує її сукню i руки).

2 Реджина (iтал.) - королева.

Г а р а л ь д

(вражений, про себе).

О дiвчина, яснiша, нiж кришталь!

Невже менi судив таку дружину

Великий бог чудесного хреста!

(Голосно).

Вона твоя, ласкава королiвно,

I сам твоїм я радий стать рабом,

Бо i мене теплом живим i дивним

Зогрiла ти, як цю своїм крилом.

Але пробач! Нiде в цiлому свiтi

Я не знайшов нiде таких дарiв,

Якi б могли як слiд тобi личити,

Тобi, моїй недосяжнiй зорi.

Щоправда, є одна у мене шана,

Я пам'ятав священний заповiт

Зiрвать тобi з могили Iоанна

Тюльпан, лiлею чи рожевий цвiт...

Але пiзнай, моя Єлизавето,

Хай не сумує серце золоте:

Немає квiтiв на трунi поета,

Один лиш терен дикий там росте.

Є л и з а в е т а

Така судьба усiх спiвцiв чудових -

Їх тернами увiнчує життя...

Га р а л ь д

Зате не в'яне цей вiнок терновий,

Для тебе я зiрвав оце гiлля

I в золото оправив та рубiни.

(Бере в джури i подає з поклоном Єлизаветi оправлений в золото вiнок).

А на могилi насадив шипшину,

Щоб колючки iз рожами сплелись.

Є л и з а в е т а

(пiдводиться зворушена).

Хай бог тебе нагородить колись

За вчинок цей, гiднiший всеї слави,

Що ти зажив в цi роки по свiтах!

Якби ти всi завоював держави,

Пройшов весь свiт, всi межi i застави,

Ти б не знайшов до мого серця шлях.

А вшанувати так спiвця могилу

Мiг тiльки той, хто сам складав пiснi,

I цим тепер дорожчий ти менi.

Бо я цiню святу натхнення силу,

I зараз вiрю, що насправдi скальд 1,

А не звитяжець тiльки мiй Гаральд.

1 Скальд - скандiнавський поет i спiвак, який складає пiснi про битви i походи вiкiнгiв, конунгiв та їхнi перемоги.

Г а р а л ь д

(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, спiває).

Славу тобi, тобi, моя кохана,

Я проспiвав у всiх краях землi,

Скрiзь, де пройшли по хвилях океану

В пiнi срiблястiй мої кораблi,

Йшли ми крiзь скелi в верниводах бурних,

Тiльки до тебе неслися думки,

Потiм спинилися в водах лазурних,

Де, як сапфiри, горять острiвки.

Тiльки i там, i там не знав покою.

Скрiзь я шукав чудесний образ твiй.

В хвилях морських, в мереживi прибою,

В струнах шукав на арфi золотiй.

I ось тепер крiзь бурi i замети

Принiс тобi душi незгаслий спiв:

Тебе люблю, моя Єлизавето,

Тобi весь пал невимовлених слiв!

.Я р о с л а в

(пiдводиться),

Хвала тобi, всесвiтнiй переможцю,

На струнах ти ще краще, нiж в бою.

Здобув собi звитягу найдорожчу,

Дiвоче серце, горлицю твою.

Отож, коли вона тебе вiтає,

То в згодi я також не вiдмовляю.

Привiт тобi! Судьбу свою прослав!

В и г у к и

Нехай живе премудрий Ярослав!