Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 9

П о л к о в н и к. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою - прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати.

П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!

П о л к о в н и к. У неї важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв.

Ю р к е в и ч (нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди - розминешся. Зараз буде поїзд.

К а р ф у н к е л ь (дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!

Ю р к е в и ч (пiдходить до Карфункеля i хапає його за руку). Ви ж майстер часу - ви знаєте його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе менi муку i смерть.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час - тiльки наше почуття. Його взагалi немає.

Ю р к е в и ч. То хiба є iнший час?

К а р ф у н к е л ь. Так, є - i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт.

Ю р к е в и ч. Ви божевiльний! Можна з'їхати з глузду, слухаючи вашi химери.

К а р ф у н к е л ь. З'їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрiбний ваш глузд - вiн слухає свiй генiй.

П о р у ч и к. Але як її пiзнати, пане полковнику?

П о л к о в н и к. В тiм-то й штука. Бачите цього цивiльного в сiрому капелюсi? Його прiзвище Юркевич. У мене є вiдомостi, що вона йому писала. Треба його обшукати i примусити... Ви розумiєте?

П о р у ч и к. Ага, розумiю: полювання на живу принаду.

П о л к о в н и к. От-от!

Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще двi хвилини! Нi, це неможливо! Краще пiду туди...

Iде до дверей. Полковник заступає йому дорогу.

П о л к о в н и к. Пробачте, одну хвилину. Ваше прiзвище Юркевич?

Ю р к е в и ч (здивовано). Так... Але дозвольте...

П о л к о в н и к. Будьте ласкавi, покажiть нам листа, якого ви сьогоднi одержали.

Ю р к е в и ч (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?

П о л к о в н и к. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросiть усiх вийти. Панове, прошу всiх вийти!

П о р у ч и к. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишева i Карфункеля).

Л у н д и ш е в. Але дозвольте! Яка пiдстава?

К а р ф у н к е л ь. Дає iст унергерт! Як ви смiєте?

Поручик виштовхує обох.

П о л к о в н и к (до Юркевича). Ви чули? Покажiть листа!

Ю р к е в и ч. Якого листа? Я протестую!

П о л к о в н и к. Та що ви - дитина чи iдiот! Не змушуйте мене вдаватися до iнших... (Виймає револьвер).

Ю р к е в и ч. Це насильство. Я буду скаржитися. (Виймає i вiддає листа).

П о л к о в н и к (вихоплює i нашвидку читає). Чорт побери! На машинцi. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листуєтесь? А ви знаєте, чим це пахне? Ви заарештованi. Поручику!..

Ю р к е в и ч. Але дозвольте! Я її не бачив сiм рокiв!

П о л к о в н и к. Не морочте нам голови. Єдиний спосiб загладити вашу провину - це допомогти нам її заарештувати.

Ю р к е в и ч. Що таке? Та ви з глузду з'їхали!

П о л к о в н и к. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстрiляли, ви повиннi йти на перон i зустрiти цю особу. Зрозумiли?

Ю р к е в и ч (трiумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певнi, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.

Вбiгає захеканий Таратута. Обидва офiцери наставляють на Юркевича свої револьвери.

Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!

П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi.

Ю р к е в и ч. Нехай, але я вам її не викажу.

Т а р а т у т а. Так i єсть! Спiзнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородiє, менi треба до громадянина Юркевича.

П о л к о в н и к (повертається з загрозою). А! Тобi треба! Поручику, взяти його.

IX

Таратута моментально зникає. Цiєї хвилини ще один поручик i двоє солдатiв вводять Лiду. Тепер це елегантно вдягнена i дуже гарна дiвчина 25-26 рокiв.

П о л к о в н и к (до Юркевича). Востаннє пропоную вам iти на перон i зустрiти цю жiнку. Чули? Через п'ять хвилин буде пiзно.

Ю р к е в и ч. Нi, нiзащо!

П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi! Чуєте?

Ю р к е в и ч (помiчає Лiду, здригається). Нехай! I все-таки я вам її не викажу!

П о л к о в н и к (кричить). Мовчать! Я сам вас уб'ю як собаку! Мовчать!

П о р у ч и к. Пане полковнику, тут стороннi...

П о л к о в н и к. Мовчать!

Д р у г и й о ф i ц е р. Пане полковнику...

П о л к о в н и к (обертається). Га! Чого вам треба?

О ф i ц е р. Дозвольте доповiсти. Ми зараз затримали цю даму. Вона приїхала автомобiлем. З боку Чабанiв.

П о л к о в н и к (стає уважним). А... ну, i що ж?

О ф i ц е р. Дуже непевна особа. (Тихо доповiдає щось полковниковi). Ось її документи. (Подає полковниковi). Можливо, пане полковнику, що це саме i є... прошу звернути увагу. (Показує пальцем на один з документiв).

П о л к о в н и к. А, чудово, чудово! Хм... (Розглядає документи). Цифри, слова, знаки - безумовно, шифр. (Раптом скидає оком на Лiду). Як ваше прiзвище?

Л i д а. Олена Жданова.

П о л к о в н и к (швидко). А не Лiда Званцева?

Л i д а (спокiйно, знизавши плечима). Не розумiю вашого запитання, полковнику.

П о л к о в н и к. А, не розумiєте? А якi це шифрованi записи у вас в зошитi? Iєроглiфи оцi?

Л i д а. Записи? Ах, то це ж моя стенографiя. Вправи - для практики.

П о л к о в н и к. Хм, дуже пiдозрiла практика. А що ви робили в Чабанах?

Л i д а. Я гостювала там на хуторi. В сестри.

П о л к о в н и к. Гостювали на хуторi, а поїхали на моторi. (Полковник для рифми робить у словi "хуторi" наголос на "о,"). Ну, добре, ми це все з'ясуємо. До речi, цей молодий громадянин принiс нам сьогоднi листа якоїсь Лiди Званцевої. (Лiзе в кишеню). Чи не знайома вам випадково ця рука? (Навмисне бариться, не розгортаючи листа).

Л i д а (посмiхаючись). Навряд, якщо листа написано на машинцi.

П о л к о в н и к (трiумфуючи). А! Попались! Попались! Значить, ви самi його писали, якщо знаєте, що на машинцi.

Л i д а (весело смiється). Та заспокойтеся, полковнику. Я ж бачу адресу на конвертi - друкованi лiтери.

П о л к о в н и к. Тьху! (Ховає листа).

Ю р к е в и ч (нiби нетерпляче). Вибачте, пане полковнику, це все дуже цiкаво, але при чому ж тут я?

П о л к о в н и к (допитливо дивиться на Юркевича, потiм на Лiду). Так ви не знаєте цiєї, хм, дами?

Ю р к е в и ч. На превеликий жаль, нi.

П о л к о в н и к. А! На жаль...

Ю р к е в и ч. Так, бо вона дуже гарненька.

П о л к о в н и к (розгублено). Чорт зна, що таке! Ви здається, знову наплутали, поручику...

Х

Входять Лундишев      i Карфункель. Обидва знову      пориваються до полковника.

Л у н д и ш е в (ввiчливо уклоняючись Лiдi). Мадмуазель... Пробачте, полковнику, але так же не можна!

К а р ф у н к е л ь. Дас iст унергерт! Начальник станцiї нiде нема, поїзд нема. Я не можу бiльше ждаль!

Л у н д и ш е в. Я починаю турбуватися. Чи буде кiнець кiнцем наш поїзд, чи...

П о л к о в н и к. Панове, я ж вам казав...