Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 3

Бджола свiй мед збирає по квiтках

I жодної, премудра, не минає.

Д i в ч а т а

Та ну тебе в болото! Ач, який!

Розбiгаються з реготом.

ІІ

З своєї хати виходить Меланка, молода, дуже вродлива дiвчина.

П р i с я

Меласю, люба!

2 д i в ч и н а

Ти хоч нас рятуй.

3 д i в ч и н а

За писарем не можна зовсiм жити!

П р i с я

Шкода, що тебе з нами не було,

Тодi б, напевно, писар не чiплявся,

Ти б свiчкою у нас була, а ми

Таку красуню скривдить не дали б.

Ходiм мерщiй - тепер спiвати вiльно,

Бо писар з нас чимале мито взяв.

К о з е л i у с

Ба нi! Тепер рахунок буде iнший:

Нехай за всiх Меланка викуп дасть,

Бо київських дiвчат всiх поцiлунки

Не так солодкi, як її один.

П р i с я

Дивись який!

К о з е л i у с

О дiвчино прекрасна,

Повинна ти мене поцiлувать,

Щоб цих дiвчат од кари врятувать,

Чи є ж така краса на свiтi...

Притягає Меланку до себе, вона з серцем вiдштовхує.

М е л а н к а

Геть!

Занадто вже собi ти дозволяєш.

Пан писаре, не для того тебе

Призначив князь i рада ухвалила,

Щоб ти киянам кривди учиняв

Та до дiвчат без сорому чiплявся.

Не молодий, здається...

К о з е л i ус

Начувайсь!

За цi слова менi ти ще заплатиш...

К о л я н д р а

От дiвчина! Не те що ви. Орел!

Не схаменувсь, як хрiну пiднесла.

М е л а н к а

(до дiвчат).

Не можу з вами, дiвоньки, гуляти

Сьогоднi я - не до того менi...

Заслабла мати, враз схопило серце,

Заснула щойно, мучилась весь день...

Не знаю вже... чогось такий гнiтючий,

Такий важкий на серце лiг тягар...

Ходжу... i наче лиха все чекаю...

П р i с я

Та бог з тобою! Буде все гаразд.

III

З-за Кожум'яцької брами виходить юрба цеховикiв, що вертаються з засiдання магiстрату, жваво обговорюючи якусь подiю. Серед них кожум'яка Чiп, золотар Передерiй, цехмейстер Капуста, кушнiр Балабуха, бондар Шпак, коваль Мелешко. Чiп - велетенського вигляду кожум'яка в шкiряному фартусi. Капуста - старенький, бiлий, як голуб, Передерiй - вродливий, поважного вигляду майстер, рокiв пiд 45, з довгастою чорною бородою, слiпий. Його веде гарненька дiвчинка рокiв 10.

Ч i п

Знущання це! Нiколи не було,

Щоб вiд цехiв такого вимагали!

Та що це ми - невiльники, раби,

Челядники хiба ми воєводи,

На нього щоб робити день i нiч!

Б а л а б у х а

Чи бачили! Робити на дурницю!

Коляндра втуляється до гурту.

К о л я н д р а

Кажiть-бо що? Невже i магiстрат

Погодився на всi отi вимоги?

К а п у с т а

Погодився! Та хто його питав?

К о л я н д р а

Виходить так - покинь усю роботу,

На воєводу тiльки i працюй!

Ч i п

Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили!

Козелiус обережно наближається, прислухаючись.

Б а л а б у х а

Пiвтисячi зробити кожухiв

До покрови! Та що вiн, з глузду з'їхав!

Козелiус непохвальне хитає головою.

П е р е д е р i й

Хiба на те ми маємо свої

Статути цеховi та привiлеї,

Щоб з наших прав знущалися пани

Та на рабiв своїх перевертали!

Ч i п

Вже дихати народу не дають,

Нема кiнця насильству i притугам!

К о з е л i у с

(виходить, затуливши вуха руками).

Не слухаю! Не чую!

Ч i п

Забирайсь!

Ще не таке почуєш, довгополий.

К а п у с т а

З давнiх-давен стоїть громада наша,

Права цехiв ще Вiтовт урядив.

Ч i п

I що ж тепер товаришам казати?

Де взять часу, де сили, щоб оту

Невiльницьку роботу поробить!

К а п у с т а

Де взять часу, щоб тисячу чобiт

До покрови пошити воєводi!

Б а л а б у х а

Та що чобiт! А кожухiв п'ятсот

Пошити на дурницю! Добре дiло!

К о л я н д р а

А триста свит для драбiв! А штанiв

Пiвтисячi!

М е л е ш к о

Та з вас хоча роботу

Вигнiчує проклятий дерилюд!

А з ковалiв залiзо вимагає,

Щоб тисячу сокир йому скувать!

Ч i п

Знущання це!

Ш п а к

А дiжки для капусти,

А бочки та барила для вина!

Ч i п

Терпiли все, здається. Цiлий рiк

На замок безустанку працювали.

Окопи всi насипали кругом,

Городнi будували, мури, вежi.

То хоч тепер дай дихати людям!

Нi - знов працюй на того воєводу,

Неначе ми не цехи, не майстри,

А панськiї невiльники якiсь!

В с i

Знущання це! Насильство!

К о л я н д р а

Та хоч би

Увечерi могли ми працювати,

А то дивись - i те роби, i те

А свiтла i не думай засвiтить!

Ч i п

Еге, еге! Покинь свою роботу,

Роби на замок - а коли ж робить?

Коли робить, як ночi стали темнi,

А свiтло заборонено свiтить!

П е р е д е р i й

Нечуване, нелюдське то знущання!

Щоб городянин вiльний був не властен

В своїй же хатi свiтло засвiтить!

К о л я н д р а

Та ще яке знущання! Цiлу нiч

По мiсту ходять осмники, шукають,

Чи не горить де в хатi каганець.

Ч i п

В усi щiлини дивляться, крiзь дверi,

I кожну нiч збирають щедру дань

Вiд каганцiв для пана свойого.

К о л я н д р а

Та ще яку! Дванадцять кiп грошей

Беруть вони за кожний каганець.

Це вже не жарт.

Пр i с я

Приходили учора

В заулок наш, до кушнiра Журби,

Застукали вогонь, забрали смушки

I кушнiра самого повели...

2 д i в ч и н а

Були i в нас, та я ще вiддаля

Побачила i встигла загасить.

К о л я н д р а

Драпiжники!

I н ш i

Гнобителi! Кати!

Ч i п

Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили!

П є р е д е р i й

Доволi вже наругу цю терпiть!

Ч i п

Хай свiтло дасть!

В с i

Не дiжде вiн, щоб знов

Ми як раби на замок працювали

Та як кроти сидiли без вогню!

IV

З глибини сцени, з-за рогу св. Симеона, виходить Гiльда, молода, прекрасна панi, пишно вдягнена в оксамитну сукню, з перлами у волоссi, i Ульрiка, її служниця. Юрба шанобливо дає їм дорогу.

К о з е л i у с

(поштиво уклоняється).

Г о л о с и

Дивись, дивись! Дружина воєводи!

Дружина воєводи. Ач яка...

Красуня, що й казати. Чеська лялька...

К о з е л i у с

Моя пошана найяснiшiй панi!

Раптом злiва чути звуки ловецьких сурм. Обидвi жiнки зупиняються посеред дороги.

Д i в ч а т а

Музика! Сурми!

Близько вже! З-за брами!

Кидаються до брами i дивляться вниз на Подольє.

Д i в ч а т а

Собаки, вершники!

Дивись, дивись - iще!

Всi в золотi. А зброя - аж горить.

А ферязi1 якi золототканi,

А рицарi мальованi якi!

Дивись, дивись - сюди вже повернули.

1 Ф е р я з ь - рицарський одяг,

К о з е л i у с

(що теж дивиться).

Це найяснiший пан наш воєвода

Вертається з Дiвочої гори,

Де бавився шляхетським полюванням

На кабанiв та на газель лiсових.

У л ь р i к а

(до Гiльди).

Доводиться нам повернутись, панi:

Ловецькi чути сурми - це наш пан

Вертається додому.