Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 23

XI

З лiвого боку вбiгає з мечем у руцi Свiчка. Всi в захватi оточують i вiтають його.

Здоров був. Свiчко! Слава Свiчцi!

Нехай живе наш Свiчка! Хай живе!

С в i ч к а

Спасибi ж вам, товаришi-брати.

Я вашої любовi не забуду-

Кажiть мерщiй, кажiть-бо, де вона?

Невже її, невже нiхто не бачив?

Увiходить Передерiй.

П е р е д е р i й

Веди мерщiй. Де ж Свiчка? Свiчка де?

Свiчка пiдходить i цiлує його.

А я тебе шукаю скрiзь... Меланка...

С в i ч к а

Ну, то кажи ж, що з нею, де вона?

П е р е д е р i й

Злочинство! Бачив хтось, як каштелян

Її тягнув до себе.

С в i ч к а

О, прокляття!

Цього боявсь я тiльки. То невже ж

Нiхто iз вас не мiг її доглянуть!

Я ж вас благав! Нащо менi життя,

Коли її єдиної не буде! На визвiл всi!

За мною! Постривай...

Хай тiльки попадеться вiн менi...

Спалю живцем. На клоччя пошматую!

За мною всi! Якщо мою Меланку

Не вирвете ви з рук гвалтiвника,

Не брат я вам тодi i не товариш.

На приступ всi!

В с i

До помсти! За Меланку!

Свiчка та iншi кидаються лiворуч.

XII

Але в цю мить звiдси, з цiєї вулицi, вибiгає кiлька городян.

В т i к а ч i

Рятуйте! Драби в замку! Каштелян!

I рицарi в залiзi. Б'ють!

С в i ч к а

(кидається наперерiз).

Назад!

Нi кроку далi, зрадники! Невже

Опудал ви залiзних полякались?

Вперед на бiй!

I н ш i

За Свiччине весiлля!

Вибiгає кiлька жовнiрiв, що тиснуть городян, якi вiдступають з боєм. Попереду Пирхайло, що б'ється з Чопом, i Ольшанський, що наступає на якихось двох ковалiв. Один з ковалiв падає.

О л ь ш а н с ь к и й

А, будете, бунтiвники проклятi!

Крамольники смердючi! А, це ти,

Безумцiв зрячих проводир слiпий!

Вражає Передерiя, той падає.

П е р е д е р i й

Товаришi... брати... яке ж це щастя,

Що довелось за Київ... i менi...

Убогому калiцi... чесно... вмерти...

Невже ж... Невже ж це правда?

Бачу я, I в смертний час мої одкрились очi.

Я бачу всiх. Товаришi... брати...

В останнiй бiй! За свiтло i за волю!

Тебе я бачу... Київ... рiдний... мiй...

Вмирає.

С в i ч к а

(неначе тигр, кидається на Ольшанського).

Товаришi! За смерть Передерiя!

До помсти всi! Облиште лиш менi

Гадюку цю вельможну розчавить.

Так ось яка князiвськая одвага -

Ти на слiпих хоробрий та дiвчат!

Б'ються на мечах.

О л ь ш а н с ь к и й

(вiдступає потроху до церковних сходiв).

Ага, це ти, недобитку катiвський.

С в i ч к а

Своє держу я слово, i палац

Твiй запалю на честь свого весiлля.

О л ь ш а н с ь к и й

Яке ж весiлля це без молодої?

Спiзнився ти... Палац уже горить...

I там вона.

Остаточно розлючений Свiчка вибиває в нього меч i припирає до церковних дверей.

С в i ч к а

То будь же проклят ти!

(Приставляє меч йому до горла).

Куди її ти заподiв? Кажи!

Тим часом Чiп та iншi знову напосiли на ворогiв i вiдтиснули їх лiворуч за церкву.

Ч і п

За Свiччине весiлля! Го-го-го!

Трощiть панiв, руйнуйте кодло їхнє!

На сценi тiльки Свiчка й Ольшанський.

С в i ч к а

Куди її ти заподiв, проклятий?

О л ь ш а н с ь к и й

Шукай тепер!

С в i ч к а

Живцем тебе спалю, Здеру з живого шкуру! Де вона?

О л ь ш а н с ь к и й

Шукай тепер, її живцем ти спалиш,

Бо я її в палацi там замкнув.

С в i ч к а

Диявол! Брешеш!

О л ь ш а н с ь к и й

Ха-ха-ха! Спiзнився.

Даремно ти шукаєш молоду -

За тебе я вiнок її розвив.

С в i ч к а

Так подавись цим наклепом пекельним!

(Убиває його).

Її вiнка хоч би й торкнувся ти,

А чистоти його не заплямуєш.

То де ж вона?.. Шукать її мерщiй.

(Поривається лiворуч).

Але в цю мить Чiп, Капуста та iншi вносять на ношах непритомну Меланку. Лiва рука безживно звисла, праву вона притисла до грудей i держить в нiй свiчку й наказ. Шлюбний її убiр подертий i заплямований, коси розпущенi й звислi, на лицi кров.

С в i ч к а

Меласю, люба! Ластiвко сердешна!

Сюди мерщiй! Де ви її... Де ви її знайшли?

Єдина, люба! Вона в кровi!

Ношi становлять посерединi кону.

Ч i п

Ми скрiзь її шукали,

Палац горiв... Замкнув її той кат...

I вже з пожежi ледве врятували -

Та, мабуть, пiзно. Сволоком якимсь

По головi небогу зачепило.

С в i ч к а

Нi, нi, брехня! Не вiрю, щоб її...

Не вiрю, щоб її я не побачив

I голосу голубки не почув.

О, подивись, о, подивись, благаю.

(Цiлує її руки).

Твiй милий тут... за кого стiльки мук

Ти, дiвчино нещасна, прийняла...

Води, мерщiй! Несiть води мерщiй!

К а п у с т а

Дивись... дивись, неначе ворухнулась.

Меланка розплющує очi.

С в i ч к а

Меласю! Рiдна!

М е л а н к а

Любий! Ти живий?..

О любий мiй!.. Яка ж... тепер... я рада...

С в i ч к а

Голубонько! Голубонько моя!

М е л а н к а

Тебе з тюрми... хотiла врятувати...

Пiшла до них... вiн обiцяв менi...

Дивись... наказ... як свiчку донесу...

Я донесла... А тут мене схопив...

Той каштелян...

С в i ч к а

Яка ж пекельна мука!

Утiшся. Вбив я кривдника твого.

М е л а н к а

Нi, нi. Не бiйся... вiн мене... не скривдив.

Боролась я...

С в i ч к а

Дитиночко моя!

М е л а н к а

Твоя навiк... Коханий... любий... мiй...

Всю нiч тебе... шукала... а тепер...

З тобою знов... на нашому... весiллi...

Свою Меласю... поцiлуй... прощай...

I свiчку цю... що я тобi...

Вмирає.

С в i ч к а

Меласю! Рiдна! Зiронько моя!

Не покидай! Не покидай мене!

Не дише, вмерла... О, яка ж це мука!

(Ридає, схилившись на її ноги).

Навiщо ж я?.. Навiщо ж я живий?..

(Пiдводиться, бере в руки її голову. Тихо, з глибоким сумом, нiжно).

Заснула ти... А на устах твоїх

Така усмiшка жалiсна... i тиха...

I слiзонька застигла на очах...

(Цiлує її).

Бiдняточко... голубонько бездольна...

Яку ж ти муку мусила знести.

Коли пила свою весiльну чару,

Для милого надiла цей убiр

I свiчку цю вiнчальну засвiтила...

I ось в кровi, в багнi весiльна сукня,

I згасла свiчка, як твоє життя.

(По хвилi мовчання вже з запалом).

Та не сумуй! Немарно ти терпiла

I свiчку цю немарне берегла.

На честь твою, моя голубко мила,

На честь тих мук, що ти перемогла,

Ми знов її засвiтим, як на свято,

На помсту та на волю з тих огнiв,

Що на своїх гнобителiв проклятих

Сьогоднi гнiв народний запалив.

(Бере з рук Меланчиних свiчку й запалює вiд смолоскипа).

Умерла ти... i твiй убiр чудовий