Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 2

АВТОР.

ДIЙОВI ОСОБИ:

В о є в о д а Київський

Г i л ь д а, його дружина.

К н я з ь О л ь ш а н с ь к и й, каштелян1.

I в а н С в i ч к а, зброяр.

М е л а н к а, дiвчина.

Ш а в у л а, вiйт Київський.

К о з е л i у с, писар.

П е р е д е р i й, слiпий золотар.

Ч i п, кожум'яка.

К о л я н д р а, кравець.

К а п у с т а, цехмейстер.

Т е т я н а, бублейниця.

П р i с я, дiвчина.

К м i т и ч, зем'янин звенигородський.

К е з г а й л о, рицар, комендант замку.

Р у з я, його дружина.

П и р х а й л о, рицар литовський.

Ф л о р i а н, джура.

К о з е к а, осмник 2.

Я н у л i с, ловчий воєводин.

У л ь р i к а, служниця.

К у п е ц ь перекопський.

К у п е ц ь вiрменський.

С и м е о н)

Ф о к а

Б а л а б у х а, кушнiр.

Ш п а к, бондар.

М е л е ш к о, коваль.

З с х i д н i н е в i л ь н и ц i.

Г о р о д я н и н з лiхтарем.

Д i в ч и н к а Передерiєва.

Цеховi, мiщани, городяни, дiвчата, жовнiри, осмники, литовськi рицарi.

Дiється в Києвi восени 1506 р.

1 Каштелян - сановник, що засiдав у польському сеймi.

2 Осмник - дрiбний урядовець княжий.

ДIЯ ПЕРША

В I Д М I Н А П Е Р Ш А

Старий Київ 1506 року. Копирiв Кiнець перед Нижнiм городом. Лiворуч Кожум'яцька брама, що веде на Подольє, в глибинi церква Симеона, праворуч кiлька хат, серед них - Меланчина. Вiддалiк видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цiєю вулицею. На виступi Симеонової брами в нiшi жеврiє лампадка. Час перед вечором. Золота осiнь.

І

Дiвчата спiвають i ходять кружка. На чолi - Прiся. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий i веселий хлопець.

К о л я н д р а

Та що це ви сумної завели?

Побавились би краще, погуляли,

А хочете - i я допоможу.

П р i с я

I справдi, сестри, - нум варити пиво!

2 д i в ч и н а

Нi, краще в женчика!

3 д i в ч и н а

Чи в коструба! 1

1 Коструб - яструб.

П р i с я

Ба нi!

В кострубонька гуляти не годиться,

Веснянка це, а зараз осенiє.

Мов золотом укрило всi яри...

2 д i в ч и н а

Тодi про свiчку! Саме до ладу!

Давно лора про свiчку вже спiвать.

З д i в ч и н а

Гаразд, гаразд!

П р i с я

А хто за свiчку буде?

2 д i в ч и н а

Наталочка. Вона ж у нас струнка,

Мов свiчечка, i, як вона, бiленька.

Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дiвчину.

2 д i в ч и н а

Ставай свiти.

3 д i в ч и н а

А я за вiтра буду.

Дмухатиму, щоб свiчку загасить!

К о л я н д р а

Нi, краще я! Я так на вас подую,

Що всi спiдницi вгору полетять.

П р i с я

Та ну тебе! Женiть його, дiвчата!

З д i в ч и н а

А я тивуном 1 буду.

1 Тiун - управляв феодальним маєтком та керував дружиною, що перебувала в замку.

2 д i в ч и н а

Я дяком.

П р i с я

Ну, годi вже - ставайте до ладу.

К о л я н д р а

Та що спiвать про свiчку, все їдно

Хоч як спiвай, а потемки сиди,

Бо свiтло заборонено свiтить...

П р i с я

I справдi... вже й Семен не за горами,

А в хатi не побачиш каганця...

К о л я н д р а

Заборонив проклятий воєвода...

Проте менi байдуже, бо дiвчат

I в темрявi зумiю я намацать -

Як пишний стан або палкi вуста,

Цiлуй мерщiй - такий у мене звичай.

Без каганця дорогу я знайду

До вас, мої дiвчата-сироїжки.

Хапає й цiлує дiвчат - тi з реготом вiдбиваються.

Д i в ч а т а

Та ну тебе в болото! Одчепись!

П р i с я

Ач, вигадав, ласуне кривоногий!

Женiть його, дiвчата! Годi вже!

Ставайте всi гарненько по мiсцях -

Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви

Ставайте колом, свiчку бережiть.

Всi по мiсцях? Тепер спiвайте, сестри.

(Поважно).

Про свiчку нашу пiсню заведем.

Дiвчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всерединi якого стоїть Наталочка - "свiчка", а другий, в якому Вiтер, Дяк i Тивуни, намагається прорвати коло, розiгруючи все, про що спiває пiсня. Тим часом з-за брами вийшов Козелiус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убраннi, з жезлом i великою книжкою пiд пахвою. Слухає пiсню, непохвально хитаючи головою.

ПIСНЯ ПРО СВIЧКУ

Нас бджiлка премудра навчила,

Як свiтло здобути вночi,

I з ярого воску злiпили

Ми свiчку, ми свiчку собi.

Ой ладо, ой ладо, злiпили

Ми свiчку на втiху в журбi!

I вабить до гурту нас свiчка,

До працi, до дружнiх пiсень.

I з нею осiнняя нiчка

Нам радiсна й ясна, як день.

Ой ладо, осiнняя нiчка

Нам радiсна й ясна, як день.

I вiтер даремно осiннiй

Лютує, щоб свiчку задуть,

Не пустимо вiтру ми в сiни,

Лети - не до нас твоя путь.

Ой ладо, не пустимо в сiни,

Лети - не до нас твоя путь!

А дяк заходився патлатий,

Щоб свiчку до церкви забрать,

Прогнали дяка ми iз хати:

Iди в свою церкву спiвать!

Ой ладо, прогнали iз хати,

Iди в свою церкву спiвать!

I княжi тивуни ярились,

Щоб свiчку-красуню згасить,

Та ми i од них одкупились.

А свiчка i досi горить.

Ой ладо, ой ладо, i досi

Ясна наша свiчка горить.

Свiти же нам, свiчко-красуне,

На радiсть i горе всяк час,

Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни

Тебе не однiмуть у нас.

К о з е л i у с

(поважно).

Стривайте, тихо! Як посмiли ви,

Дiвчата голосистi i свавiльнi,

Цю пiсню непристойную спiвать?

Ця пiсня єсть злочинна i безбожна,

Вона властей законних зневажає

I матiр нашу, церкву пресвяту.

I аз, урядник воєводи,

Notarius illustrae civitatis 1,

До кари вас негайно притягну.

Не думайте тiкать - я всiх вас знаю

I геть усiх в цю книжку запишу.

1 Писар славної держави (лат,).

К о л я н д р а

Дивись який! Свiтить не можна свiтла,

То хоч спiвать про це не заважай!

Iди пиши про мито та помiрне,

Про мостове, про сош i верховщину,

Про всi лупецтва, що здирає з нас

Його пресвiтла милость воєвода.

Облиш пiснi дiвочi - з них тобi

Навряд хабар чи iнша здобич буде.

К о з е л i у с

Стривай, стривай, як посидиш в хурдизi,

То iншої, зухвальче, заспiваєш.

Починає писати в книжцi. Дiвчата оточують Козелiуса.

П р i с я

Та годi-бо - бач, халепа яка,

Вже i спiвати в Києвi не можна!

2 д i в ч и н а

Та не пишiть. Не будемо спiвать...

3 д i в ч и н а

Не знали ми...

П р i с я

Не ми цю пiсню склали.

К о з е л i у с

Хай буде так. Пробачу перший раз.

А ви за те, дiвчата-чепурушки,

Повиннi всi вiддячити менi -

Солодким вiдкупитись поцiлунком,

Не то - негайно в книжку запишу.

К о л я н д р а

Ач, вигадав драпiжник довгополий -

I на дiвчат вже мито урядив!

Козелiус хапає й цiлує дiвчат.

К о з е л i у с