Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 16

О л ь ш а н с ь к и й

Крамола! Всiх рубайте! А, це ти!

Ц е хи

Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв!

Ч i п

Де голова князiвська?

Нападає на Ольшанського зi своєю лавою, але в цю мить Козека вражає його мечем у голову.

К о з е к а

На ж тобi!

Чiи падає.

О л ь ш а н с ь к и й

Ще голови князiвської хотiв!

П р i с я

Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй!

Не дивиться...

(Цiлує його й ревно плаче).

О л ь ш а н е ь к и й

А, будете тепер!

Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано.

О л ь ш а не ь к и й

Ведiть його!

М е л а н к а

Iване! Рiдний мiй!

(Метнулася до нього, але падає, зомлiвши).

С в i ч к а

Меласю! Рiдна!

Силкується вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують.

О л ьш а н с ь к и й

Не пускай! Держи!

Держiть його, крамольника, свавiльця!

Мечi до горла!

С в i ч к а

Браття дорогi!

Благаю, бережiть мою єдину!

Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину хати.

О л ь ш а н с ь к и й

Рушай до замку! Буде вам похмiлля.

(Витирає кров з обличчя).

Ну, майстре Свiчко! Ну й гарячий мед

У тебе на весiллi...

С в i ч к а

Постривай!

Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!

В с i

(хмуро й, урочисто).

Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!

Завiса.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Воєводин палац. Вечiр.

І

Воєвода, Ольшанський i кiлька рицарiв за кубками при свiчах.

(Спiвають).

За вiкнами буря бушує,

I хвилi вирують вночi,

А в замку красуня гаптує

Кошулю при свiтлi свiчi.

Гаптує i думкою лине

На море, де всi кораблi,

Де милий далеко десь плине,

До рiдної править землi.

I раптом вiкно затремтiло,

I вiтер свiчку задув...

А дiвчина враз зрозумiла,

Що милий її утонув...

Ольшанський злiсно стукав кулаком об стiл.

О л ь ш а н с ь к и й

Хiба пiсень немає веселiших,

Що й за вином сумної завели!

В о є в о д а

Якраз по цiй погодi, що реве

Та скиглить пiд вiкном, неначе жiнка.

Та й по твоїх пригодах. Знать, тебе

Не дуже частували на весiллi.

О л ь ш а н с ь к и й

Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!

Ще молода в коморi не була.

В о є в о д а

Дивись! Дурниць не здумай наробить.

Вже й так менi цю кашу заварили,

Що попече всi губи, мабуть, нам.

О л ь ш а н с ь к и й

Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло,

Подратували б дурня хоч цього...

II

Увiходить Кезгайло в киреї.

О л ь ш а н с ь к и й

А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле,

Ще кожум'яки в замок не iдуть?

К е з г а й л о

Ну й хвища надворi, нехай їй бiс!

Сiче, плює в обличчя, з нiг валить...

А темно, як в тюрмi... Коли ж i випить,

Як не в таку погоду, сто чортiв.

О л ь ш а н с ь к и й

Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле,

Бо Свiчка там.

Р и ц а р i

Ха-ха! I справдi Свiчка

Тепер в тюрмi! Недовго тiльки їй

Зосталося горiти, клятiй Свiчцi!

К е з г а й л о

Завчасно ви глузуєте, панове,

Дивiться краще, як би свiчка ця

Пожежi нам, бува, не наробила.

По всiх ярах глухе каламуття,

На Кожум'яки й носа хоч не суй,

Хвилюється Подольє, тiльки й жде

Найменшої, щоб спалахнути, iскри.

О л ь ш а н с ь к и й

Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече -

Ще з тої ночi, як своїм чханням

Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув.

Регiт. Кезгайло зривається i береться за меч.

Х т о с ь

Не знав, куди подiтись джура бiдний,

Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно.

Регiт.

К е з г а й л о

Я вас навчу, як з мене глузувати,

П'яницi безсоромнi!

Регiт.

В с i

Обiзвавсь!

В о є в о д а

Та ну тебе, Кезгайле, не смiши

Ти хоч людей. Тверезий!

К е з г а й л о

Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки...

О л ь ш а н с ь к и й

(закiнчує).

З перцем.

К е з г а й л о

Тьху!

(Сiдає й п'є).

Не хочу з дурнями...

Входить Козека.

К о зе к а

Вельможний пане!

Прийшов купець вiрменський, б'є чолом.

В о є в о д а

Купець вiрменський? А, це, мабуть, той,

В якого ми два вози одiбрали,

Що поламались з крамом на горi.

К о з е к а

Так, пане, вiн.

В о є в о д а

Ну, що ж, нехай увiйде.

Послухаєм, як вiн почне циганить

Та викупу нам всiм пропонувать.

Ко з е к а

То вже й принiс.

В о є в о д а

Ага! Поклич.

К о з е к а

(розчиняє дверi).

Iди!

Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та пакунки. Одразу починає лементувати.

К у п е ц ь

Вельможний, найяснiший воєводо!

Нечуване нещастя! Два вози!

Великi два вози! З верхом обидва!

Камха 1 золототкана! Алтабас!

Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!

Зламалися на цих горах жахливих.

То їх тепер у мене одняли.

Обидва вози. Та за вiщо ж це?

При чому ж я? Мої хiба це гори?

То ж київськi.

1 Камха - коштовна китайська тканина.

В о є в о д а

Отож-то i воно,

Що київськi. А ти хiба не знав,

Як шахраїв цi гори стережуть?

Вози зламались? А навiщо ж їх

Ти накладав чотири на один?

Щоб не платити мита? То тепер

Не гнiвайся на київський закон:

Коли вози зламались от Почайни

До Золотої брами,- попрощайсь.

К у п е ц ь

Не можу ж я! Це все моє майно!

О, змилуйся, вельможний воєводо!

В о є в о д а

Такий закон.

К у п е ц ь

Я вiдкуплюсь.

Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит!

Найкращий шлик 1, гаптований перлом.

(Подає Воєводi якусь шапку).

Камха олександрiйська. А оце

(подає Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)

Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ,

Якої навiть в Краковi нема.

1 Шлик - шапка.

Кезгайло починає розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних кольорiв.

В о є в о д а

(в гнiвi кидає шапку й оксамит).

Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi

Цей мотлох непристойний принести!

Лиш золотом єдиним можеш ти

Свої вози у мене вiдкупить.

Давай негайно тисячу дукатiв -

Або з очей одразу забирайсь.

К у п е ц ь

Великий боже! Тисячу дукатiв!

Та якби я продав усiх дiтей

I самого себе, то i тодi б

Я тисячi дукатiв не зiбрав!

О, змилуйся, вельможний пане!

Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон.

К е з г а й л о

(в розпачi).

Перець!

Регiт.